Оберто ніби не звертає уваги на тон, він подає горня співбесідникові, наливає собі і сідає просто на дошки, прихилившись спиною до фальшборту.
— Годі бурчати. Я прийшов із діловою пропозицією, а не для того, щоб дражнити тебе. Сідай, випий, поговоримо.
— Чому ти тут? — холодно запитує клабаутерман. Горня він узяв, але пити не поспішає.
— Я ж сказав…
— Не плутай! Ти сказав, навіщо прийшов. Але не відповів чому.
— Я — магус-законник. Чув про таких?
Клабаутерман рвучко киває.
— Розслідую справу про зникнення перснів, через які й було страчено всю команду «Цирцеї». Хочу зрозуміти, що ж сталося насправді. На жаль, подеста поквапився зі стратою, тому ти тепер — єдиний, хто знає правду про події тієї ночі. От я і пропоную угоду: ти допоможеш мені, я — тобі. Згоден?
— Треба подумати, — і клабаутерман нарешті відпиває із горняти!
Це точна ознака: розмова відбудеться, дух уже не вважає Оберто ворогом. Більше того, він сідає навпроти магуса і змінює свій вигляд — перетворюється на кумедно зодягненого чоловічка: його білі моряцькі штанці за північною модою заправлені в чоботи з височенними халявами, червоненька курточка розмірів на два менша, ніж треба б, але клабаутермана це зовсім не бентежить.
Оберто задоволений: коли пуеруло набуває людської подоби, він таким чином виявляє найвищий ступінь прихильності до співбесідника.
— Що б ти хотів знати? — запитує клабаутерман.
— Спершу розкажи про «Цирцею». Чому ти вчасно не помітив і не поклав край змінам, які відбулися із командою.
— Я спав, — просто відповідає пуеруло. — Розумієш…
6
Клабаутермани дійсно багато в чому подібні до духів дерев. Як і дріади, вони час від часу занурюються в тривалий, повний солодких переживань сон — швидше не сон, а сплячку. І в такі моменти дуже складно достукатися до них: навіть найнадзвичайніші події у зовнішньому світі не здатні пробудити заснулого клабаутермана.
Тому коли мешканець носової фігури «Цирцеї» («Зови мене Гермар, — дозволив він Обертові. — Моє справжнє ім’я-для-друзів тобі все одно не вимовити»), — коли Гермар прокинувся, він зрозумів: відбувається щось несподіване. «Щось, скажу я тобі, мерзотне!»
Правду кажучи, його сон поволі перетворився на кошмар, жахливий і малозрозумілий; Гермар ледве встиг здогадатися, що до чого, і зусиллям волі змусити себе прокинутися. А інакше міг і померти — уві сні.
На «Цирцею» він потрапив нещодавно, коли вона зіткнулася із каперським когом і ледве вціліла в нерівній сутичці. Саме тоді колишня носова статуя і була потрощена.
У Ліссбоа — центрі торгівлі між ганзейськими купцями і торгівцями Середземномор’я, «Цирцеї» того разу довелося затриматися довше, ніж звичайно. Ця затримка, ясна річ, не пішла на користь: замість того, щоб, набивши трюми оселедцем, поспішати додому, команда змушена була викласти чималеньку суму за ремонт судна, та й життя в Ліссбоа коштувало недешево. Тому вирішили заощадити хоча б на новій носовій фігурі — купили зняту з розбитого холька. Гермар, який мешкав у ній, поспостерігав за новими попутниками, впевнився, що люди вони порядні, справу морську знають, — та й задрімав.
«Сплячка у мене якраз розпочалася. Якби знати, як усе обернеться… Потім я уже з’ясував: підсів до них тоді ж, в Ліссбоа, один пролаза на прізвисько Вугор (а справжнього свого імені він так і не відкрив). Команда у сутичці з каперами втратила п’ятьох: двоє померли, троє поранених, причому один — тяжко; звичайно, всіх трьох взяли з собою, але допомоги від них не було ніякої. Тяжкопоранений узагалі весь час лежав у напівзабутті, а його марення осідало на стінках тонкою масною плівкою, яка мерзенно смерділа. (Люди, ясна річ, цього не помічали). А потім він помер: до нього у сни залізла сирена-опівнічниця і перегризла нитку, яка поєднує сплячого з цим світом.
Мені б уже тоді стривожитися: я ж крізь сон відчував хворобливий запах, та вирішив, що це від поранених, незабаром вони оклигають — і все мине. Уві сні за зовнішнім часом погано стежиш… Вони, ті двоє поранених, давно повинні були б видужати, давно! Якби я вчасно помітив…
Тоді ще от що сталося: у „Цирцеї“ почалися неприємності, пов’язані із торгівлею. Серйозні неприємності, бо споконвіку… ну, добре, здавна… тобто от уже років п’ятнадцять-двадцять за вашим літочисленням команда заробляла тим, що ходила між західним узбережжям та Ліссбоа: возила ганзейцям веннесійське скло і різні прящнощі, а сюди — оселедці. Тепер-от з’ясувалося: ганзейці більше не можуть торгувати оселедцем, оскільки — ха-ха! — оселедця у них і не стало! Закінчився. Він раніше на Балтику через датські протоки йшов, та раптом перестав, віддав перевагу голландським берегам. Чому? Є причини. Тобі їх знати не слід, та й для історії нашої вони не мають значення; закінчився оселедець і закінчився. Всяке в житті трапляється. Але тепер „Цирцеї“ треба було міняти все: або закуповувати в Ліссбоа щось інше (а там увесь ринок, ти зрозумій, поділений і конкуренти нікому не потрібні), або пливти за оселедцем уже не в Ліссбоа, а далі та північніше, що просто не окуповувалося б.