Ці студії, де ніхто нічого не студіював, служили тій самій меті, що й анфілада розкішних салонів для чекання в будинку лікаря, котрий бере по сто песет за консультацію, або оббиті темною шкірою та обвішані строгими картинами вітальні юрисконсульта, який рота не розтулить, не урвавши доброго кусня від клієнтового статку. Той, хто чекав у якійсь із цих двох студій, схожих на церковні нефи, посеред речей, позначених патиною сторіч, проходив належну психологічну підготовку, щоб погодитися на величезні ціни, які заправляв за свою роботу маестро.
«Реновалес „досяг гавані“ і може спокійно відпочивати», — казали шанувальники. Але маестро чогось сумував: здавалося, його сумління підточує якась невидима недуга, і він не раз вибухав шаленими спалахами гніву.
Найнезначніший випад навіть дрібного ворога доводив його до нестями. Учні вважали, що його гнітить наближення старості. Роки скрути дуже на ньому позначилися: борода його посивіла, спина трохи згорбилась, і він здавався старшим років на десять.
У цьому білому храмі, на фронтоні якого золотом слави палахкотіло його ім’я, Реновалесові жилось невесело; він почував себе куди щасливішим у своїх скромних оселях в Італії і навіть тут, у Мадриді, коли вони жили на горішньому поверсі, поблизу арени для бою биків. Від тієї Хосефіни, якою вона була в перші місяці їхнього подружнього життя, залишилася бліда тінь, Гола маха солодких римських та венеційських ночей давно обернулася на туманний спогад. Коли вони приїхали до Іспанії, її оманливо-квітуча повнота жінки-матері куди й поділася.
Хосефіна худла й худла, ніби згорала на невидимому вогні. Її форми втрачали свою граційну округлість, тіло засихало і зморщувалось. Під блідою, в’ялою шкірою повипиналися кістки, а між ними позападали темні провалини. Сердешна маха гола! Чоловік щиро жалів дружину, гадаючи, що це відбилися на ній злидні й турботи, яких їм довелось зазнати, коли вони переселилися до Мадрида.
Заради неї він прагнув перемогти і стати багатим, здобути омріяний добробут. Її недуга, безперечно, морального походження: нервовий розлад, глибокий сум. Мабуть, вона дуже страждала, сердешна, опинившись у тому самому Мадриді, де колись жила у відносних розкошах, а тепер була змушена мешкати в убогому закутні, щодня боротися з нестачею грошей і братися за найтяжчу працю. Вона скаржилася на дивні болі, на слабість у ногах; важко падала в крісло, сиділа нерухомо цілими годинами і плакала невідомо чому. Майже зовсім утратила апетит, тижнями не мала й ріски в роті. Вночі переверталася з боку на бік у ліжку, мучилась від безсоння, а щойно розвиднялося, вже була на ногах, моторно бігала по всьому будинку, всюдисуща, як домовик, перекидала все догори дном, марудилась, шукала сварки зі служницею, з чоловіком, страшенно збуджувалась, а тоді впадала в зажуру, і на очі їй наверталися сльози.
Ці домашні знегоди псували настрій художникові, але кін сприймав їх терпляче. До колишнього кохання додалося ніжне співчуття. Якою ж вона стала слабенькою! Тільки глибоко запалі очі в темних колах, які блищать хворобливим полум’ям, — оце й усе, що лишилося від її краси. Бідолашна!.. Це злидні довели її до такого стану. Чоловік відчував докори сумління, думаючи про здоров’я подруги. Її доля — це доля солдата, який віддав життя задля слави свого генерала. Реновалес переміг, але на полі битви залишилась його дружина: вона полягла, бувши слабшою.
Окрім того, Маріано захоплювався материнською самопожертвою Хосефіни. В неї зовсім не було сили, зате Міліта пашіла здоров’ям і квітучим рум’янцем. Цей дужий і жадібний організм безжально висмоктав з матері всю снагу.