— Малюй мене, втішайся моєю наготою і завжди, коли думаєш про свою одвічну коханку, про ту, яку називаєш Красою, уявляй її з моїм обличчям, наділяй її моїм тілом!
Який це жах, яке нещастя — жити з художником! Ніколи вона не віддасть своєї дочки за живописця: краще поховає її власними руками. Той, хто носить у собі демона довершеної форми, зміг би жити спокійно й щасливо тільки з подругою, яка лишалася б вічно юною, вічно прекрасною.
Чоловікова вірність доводила Хосефіну до розпачу. Цей доброчесний митець постійно думає про голих красунь, уявляє собі картини, які не наважується малювати лише тому, що боїться її. З проникливістю хворої вона, здавалося, читала ці жадання на чоловіковому чолі. Їй би легше було, якби знала напевно, що він її зраджує: краще бачила б його, закоханого в іншу жінку, ошалілого від чуттєвої пристрасті. З такої мандрівки за межі шлюбу чоловік ще міг би вернутися — стомлений і присмирнілий, благаючи в неї прощення, але зі своїх вічних мандрів у прекрасне він не повернеться ніколи.
Здогадавшися, чого сумує дружина, Реновалес став ще лагідніший до неї, докладав усіх зусиль, щоб вилікувати її від моральної недуги. Уникав говорити при ній про свої мистецькі вподобання; знаходив жахливі вади в красунь, які замовляли йому портрет; вихваляв духовну красу Хосефіни; малював дружину, вправно й непомітно додаючи краси її рисам.
Вона всміхалася з тією поблажливістю, з якою жінка завжди сприймає найнеймовірнішу і найзухвалішу брехню, коли ця брехня їй лестить.
— Це ти, — казав дружині Реновалес. — Твоє обличчя, твоя грація, твоє благородство. Здається, навіть я намалював тебе не такою гарною, яка ти насправді.
Хосефіна всміхалася, але зненацька погляд її немов застигав, губи стискалися, а на обличчя набігала похмура тінь.
Вона пильно дивилася художникові в очі, ніби читала його думки.
Усе брехня. Чоловік їй лестить, гадає, що любить її, але вірним дружині лишається тільки його тіло. А всі його помисли — з одвічною коханою, з її непереможною суперницею.
Змучена цією духовною зрадою чоловіка, лютуючи від свого безсилля, Хосефіна раз у раз збуджувалась до краю, і знову, й знову в домі маестро вдаряла гроза — проливалися дощі сліз, лунав грім образ і докорів.
Досягши слави й багатства, про які мріяв стільки років, маестро Реновалес не знайшов сподіваного щастя. Його життя було справжнім пеклом.
IV
Коли славетний художник повернувся додому після сніданку з угорцем, була вже третя година дня.
Перш ніж піти до студії, він заглянув у їдальню і побачив там двох жінок у капелюшках з опущеними вуалями, які наготувалися вийти з дому. Одна з них, не менша зростом, ніж художник, кинулась йому на шию:
— Тату, татуню, ми чекали на тебе майже до другої! Ну як тобі снідалось?..
І кілька разів лунко цмокнула батька, потершись рум’яними щічками об сиву бороду.
Реновалес добродушно всміхався, приймаючи ці бурхливі пестощі. Ах, його Міліта! Тільки вона звеселяє їхню оселю, розкішну й сумну, мов царська гробниця. Тільки вона пом’якшує атмосферу ворожості, яку, здавалося, поширювала навколо себе хвора. Реновалес обдивився дочку з усіх боків і напустив на себе комічний вираз галантного кавалера.
— Ви сьогодні дуже гарна, сеньйорито, повірте. Ну просто рубенсівська чорнява красуня. То куди ж ми підемо покрасуватись?..
З гордістю творця він окинув задоволеним поглядом юне тіло, що так і пашіло здоров’ям: дівчина ще не вийшла з перехідного віку, швидко росла й була досить тендітна. Обведені темними півколами очі дивилися вологим і таємничим поглядом жінки, яка починає усвідомлювати свою значущість у житті. Вбрана Міліта була елегантно й екзотично, майже по-чоловічому. Краватка та виложистий комірець пасували до її жвавих і різких рухів, до англійських черевиків на широких підборах, до енергійної недбалої ходи — коли вона йшла, ноги її натягували спідницю, мов розведений циркуль. Здавалося, дівчині байдуже до граційності — головне для неї швидкість та лункий стукіт закаблуків. Маестро замилувався здоровою красою доньки. Яке чудове дитя!.. Вона не дасть згаснути їхньому роду. Вдалася в батька, уся в нього! Якби він народився дівчиною, то був би достеменно такий, як його Міліта.