Він був палким прихильником свободи, цілковитої волі і поділяв усіх людей на дві касти: особи достойні і ті, що такими не є. До перших зараховував своїх друзів з обраного товариства, старих завсідників казино, а також деяких персонажів, чиї прізвища з’являлися в газетах і журналах, що незаперечно свідчило про їхні високі чесноти. Усі інші для нього були просто набрід, який кишить повсюди: на вулицях міст — нікчемні людці з претензією на елегантність; на дорогах — бридкі нечеми і грубіяни, що лаються найнепристойнішими словами і погрожують тобі смертю, тільки-но якийсь хлопчисько кидається під колеса автомобіля з явним наміром, щоб пристойна людина його переїхала і вскочила через нього в халепу; а то котрась жіночка в білій блузці не хоче зійти з дороги, бо вдає, ніби глуха й не чує автомобільних гудків, — ну й дістає доброго штурхана, і теж кляне тебе на всі заставки… Людина, що заробляє всього дві песети, вважає себе, бачте, ціннішою за машину, яка коштує багато тисяч франків! Який же наш народ темний і неотесаний! А всякі йолопи ще й базікають про рівність та революцію!..
Котонер, якому коштувало неймовірних зусиль підтримувати свій костюмчик у стані, придатному для візитів та званих обідів, був приголомшений різноманіттям уборів Лопеса де Соси.
— Скільки краваток маєте ви тепер, Рафаелю?
Близько семисот; він оце саме нещодавно порахував. І засоромлений, що досі не має жаданої тисячі, сказав, що збирається поповнити свій гардероб у Лондоні, куди скоро поїде на змагання кращих британських автогонщиків, які розігруватимуть відомий кубок. Чоботи собі Лопес де Coca замовляв у Парижі, але шведському майстрові, тому самому, який обслуговує англійського короля Едуарда*; штанів у нього були десятки, і він ніколи не вдягав одних більше ніж вісім-десять разів; білизну носив один день, після чого дарував її своєму камердинерові; всі капелюхи шили йому в Лондоні. Щороку він замовляв собі вісім сюртуків — деякі виходили з моди, так і не вдягані; вони були в нього всі різного кольору, залежно від того, за яких обставин і в яку пору дня він носив їх. Один був особливо урочистий — темний, з довгими фалдами, похмурий і строгий; він замовив його по іноземних ілюстраціях, що зображували дуелі, як уніформу для урочистих нагод, тобто вдягав його лиш тоді, коли хтось із друзів у клубі звертався до нього як до людини надзвичайно авторитетної в питаннях честі і просив бути його секундантом.
Кравець Лопеса де Соси був у захваті від таланту свого замовника, його вміння з першого ж погляду вибрати підхожу тканину і серед безлічі моделей відразу вказати крій. Загалом, юнак витрачав на одяг близько п’ятьох тисяч дуро на рік і цілком серйозно казав двом художникам:
— Чи ж може витрачати менше людина, яка хоче мати пристойний вигляд?..
Лопес де Соса став бувати в домі Реновалеса після того, як художник намалював його портрет. Незважаючи на свої автомобілі та елегантні костюми, на те, що намагався обертатись лише серед людей, наділених шляхетними титулами, він так і не зумів пустити коріння в товаристві, яке називав вищим світом. Знав, що поза очі його називають «Красунчик у маринаді», натякаючи на батькове ремесло, і що сеньйорити, які нібито вважають його своїм другом, і в думці не припускають, щоб вийти заміж за «Консервованого хлопчика» (ще одне його прізвисько).
Своєю дружбою з Реновалесом Лопес де Coca дуже пишався. Він домігся, щоб славетний художник намалював його, заплатив не торгуючись, бо хотів побачити свій портрет на Виставці. Це був нічим не гірший за інші спосіб набути популярності, спосіб пропхати свою нікчемну особу поміж більших чи менших знаменитостей, яких малював художник. Після цього Лопес де Coca заприятелював з маестро і став повсюди говорити «мій друг Реновалес» таким тоном, ніби вони один без одного жити не можуть. Ця дружба неабияк підносила його в очах знайомих. До того ж він захоплювався художником цілком щиро — бо якось увечері, коли юнак довго й нудно розводився про свою вправність у фехтуванні, Реновалес відклав пензлі, зняв зі стіни дві старі шпаги і показав хлопцеві, що й він дещо вміє. От вам і дон Маріано! Як володів він кількома прийомчиками, що їх навчився колись у Римі!..