У той день, 29 листопада, Майдан почався о 16.00 і тривав три години. На Майдані були присутні журналісти. Вони брали в нас інтерв'ю. Я теж дав одне інтерв'ю. Близько 19.00 до нас підійшли представники міліції і сказали, що мітинг несанкціонований і щоб ми збирались звідси. Координатори почали закликати розходитись, вони казали, ми будемо співпрацювати з нашими адвокатами, щоб вибороти своє право на мирні акції. Ми повинні діяти у площині закону, інакше чим ми будемо відрізнятись від діючої влади. Також вони сказали слідкувати за всіма новинами в групі, що Майдан не розходиться.
А люди не поспішали розходитись. Ми продовжували спілкуватись. Я з хлопцями, з якими познайомився вчора пішов до ЦУМу, який був на площі, аби купити прапор Євросоюзу. Прапор ми не знайшли. Потім ми пішли у Макдональдс і купили зеленого чаю, щоб зігрітись. Після цього повернулись на Майдан. Ми продовжували говорити про те, як треба діяти далі. Ми вирішили виспатись, і на свіжу голову робити вже якійсь рішення.
Коли я прокинувся наступного дня і ввімкнув новини, все було зрозуміло саме собою.
З 3 грудня на Дніпропетровському Євромайдані кожен день збирали речі (теплий одяг, одноразовий посуд, ліки, продукти харчування, гроші) на допомогу Київському Євромайдану. Також з 6 грудня почали збирати кошти на підтримку затриманого дніпропетровського редактора газети "Лица" Валерія Гарагуци, якого було затримано в Києві 1 грудня за підозрою у побитті міліціонерів на вулиці Банковій, хоча він лише намагався зупинити бульдозер з провокаторами, які намагалися прорвати кордон молодих ВВшників без амуніції, які прикривали собою добре екіпірований Беркут.
З початком кампанії бойкоту Партії регіонів протягом грудня 2013 – лютого 2014 років займався у Новомосковську розповсюдженням листівок, які містили у собі списки компаній і брендів, що належали членам Партії регіонів, і які потрібно було бойкотувати задля погіршення фінансового становища партії. Листівки я завантажував з групи Євромайдан Дніпропетровськ у Вконтакті, зберігав на Google Disc, а потім роздруковував у себе вдома на чорно-білому принтері і розклеював їх по місту.
11 січня брав участь у пікеті Дніпропетровського міського відділу міліції. Тоді ми завітали до полковника Седлецького, який заявив на телебаченні, що опозиційні телеканали навмисно завищують кількість людей, що приходять на Майдан у Дніпропетровську, а також, що вони стояли за гроші. Дніпропетровський Євромайдан вимагав спростувати цю інформацію.
У самому Новомосковську, у якому я тоді жив, не було ніяких акцій протесту. Була одна акція 20 лютого у селищі Меліоративне Новомосковського району на залізничній станції Орлівщина, коли місцеві жителі разом з тодішніми опозиційними партіями Свобода, Батьківщина, Удар, заблокували рейки і не пустили потяг з солдатами ВВ, яких збирались відправити на зачистку Київського Майдану.
Після того, як у Дніпропетровську на площі Леніна (тепер Героїв Майдану) 22 лютого близько 22 години демонтували пам'ятник Леніну, теж саме почали робити і в Новомосковську, але не все було так просто. На захист пам'ятника вийшло багато місцевих жителів, які не дали повалити його. Кілька днів після цього, біля пам'ятника стояла справжня варта із якихось безхатченків, які жили у наметах і грілись біля діжок з дровами. Потім вони розійшлись, а Ленін залишився. Так він і простояв усе неспокійне літо 2014-го. Ще, не пам'ятаю вже коли, хтось із небайдужих пофарбував пам'ятник у блакитно-жовтий колір. Плащ був блакитного кольору, а тіло – жовте. Так він і стояв до дня збройних сил України. Демонтували його 6 грудня 2014 року в рамках кампанії декомунізації. На його місці тривалий час стояв імпровізований постамент Тарасу Шевченку, а з жовтня 2018 року на цьому місці фонтан і збудований гарний громадський простір.
Ось така моя історія.