Наступного дня почалася розбудова барикад по периметру Майдану. Я ж затіяв організацію підвозу металу, дошок, генераторів, пічок і т. ін. Поїздка на мітинг трохи затягнулася… Перші кілька днів перетворилися в одну надривну добу розбудови фортифікацій та агітації всіх живих та ФБ-друзів виходити на герць.
…Схоже, я таки застряг на цій чортовій барикаді... Більше того, в Буревія, нашого сотника, молода дружина і сувора мама в районі Фастова. Обидві не знають, що він на Майдані, тому половину часу він демонструє свою присутність вдома та на роботі, а я підпрацьовую на заміні. В мене майже щодня новий бейдж із написом «Сотник», Микола Величкович на вечірніх нарадах видає на сотню 1000 грн — на цигарки, зв’язок і прочую лабуду.
На перших відвідинах вечірньої наради трохи не огрібся звіздюлєй від інших сотників за критику їхнього колективного ідіотизму. Майже ніхто з них у війську не служив, уявлення про дисципліну та організаційний менеджмент мають своєрідне. Результатом було показове вигнання Парубієм з наради із забороною з’являтися на Майдані. Дочекався «на сходовій»:
— Андрію, я Влад Кириченко, «Наш Формат». То що, забирати людей з барикади і уйо?
— Не треба, просто не називай більше товаришів по революції убібанами і не роби вигляд, що ти тут самий розумний... Я в «Нашому Форматі» дітям книжки купую...
— Добре, не буду.
Але убібани — найадекватніше визначення для більшості довколишніх персонажів. До речі, відтінок може бути від схвально-позитивного, наприклад, веселий прикольний убібан Михайло Гаврилюк, до вкрай негативного — Янукович — убібан кончений, абсолютний.
«Хто не скаче, той москаль!» І триста убібанів зі Львова, в тому ж переліку –інтелігентсько-педагогічної зовнішності тіточки, весело скачуть перед входом до Жовтневого. Вони щойно приїхали на революцію і чекають, доки «старший» домовиться з Сергієм Дідичем про їхнє розміщення. Сергій — мій партнер по туристичному бізнесу в Городенці. 18 лютого граната розірветься біля його сонної артерії...
Парубій-Парубій, поведи нас на забій.
А на революцію ми не проти москалів вийшли, вони ще не збивають гелікоптери нашої недоармії...
І не за Європу, що з великим занепокоєнням чекає, коли нас усіх перетворять на мерзлий фарш.
У нас красиві шеврони і знамена, діряві барикади, а людей вночі буває менше, ніж в ТРЦ «Оушен Плаза»…
Зима неймовірно тепла і сприятлива для революціонерів і бомжів, які сотнями потягнулися до столиці на шарову хавку та гуманітарні шмотки…
Герилья в місті не мала шансів, але…
Мій тато завжди підставляв мені плече в екстремальних або критичних ситуаціях. Навіть в кривавий день розстрілу Майдану він врятував мою репутацію, бо помер в ніч з 19-го на 20-те, тож я мав моральне алібі та не лежав в калюжі крові під фанерним щитом на Інститутській, бо їхав ховати тата в Донецьк.
Насправді мені не вистачило неадекватності, ідіотизму або відповідальності та героїзму взяти участь у подіях 18-20 лютого. 17-го, напередодні розпіареного Парубієм походу на Верховну Раду, я визначив точки збору та евакуації КПП-31 за Збруч, бо не мав найменших ілюзій щодо результатів героїчно-безглуздої акції на тлі галопуючого стягування сил режиму до Києва. З погляду здорового глузду та історії переможних повстань треба відступати на захід та забирати зброю, герилья не перемагає в містах, що контролюються креольською армією та поліцією. Ми з нечисленним колом однодумців (не з тих, хто кричав, що вони зі своєю дорогою легальною зброєю вийдуть на майдан, якщо почнеться щось серйозне) намагалися діяти логічно і небезглуздо, навіть повноцінний польовий шпиталь із Євгеном Найштетіком розгорнули в «Нашому Форматі» на Бєлінського, бо було очевидно, що все, що в зоні Майдану — безжально знищать… Але більшість вирішила лишатися. А нам не стало кількох годин — на ранок нашого приїзду до Львова, 19 лютого, всі арсенали, що можна було захопити — «віджала шпана», з цієї зброї на Майдан не потрапило вчасно майже нічого. Але із шпиталем вийшло все гаразд: понад 150 пацієнтів знайшли в нас порятунок, жодного летального випадку. Нам ще обіцяли від Мусія перевірку — шо то за установа, не ліцензована Медслужбою Майдану (?)
Тріумф неадеквату
…На столі чергового по штабу на другому поверсі Будинку профспілок сидить Цезар і щось «віщає» під схвальні вигуки революціонерів. Дивно, що убібани витягли його з його механізованого возика, а не вмостили разом з ним на стіл. Повз нього в бік штабу проходить Віталій Кличко, злобна карла тицяє в спину Віталію дулі та вигукує щось несхвально-матюкливе…