От тільки революцію в людських головах здійснити на практиці складніше, ніж «вбити царя».
Після Майдану українці змінилися. Народ виріс у Націю. Це вже не закомплексований неприкаяний підліток. Вона на Майдані сказала: «Я Є! Європо, Азіопо, Америко й ОАЕ! Я є!». Україна не тільки заговорила, але й продемонструвала себе сильною нацією, яка не боїться викликів часу, війни, економічної чи цивілізаційної катастрофи. І ця горда, красива й смілива країна в найтемніших присмерках Європи торує власний шлях. Бо Україна — відкрита для великого світу, не лише до науки поважної Європи чи до обійм найдемократичнішого, зажди усміхненого американського президента.
Жодної іншої України я не бачу і бачити не хочу.
Слава Україні.
Любов. Мрія. Україна
Особливістю цієї книжки є те, що її проілюстровано світлинами фотографів, які, навіть якщо і працюють із ЗМІ чи з інформагенціями, були на Майдані перш за все як громадяни, за покликом душі. Їхні знімки, на нашу думку, є найбільш переконливими, бо мають у собі дещо більше, ніж просто вдалий кадр.
Щоб обрати ці кадри, ми переглянули близько 6 тисяч фоторобіт. Не раз. І щоразу перегляд надісланих світлин, окрім часу й сил, вимагав від нас дуже багато душевної роботи: ми осмислювали себе як українців, аналізували свої вчинки — реальні й можливі, аналізували свої ж думки, відкривали нові почуття, співчували, відчували глибоку вдячність і повагу, плакали, мріяли… Мріяли про те ж, що й мільйони людей на Майдані.
Упродовж подій Майдану мені часто писали друзі зі Швейцарії, Бельгії, США, розпитували про те, що бачили у телесюжетах, звісно, часто «прикрашених» російською пропагандою (бо новини отримували від російських інформагенцій). Вони весь час дивувалися: «Ти ходиш на Майдан? Навіщо? Ти ж жінка! Там небезпечно! У вас стріляють! У тебе є віза? Приїзди, ми тебе сховаємо». Я терпляче відповідала на їхні запитання, часом зазираючи до словника, щоб точніше пояснити англійською, хто такий «тітушка», що таке «Небесна сотня», та щоб описати закони, які спричинили той факт, що все більше й більше людей виходили на вулиці…
Якби сьогодні мене спитали, чому ми там були, я б уже не стала говорити про закони, бажання вступити до Євросоюзу чи небажання об’єднуватися у Митному союзі з Росією. Саме ця революція змінила нашу свідомість. Ми нарешті відчули й усвідомили себе окремою самобутньою нацією, яка прагне мати власний шлях розвитку, звісно, не відокремлений від усього світу, але й не нав’язаний ззовні, який ґрунтувався б на загальнолюдських цінностях. Тож я б відповіла, що ми стояли через мрію. Мрію про свою Країну. А ще — через любов. І гідність. Цей проект для мене — змога передати іноземному глядачеві зрозумілою йому візуальною мовою хоча б частиночку того, що відчували ми. І відповісти на питання: «Чому?». А українцям — показати напрочуд емоційні ілюстрації тих історичних подій, частиною яких вони були. За цими світлинами, на нашу думку, можна буде оповідати дітям й онукам те, що, сподіваємося, стане підґрунтям для формування нової щасливої України — (р)еволюцію духу.
Хроніка подій ЄвроМайдану. Вибране.
21 листопада — після оприлюднення рішення уряду про призупинення процесу підготовки до підписання Угоди асоціації України з ЄС, українці стали самоорганізовуватися через соціальні мережі на Майдані Незалежності в Києві. Перша акція протесту розпочалася о 22:00. Під кінець доби учасників мітингу нараховувалось близько 1500 людей. На Майдан прийшли журналісти, громадські активісти, опозиційні політичні лідери. Стали з'являтися міліція та посилені загони «Беркуту». Частина активістів пішла під Адміністрацію Президента України, після чого повернулась на Майдан Незалежності. Люди вирішили лишатися на ніч. Цього дня суд прийняв рішення заборонити встановлення наметів, кіосків під час проведення акцій на Майдані Незалежності, вулиці Хрещатик та Європейській площі до 7 січня 2014 року. Цього ж дня небайдужі люди вийшли на євромайдани також у Донецьку, Івано-Франківську, Луцьку, Харкові, Хмельницькому та Ужгороді.