Павло Дьокін: Ми знову і знову йшли «на передову», допомагали прикривати людей… Коли нарешті всі п’ятеро знайшлись, ніби камінь з душі впав — усі живі. Йшли назад в КМДА — мовчки. Я не раз потім говорив: якщо ми лишилися живі — то в Бога на нас інші плани. Мама просто плакала в Cкайпi, коли дізналася, що я їздив у Київ. Вона — в Італії, а з татом я не спілкуюся, мої батьки розлучилися… У мене ще є двоє сестер, я їм сказав: якщо буде війна — візьму автомат і піду воювати — ви маєте мене зрозуміти. Ні, я в ті моменти на Інститутській не боявся померти, а боявся — як мої рідні переживуть це (— закриває обличчя руками, хлинули сльози. Через хвилину випиває склянку води. — Прим. Упор.). Якби я не пішов туди, то б напевне цього собі ніколи не пробачив. Лише уявив, як колись мої діти спитають, де ти в той історичний момент був, а я — сидів у хаті?! Тепер мені буде що їм сказати. Я ж їхав на Майдан не через політику, а через те, що хотів вибороти краще майбутнє для своїх дітей, своєї країни.
Розділ другий МАЙДАН. АНАЛІТИКА
Тарас ВОЗНЯК
— український культуролог, політолог, головний редактор і засновник Незалежного культурологічного журналу «Ї». Народився у 1957 році в с. Сваричів (Івано-Франківська обл.). Закінчив Львівський політехнічний інститут (нині — Національний університет «Львівська політехніка»). Під час офіцерської служби в армії на поч. 80-х займався перекладацькою роботою — перекладав філософські твори Е. Гуссерля, Р. Інгардена, М. Гайдеггера, М. Шелера. Після демобілізації працював програмістом на Львівському заводі фрезерних верстатів, де після «горбачовської відлиги» був активістом демократичного руху та співорганізатором страйку. Належав до неформальної групи інтелектуалів з умовною назвою «Львівська школа», що функціонувала у 80-х рр. у Львові і в яку входили І. Клех, Г. Комський, М. Яковина та ін. Організував випуск самвидавної культурологічної літератури, зокрема переклав і видав книги Бруно Шульца. У 1989 р. вийшло перше число Незалежного культурологічного часопису «Ї», незмінним редактором і видавцем якого є дотепер. Разом із О. Пограничним заснував у 2001 р. громадську відзнаку «Орден за інтелектуальну відвагу», якою нагороджені М. Попович, Е. Андієвська, Р. Віктюк, В. Сильвестров, Б. Гудзяк та ін. З 2009-дотепер — член правління Міжнародного фонду Відродження (Київ), з 2012-дотепер — виконавчий директор Українського центру міжнародного ПЕН-Клубу (Київ). Автор книг: «Ретроспективна політологія. Епоха Ющенка. Довга прелюдія», «Метафи́зика Карпат. Збірка епіфаній», «Філософські есе» та багато ін. Живе і працює у Львові.
Сенс Майдану
Останні півроку весь світ, а також ми самі спостерігаємо феєричну політичну активність в Україні. Спостерігаємо і водночас беремо у ній участь. Інколи навіть не усвідомлюючи цього. І не лише на рівні цілої гами гострих відчуттів та переживань — від розпачу до тріумфу, від замилування до люті.
Багато не надто вникливих спостерігачів бачать Майдан як якусь локальну українську революцію, а то й бунт. Бунт проти клептократів, а по-простому — дрібних злодіїв. От не витерпів тихий і завжди лагідний український народ аж такої наруги і збунтувався. Збунтувався спонтанно — як міг. Десь так зображають те, що відбулося на площі Майдан Незалежності в Києві та в Україні.
Однак ця подія є набагато ширшого масштабу. І анексія путінською Росією Криму, загроза широкомасштабної війни України з Росією, конфронтація Росії з усім світом є елементами набагато ширшої низки подій, в якій Майдан став «закладним каменем» — він вибухнув — і завалилася вся конструкція світового порядку, яку закладали ще на Ялтинській конференції 1945 року.
У міжнародно-правовому сенсі головне, що закладала ця і подібні їй фундаментальні міжнародні конференції, це — те, що «угоди мають виконуватися» — pacta sunt servanda.
Як правило, такі конгреси світової дипломатії відбуваються після геополітичних катастроф.
У ХІХ столітті такою «катастрофою» для монархічної Європи став крах імперії Наполеона. І після Ватерлоо на Віденському конгресі 1815 року були надовго закладені основи європейського устрою — pacta sunt servanda.