Ігор Кривецький: «Із бульдозером було так: до штабу прийшов Порошенко, який сказав: я піду подивлюся, що там відбувається. Ми сказали: окей. Він заліз на трактор і зробився героєм. На тлі радикалів він став тим, хто примирює».
Сергій Поярков: «Відразу була Банкова, цей трактор, на якому ми всі засвітилися здебільшого здуру, — по трактору стрибали Дзиндзя, Кадура, яких потім за це посадили. Я був у тій купі, яку не посадили, але деякі після поїздки на цьому агрегаті стали мерами, міністрами, один навіть президентом. Складається навіть враження, що коли тебе не занесло на той сакральний трактор, ти якось майже проспав революцію».
Сьогодні з відстані років стає очевидним, що провокувати силовий конфлікт владі було невигідно, адже на вулицях знаходилися сотні тисяч людей, проти яких не встояли б наявні сили київської міліції, бо спецпідрозділи з регіонів ще не звезли до столиці. Адміністрація Президента на Банковій зовсім не схожа на фортецю, а її захисники, як ми бачимо з поведінки міліції у КМДА та на Майдані, були добряче деморалізовані. А отже, штурм міліцейського заслону видається цілком спонтанним — так само, як і будь-які дії того дня. На відео з Банкової можна побачити людей у куртках та мотоциклетних шоломах, які з-поза спин «Беркута» спокійно проходять до лав революціонерів і беруть участь у штурмі. Саме це і є головним аргументом на користь версії спровокованого владою насильства. Але, уважно подивившись відео, ми відзначили, що «заслані» люди лише створюють видимість протесту, перебуваючи у перших лавах, і таким чином фактично стабілізують ситуацію. Сама присутність цих людей є цілком зрозумілою: і міліція, і СБУ мали багато агентів у лавах протестувальників — це визнають і лідери Євромайдану, і звичайні революціонери. У перших лавах, у тилу, біля трибуни та на самій трибуні агентів ніколи не бракувало.
І все це справді може здатися провокацією, якби не атака «Беркута», яка за своєю жорстокістю ледь не перевершила розгін Євромайдану.
«На людей на Банковій у Києві напав „Беркут“. Як повідомляє фотограф „Української правди“, їх декілька тисяч. „Б'ють усіх без розбору — активістів, журналістів... Люди у формі „Беркута““, — сказав він. Спецпризначенці відігнали мітингувальників на ріг із вулицею Інститутською після численних провокацій, коли „штурмовики“ розхитували огорожі, за якими стояв „Беркут“, били по огорожах кийками, кидали світло-шумові гранати та розпилювали газ, кидали камінням по „Беркуту“. Після розгону „беркутівці“ повернулися на своє місце, hromadske.tv передає, що станом на 16:55 люди зробили живий ланцюг, щоб убезпечити від нових сутичок».
(УП, 01.12.2013)
Можна безкінечно сперечатися, що було б, якби революціонери взяли тоді Адміністрацію. Чи визнали б таку зміну влади у світі? Чи Янукович не перетворився б на Асада, а Україна — на Сирію? Чи не ввела б війська Росія? Проте умовний спосіб — не найкращий метод аналізу. Згадуючи власні емоції того дня, мусимо сказати, що більшість людей усе-таки не були готовими до реальних бойових дій. Ми тримали в голові досвід Помаранчевої революції, плекали сакральну «миролюбність» українців, боялися, «що про нас подумає Захід» тощо. У результаті дозволили владі підтягнути сили, перегрупуватись і розпочати довге протистояння, у якому все коливалось, як на гойдалці.
Автомайдан — зброя буржуазії. Файл № 5
Українці — неймовірно творчі люди. Тому й революції у нас безпрецедентні. Взяти хоч би Автомайдан — нам не відомо жодного аналогічного явища у світі. Коріння цього суто українського феномена, безперечно, лежить ще у тачанках повстанців 1920-х років — Махна, Григор'єва, Тютюнника. А може, й у козацьких загонах Залізняка, чи ще давніше — у половецьких кошах, які налітали на монголів і потім розчинялись у степах, чи навіть у скіфських летючих загонах, які свого часу обскубли непереможну перську армію, як курку. Але головне, що об'єднує усі ці явища, — не чотири колеса у воза, тачанки чи автомобіля. Головне — це ініціатива людей, які в один день стають під одні знамена і починають діяти, довго не змовляючись.
Перша згадка про Автомайдан з'явилася ще до подій 1 грудня.
«У Києві стартував автомобільний Євромайдан. Близько 50 автомобілів курсують по вул. Богомольця в Києві, що неподалік Банкової. Вони проїхали на автомобілях із включеними аварійними сигналами з прапорами України і ЄС вулицею Інститутською в районі майдану Незалежності в знак протесту проти розгону мітингу в підтримку євроінтеграції. Вони сигналять».
(УП, 30.11.2013)
А вже наступного дня автомайданівці застосували свою головну зброю — доставку Майдану просто під поріг можновладцям.
«Близько 300 автомобілів намагаються проїхати до президентської резиденції Межигір'я у с. Нові Петрівці Вишгородського району Київської області».
(УП, 01.12.2013)
Автомайдан виник не лише у Києві, а й у Донецьку, Луцьку, Львові, Одесі, Ужгороді, Харкові, Херсоні, Хмельницькому, Черкасах. Хто ж був організатором цієї яскравої і зовсім не дешевої форми протесту?
Звернемося з цим питанням до одного з лідерів і, мабуть, найяскравішого учасника — художника Сергія Пояркова.
Сергій Поярков: «Для мене, як завжди, почалося все й одразу. Як побили дітей, ми зустрілися з Хаджиновим, Дзиндзею, Гриценком і всі сказали, що треба щось робити, бо нічого не робити — це неправильно. Ніхто ніякого Автомайдану не організовував. В Автомайдан тебе приймали Янукович, Азаров, Захарченко. Тобі виписували статтю Кримінального кодексу або дві, або й три. Якщо ти був позбавлений прав і на тобі було кілька кримінальних статей, це й було посвідченням Автомайдану. Коли на допиті мене запитали: хто є лідерами Автомайдану? Я відповів: Марк Цукерберг та Віктор Янукович. Слідчий зблід і сказав: „Можна я не буду цього заносити до протоколу?“. Адже за законом він має допитати всіх згаданих».
Але нам вдалося з'ясувати, хто і як почав реалізовувати ідею автомобільного протесту тоді, коли він ще не називався Автомайданом.
Іван Філіпович: «Із Сашком Кравцовим ми познайомилися під час скандалу з антиукраїнським обслуговуванням у „Кофе-хауз“, а коли почався Майдан, він сказав: є кілька водіїв, давай машинами будемо їздити мобілізувати людей. Я погодився. 24 листопада зібралися на Інститутській, там було машин 10, і Сашко був першим, хто зібрав машини на протест. Ми тоді поїхали Печерськом, потім на Хрещатик, на Поділ, із прапорами, щоб агітувати людей. Потім нас ставало більше, і стало забагато машин, щоб вміститися на Інститутській, тому вирішили збиратися біля пам'ятника засновникам Києва, щоб було більше місця. Саме туди вже приїхали Гриценко, Хаджинов, Поярков, Булатов, вони потроху почали брати на себе управління цим. Ніхто не заперечував, тим більше, що Гриценко мав доступ до політичного керівництва Майдану».