Я у розмовах із міністрами закордонних справ вимагав санкцій. Бо це ж усе мої товариші — Сікорський, Томбінський. А вони казали, що неможливо. Я тоді всім пояснював, практично мантру склав: що Янукович ідеально підходить як приклад, щоб показати злодюжкам на колишньому радянському терені, що буває, якщо крадеш гроші і поводишся занадто нахабно. Бо Бацька занадто дрібний, крім того, він не вкладав гроші за кордоном. Путін — завеликий. Янукович — якраз. У відповідь: цього не можна робити, це його зажене в лоно Москви. Казали, що немає механізмів — я знав, що це неправда, що механізми є. Позиція у закордонних міністрів, які виступали переговорщиками, була такою: треба домовитися, піти на перевибори. Але слова „санкції“ вони не хотіли чути категорично, фінансисти активно намагалися довести мені, що це неможливо. Пам'ятаю дуже добре, що сказав у відповідь: це призведе до крові, і санкції будуть тоді, коли вже будуть жертви. Так воно і сталося».
Підтвердження цим словам можна також легко знайти в інформаційних повідомленнях.
«Вимога відставки Президента України — це політична помилка, тому що Президент є тією людиною, яка приймає рішення про створення коаліційного уряду або про підписання угоди про асоціацію». (09.12.2013, голова МЗС Польщі Радослав Сікорський).
І ця позиція не була абстрактною. Вона визначала реакцію європейських дипломатів на події в Україні від 2010 року.
Олег Тягнибок: «Коли у квітні 2013-го більшість Верховної Ради забарикадувалася на Банковій, Томбінський зібрав усіх послів, і представники опозиції почали їм аргументувати, що це кінець парламентаризму. Посли відповідали: йдіть у парламент. Ви погані парламентарі, якщо не вмієте переконати. Парламент — це переконання. Візьміть слово, знайдіть аргументи, переконайте, і все буде нормально. Але як можна переконати шахраїв? Якщо центр ухвалення рішень знаходиться в іншому місці??? А вони знову: парламент — це демократія, вчіться переконувати. Я ще тоді зрозумів, що Європа нам не допоможе».
Руслан Кошулинський: «Під час перших наших спроб блокування ВР була зустріч з одним із представників ЄС, який переконував нас, щоб ми розблокували ВР і дали можливість проголосувати заяву про підтримку єврочогось. Був обід, по два представники від опозиційних фракцій. Обговорювали питання. Кличко видав велику тираду про демократію та персональне голосування. Представник до Кличка: ви розблокуєте? Кличко: ми не можемо. Представник: дякую, до побачення. І все. Вся відповідь. Це класичне ставлення Європи до опозиції. У них була активна співпраця з Януковичем і несприйняття опозиції».
Коли ж почало пахнути смаженим, представники європейських країн з'явилися на Майдані буквально у перші дні.
Олег Рибачук: «Майдан притягує до себе політиків. Томбінського я декілька разів зустрічав самого без охорони на Майдані, так само, як і американського посла. Якщо не знаєш, що це посли — ніколи не здогадаєшся. Це стало частиною протоколу, приходити на Майдан».
Олег Тягнибок: «На Майдані вони було постійно. Томбінський організовував зустрічі у посольстві Польщі, Американському посольстві і навіть у Будинку профспілок. Яценюк мав свої взаємини з ними, Кличко — свої. Ми ж були ізгоями. Арсен мені розповідав: я зустрічався годину, з неї 40 хвилин говорили про „Свободу“. Нам представляли так, що це само по собі велика честь, коли з нами взагалі спілкуються. А зрештою закінчилось оприлюдненням підслуханої розмови Нуланд і Пайєтта, де вони чітко висловилися, що в них із нами будуть проблеми. Пізніше під час зустрічі вони навіть намагалися вибачатися за ту розмову. Але я розумів, що „Свободу“ просто терплять, оскільки без неї нікуди».
Звісно, мало хто пам'ятає про цю підслухану розмову, але ми знайшли її текст. Його й наводимо. До вашої уваги фрагмент розмови між головою Державного департаменту США Вікторією Нуланд та послом США в Україні Джеффрі Пайєттом, яка була оприлюднена у лютому 2014 р.:
«Пайєтт: ...Я просто думаю: якщо йдеться про просування процесу вперед, ми хочемо зберегти поміркованих демократів разом. Проблема буде з Тягнибоком і його хлопцями. Я впевнений, що це частково те, на що розраховує Янукович у цій ситуації.
Нуланд: Я думаю, що Яценюк — це підходяща людина. У нього є досвід в економічних питаннях і питаннях управління. Що йому потрібно, то це те, щоб Кличко і Тягнибок залишилися зовні. Йому треба говорити з ними чотири рази на тиждень».
Олег Тягнибок: «Вони ставили питання так: для нас Янукович і ви — одне й те саме. Він — легітимно обраний, ви — опозиція, ви ображені, тому ви на нього і скаржитеся. Нам давали зрозуміти, що наш імідж у Європі — фашисти, ксенофоби, антисеміти, і будь-який наш крок, який хоч трохи може це підтвердити, буде для нас проблемою. Жодного силового протистояння! Коли починались якісь сутички, мені одразу дзвонили: заберіть ваших людей! Незалежно від того, були вони там чи ні. Й адмінбудівлі треба звільняти. А раптом щось — ми будемо звинувачені у тому, що є агентами Кремля, негідниками та злочинцями. Позиція Заходу полягала у тому, що боротьба має відбуватися політичними методами, а коли щось піде не так. Захід не визнає того».
Руслан Кошулинський: «Спочатку ми розмовляли з ними, потім з ними розмовляла Адміністрація Президента, і ракурс змінювався. Захоплення адмінбудівель — мусите звільнити, це виходить за межі мирної демонстрації, це елемент захоплення влади. Якщо не звільните — лишаєтеся сам на сам із Януковичем та Росією. Якщо ви цього не зробите — Янукович оголошує воєнний стан, запросить російські війська. Зрозуміло, що все це у дипломатичній формі — „нас немає“, „ви самостійно“ тощо, але насправді дуже прямо. Ми намагалися пояснити ситуацію, але від них було постійне стримування. Однак настрій суспільства був інший. Банкова навіювала європейцям, що Майдан організувала невелика кількість людей, яка рветься до влади, що це ще відгукнеться Європі й світу. Якщо у такий спосіб почнуть скидати законно обрану владу, завтра це буде і у вас. Тому посли пригальмовували всі наші кроки. Прямо говорили: ви провокатори. Це не мирний протест. Це політсила, яка має представництво у ВР і хоче в силовий спосіб захопити владу. Приклад — Греція, де в результаті розпустили та посадили цілу партію. А далі можлива аплікація на інші країни, і це неприйнятно. Ми проти силових способів зміни влади, а ви даєте приклад і старт. Це ваші внутрішні проблеми, так само, як у нас відбуваються страйки, але якщо хтось буде втручатись у них ззовні, це виходить за межі. На цьому власне й грали Янукович із Росією. Якщо ви щось даєте нашим опозиціонерам — ми маємо право втручатись у ваші внутрішні справи».
Олег Рибачук: «Янукович — Президент. Ви його обрали. Ви знали, що він двічі судимий, — обрали? Обрали. Він виграв вибори. Є парламент. Так не буває, щоб люди вийшли і сказали: геть. Бойові дії на Грушевського їх лякали. Вони одразу уявляли, що замість виборів відбувається силовий захват у них. Це неприпустимо! Складно було пояснювати. І Захід часто піднімав цю тему: так не може бути».
У потоці інформаційних повідомлень з Майдану можна знайти багато новин про підтримку Революції з боку західних політиків. І це — теж не вигадка. Вікторія Нуланд навіть пригощала печивом українців. Але ці рішення визріли далеко не одразу і не у всіх одночасно.
Руслан Кошулинський: «Перше рішення про підтримку було від поляків. Приїхали декілька представників із різних фракцій, зокрема й ПІС, їм було дуже некомфортно — у моєму кабінеті висіли портрети Баядери з Шухевичем. Але вони принесли заяву Сейму. Вони пішли швидше, я пізніше, провулок менти перегородили автобусами. Поляки пішли в обхід, а я не встигав наздогнати, бо треба було провести їх на Майдан. Кажу міліції: осьо посвідчення, я пройду. Вони: ні. Ну то я й переліз через автобус. Є фото, як я у костюмі перелажу через ПАЗики. Одним словом, поляки виступили тоді зі сцени, оголосили підтримку від імені Сейму».