Саме з наведених вище причин бренд «Правий сектор» після Революції вже виглядав, м'яко кажучи, контраверсійно.
Дмитро Ярош: «Тут ми вирішили бавитись у політику. Ми розуміли, що інакше нас просто знищать, бо вже розпочиналася інформаційна кампанія у всіх ЗМІ. Координаційна рада „Правого сектору“ вирішила створити партію, почистили лави, викинули „Білий молот“ і взяли участь у президентських виборах. Ми не розраховували на перемогу, а просто хотіли залишитися на політичному плаву і кудись рухатися. Почали грати в ту гру. Але вибори для нас не склалися — сидів я якось у штабі і відзначав шпильками різних кольорів населені пункти, захоплені на Донбасі. Один, другий, третій... Потім кажу: та йдіть ви на хер із вашими президентськими виборами. Беру 400 людей і ми їдемо у Дніпро».
І сьогодні Дмитро Ярош уже не є лідером, ба навіть членом «Правого сектору». Він створив власну армію — Українську добровольчу — і повернувся до того, що вміє найкраще.
Дмитро Ярош: «Сьогодні з погляду міжнародного права ми, Українська добровольча армія, є іррегулярним підрозділом, який веде національно-визвольну війну і перебуває у контакті з армією та СБУ. Конституція України у статті 65 говорить: захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України».
Захопливі захоплення.
Файл № 10
Безперечно, вирішальним моментом Революції стали захоплення обладміністрацій, які розпочалися 23 січня одночасно у кількох областях.
«У Тернополі мешканці міста захопили приміщення обладміністрації... Раніше мітингувальники штурмували Львівську, Івано-Франківську, Житомирську, Рівненську обладміністрації, Хмельницьку та Черкаську ОДА».
(УП, 23.01.2014)
Така синхронність навряд чи може бути пояснена просто революційною стихією.
Дмитро Ярош: «Ми розбудовували ПС як майданчик для спільної роботи, зокрема, й в областях, бо розуміли, що це має бути всеукраїнський чинник, а не окреме майданівське дійство. Там, де ми мали хлопців, вони діяли скоординовано. Я давав команди на захоплення адміністрацій, бо виходу іншого не було. У Львові до обладміністрації зайшли без проблем, потім, коли брали ментівку та СБУ, вже була стрілянина. Як розтаскували зброю із Франківська, більшість її опинилася, на жаль, не в наших руках. Сашко Білий у Рівному, до речі, не допустив жодних підпалів, він був чинником стабілізізації в області, я розмовляв із ментами — вони його вважали адекватною людиною. Ми знайомі з Сашком багато років, він — УНСО, я — „Тризуб“, працювали поруч».
А як штаб Майдану оцінював цю хвилю революції у регіонах? Адже захоплення адмінбудівель було постійною проблемою у спілкуванні з послами ЄС.
«Захоплення будівель облдержадміністрацій у низці областей України є „розширенням Майдану“. Про це заявив лідер самооборони Майдану, нардеп Андрій Парубій... При цьому він зазначив, що „це є великою перемогою Майдану“, оскільки влада стягнула більшість сил правопорядку в Київ».
(УП, 24.01.2014)
Нижче ми наведемо коротку хронологію захоплень держадміністрацій за повідомленнями ЗМІ.
«Станом на 25 січня мітингувальники захопили держадміністрації у 8 областях. Зокрема, територія протесту за цей час поширилася на Київську, Житомирську, Хмельницьку, Рівненську, Тернопільську, Чернівецьку, Івано-Франківську та Львівську області. В облозі знаходяться ОДА на Закарпатті та на Волині».
(УП, 25.01.2014)
«Мітингарі Євромайдану захопили Полтавську ОДА».
(УП, 25.01.2014)
«...стало відомо, що Чернігівську ОДА взято штурмом».
(УП, 25.01.2014)
«У Вінниці люди увірвалися в облраду».
(УП, 25.01.2014)
«У Сумах активісти Євромайдану „окупували“ облраду та барикадують входи до облдержадміністрації».
(УП, 26.01.2014)
Як бачите, революція не обмежувалася лише західними областями. Для нас це було приємною несподіванкою, а для влади стало вироком.
Анрій Мохник: «Коли після 19-го січня почалося на Грушевського, стало зрозумілим, що треба брати владу на місцях. Це була наша позиція. Коли почалися захоплення обладміністрацій, Банкова злякалася, бо не мала сил, усе стягнули до Києва. Коли в Сумах, Дніпрі, Полтаві, Чернігові почалося — це примусило їх сісти за стіл перемовин».
Постає логічне запитання, чому спроба дійти вулицею Грушевського до Кабміну у Києві перетворилася на багатоденну криваву бійню, а більшість обласних адміністрацій впали до ніг протестувальників, наче перезрілі яблука.
Кирило Дороленко: «Тоді існувала теза: перемога буде в Києві. Я у Дніпрі постійно кепкував із міліції, запитував: а де ж „Беркут“ ваш? Вони не могли цього говорити, а я знав де „Беркут“ — весь „Беркут“ був у Києві. Міліціонери стояли в туфлях, зі старими радянськими щитами, якісь курсанти, ліцеїсти, дивилися з острахом, одягнені буквально у те, що знайшли, що налізло, — як майданівці на початку».
На оборону держадміністрацій владі довелося мобілізувати «тітушок».
«У Дніпропетровську на віче неподалік від будівлі ОДА зібралося кілька тисяч мешканців міста. Про це повідомляє сайт Вгороде. Активісти шумлять, періодично чутно хлопки ймовірно петард. Вся обладміністрація взята в щільне кільце. 10 міліціонерів вишикувалися черепахою біля входу в ОДА. Люди намагаються пробитися в будівлю. Опозиціонери пішли на переговори в ОДА. Також на місці перебувають близько 200-250 хлопців спортивної статури, їх прикриває міліція. „Тітушки“ забарикадувались у будівлі облдержадміністрації. Присутні активісти скандують „Тітушок з ОДА!“. Люди вимагають відкриття кримінальних справ. За даними обласного управління МВС, унаслідок сутичок біля Дніпропетровської ОДА 4 людини поранені (троє бійців та один мітингувальник), затримано сім активістів. Під час одного із штурмів ОДА був поранений чоловік. Сотні „тітушок“ під прикриттям охорони ОДА кидали в мітингувальників палиці, каміння, розпилювали сльозогінний газ, закидали мітингувальників димовими гранатами. У відповідь активісти кидали шматки льоду. Ультрас „Дніпра“ отримали вогнепальне поранення із травматичної зброї під час сутичок: група „тітушок“ почала стріляти в ультрас без попередження».
(УП, 26.01.2014)
Але це допомагало не скрізь.
Напевно, на Банковій теж вважали, що все вирішується у Києві. А коли зрозуміли, що помилилися, було вже пізно.
Микола Азаров тоді заявив: «Будівля Кабінету Міністрів в облозі, захоплено будівлю Львівської обласної адміністрації. Проти нас діє не опозиція, а бойовики. Здійснюється спроба державного перевороту, всі, хто підтримує цей переворот, повинні чітко сказати: „Так, ми за повалення законної влади в Україні“, а не ховатися за мирними протестувальниками».
До того ж, владі довелося вигадувати легенду, чому разом із західноукраїнськими повстали міста на Сході.
«МВС: ОДА по Україні захоплюють західноукраїнські бойовики-екстремісти. Захоплення будівель органів місцевої влади здійснюють за участю команд радикалів із Західної України. Про це йдеться у повідомленні МВС. „Вказаних громадян до обласних центрів звозять організованими групами. Після проведення протиправних акцій вони відразу переміщуються в інші міста та області“, — вважають у міліції. У повідомленні також ідеться про те, що дії „бойовиків-екстремістів“ чітко можна простежити під час захоплення Черкаської, Полтавської та Вінницької областей».