(УП, 20.01.2014)
Всеволод Стеблюк: «Потім настало 18 лютого. Міліція захопила Жовтневий палац, там залишився медпункт, у якому працював Ігор Ільків, той самий, що приймав тіла Нігояна та Жизневського. Він тепер надавав допомогу пораненим „беркутам“. Потім захопили Український дім, ми перенесли все у Профспілки. До честі сказати, міліціонери не зачепили медичних пунктів, коли ми повернулися, то побачили, що все залишилось, як було».
Тут варто зауважити, що бібліотеку, яка так само, як і мед служба, постала в Укрдомі завдяки народній ініціативі, міліціонери знищили — стелажі завалили, книжки потоптали.
«Бібліотека в „Українському домі“ з'явилася зовсім нещодавно — після того, як протестувальники Євромайдану звільнили будівлю від представників внутрішніх військ, які там перебували. За п'ять днів існування спільнота залучених у процес творення бібліотеки людей виросла з двох осіб на декілька порядків».
(УП, 31.01.2014)
Всеволод Стеблюк: «Бібліотеку зруйнували, бо у ній, певно, бачили небезпеку. Але замість втраченого в Українському домі були організовані медпункти у чебуречній, вареничній, Головпоштамті, у Консерваторії він і до того був, а тоді з'явився у магазині „Хелен Марлен“ — усього працювало 17 медичних пунктів».
«На території Михайлівського собору облаштовано пункт збору медзасобів. Протестуючі приходять самі і допомагають дістатися до собору постраждалим з Майдану. На площі перед собором знаходиться близько 300 осіб, в основному кияни, які приносять теплі речі, їжу і медикаменти. Разом з тим, в самому монастирі організовано нічліг для протестувальників, безліч медиків приймають доставлені ліки. Як розповів служитель храму, в собор надійшло понад 100 осіб. „Тут навіть робили серйозні хірургічні операції, вся трапезна відведена для допомоги пораненим. Всю ніч працювали медики“, — сказав він».
(УП, 19.02.2014)
Серед наших свідків виявився і представник так званих диких медиків, який став їм мимоволі саме 18 лютого.
Іван Філіпович: «Ініціатором Мирної ходи був лідер ДемАльянсу Василь Гацько. Тому він сказав: на нас лежить відповідальність, бо Мирна хода буде з нашої ініціативи. Ми підготували для демальянсівців каски і вирішили пофарбувати їх у блакитний колір — блакитні каски, символ миротворців. І бронежилети закупили. Нам люди приносили гроші, продукти та ліки, і ліків накопичилося багато. Була дівчина, яка їх відсортувала і зробила набори першої необхідності — вату, бинт, перекис, іще щось. І в торбах від протигазів зробили всім хлопцям такі аптечки. Був ще запас і більш серйозних ліків, ніж просто перша допомога, зібралася велика торба, вона питає: хто її візьме? Кажу: давай, я. — А як будемо знати, що вони у тебе? Я сказав, що зараз візьму білу футболку, намалюю червоний хрест, на касці намалюю червоний хрест і всі будуть бачити, що аптечка у мене. Взяв торбу, вона доволі тяжка була. Стали ми біля Марийського, і коли кинули перші гранати, наші хлопці сказали дівчатам, щоб верталися на Майдан. Вони почали сперечалися. Але Гацько доручив мені як найстаршому і киянину, який знає провулки, відвести всіх дівчат на Майдан дворами, бо там починалася війна. Я повів дівчат довкола через Мечнікова, ми прийшли на Майдан, і тут починають говорити, що в Марийському бій, і троє чи четверо дівчат заявляють: повертаємося туди. Я кажу: вас самих не пущу, якщо ви так хочете, значить, іду з вами і буду біля вас. Ми почали підніматись Інститутською, коли назустріч понесли перших поранених. А в мене футболка із хрестом. Кричать: „Медика!“. Я відкриваю аптечку, беру перекис, ллю на голову, бинтом перев'язую, щоб до Профспілок донесли, бо там кров рікою. Я взагалі дивуюся, бо крові боюся, — і зараз, як бачу кров, мені стає зле. А там щось зі мною сталося — 5 чи 6 людей перев'язав. У мене руки були чорні від крові, я потім їх трохи снігом обтер. Десь там і підхопив гепатит. Після того рік лікувався. 100 тисяч гривень на це витратив, 12 тисяч доларів на ті гроші. Я людина від медицини далека. А коли ти безпосередньо стикаєшся з кров'ю, коли це війна, то все стає інакшим».
Всеволод Стеблюк: «18-го працювали важко, але справлялися — коли почали нести з Маріїнки, я відчергував в Укрдомі і саме збирався додому. Тут мені подзвонили, то залишився до ранку, бо лікарів не було, тільки медсестра Іра Солошенко. А 19-го вже приїхав у Михайлівський, там ми почали розгортати госпіталь. Народ на Майдані був такий, що забезпечували всім. Вискакуєш, кажеш: стерилізаторів немає — за півгодини вже є. Кажеш: треба апарат штучної вентиляції — привозять. 19 числа приймали все, що з ночі, — активних дій не було, але того, що з ночі, вистачило. Я три доби звідти не виходив, ночував просто у соборі. А 20-го почали привозити кульові поранення, до нас дотягували найбільш тяжких, інколи вже трупи. Профспілки згоріли, у чебуречних та „Козацькому“ нічого особливо не організуєш. Усіх тягнули до нас. За той день у нас було 26 кульових поранень, ми порахували. Двоє померло на операційному столі. Дуже важка робота, наскрізні поранення, кровотеча, не знаєш, що робити, — це сьогодні, коли кілька років війна, вже всі навчені, але тоді інтуїтивно щось пригадували з курсу військово-польової хірургії. Але поранених везли не тільки нам, багатьох одразу доставляли у 17-ту лікарню, у Лікарню швидкої допомоги».
Іван Філіпович: «А 20-го я возив поранених до Лікарні швидкої допомоги з Михайлівського. Брав тільки таких, яких можна везти легковиком, я забирав їх на Михайлівському. Потім із Зоєю Буйницькою їздили купували ліки. Приходимо до аптеки, починаємо читати список, аптекарка питає: туди? Туди. Усе, що в списку було, дала. Лікар попереджав: цього вам ніхто не продасть, це сильнодіючі, червоний рецепт, але якщо десь знайдете, буде супер. А тут усе нам віддала без рецептів, і знижка 25%. Туди? — і відвантажує. Молодець була та аптекарка. Скільки ми тоді перевозили ліків! Один із поранених так стогнав, що я думав — помре, і тільки благав: Боже, щоб тільки доїхати, щоб тільки в машині не вмер. Але не вмер, слава Богу».
«За даними медичної служби Майдану, у четвер, 20 лютого, в Києві було вбито від 70 до 100 осіб».
(УП, 20.02.2014)
«Станом на 18.00 у період з 18 лютого внаслідок сутичок у центрі Києва загинули 82 особи. Про це йдеться у повідомленні Міністерства охорони здоров'я. „До бригад екстреної медичної допомоги та закладів охорони здоров'я міста Києва за медичною допомогою звернулося 622 постраждалих, 405 з них госпіталізовано“, — зазначено у повідомленні».
(УП, 22.02.2014)
А проте із закінченням боїв на Майдані медична служба не припинила своєї роботи.
Всеволод Стеблюк: «Ми перебралися на Трьохсвятительську, у колишню поліклініку „Сімейна амбулаторія“ — її колись приватизувати, але ми забрали назад. Розгорнулися, розставили обладнання і почали робили профілактичні огляди майданівців. Через нас пройшло близько 6-7 тисяч людей. Провели роботу з сотниками — кожен приводив свою сотню. Людей оглядав терапевт, невропатолог, окуліст, психіатр, робили кардіограму. Довідки давали кожному, що пройшов профогляд із печаткою медслужби Штабу національного спротиву, працювали дуже серйозно. Згодом вийшла постанова ВР, за якою треба було знищити всю документацію, яка могла б ідентифікувати людей на Майдані, щоб потім не було переслідувань. Андрій Гук ходив до прокуратури, питав: ну як так? А вони відповідали: а отак, знищіть та принесіть акт, що знищили. Близько 6 тисяч історій хвороб довелося знищити. Судові медики організувалися з кафедри судової медицини академії Шупика та університету Богомольця, почали консультувати — фотографували травми, описували, щоб можна було пред'являти потім у суді. Це була чиста самодіяльність, вони після роботи йшли працювати у якесь кафе на Хрещатику, потім переселилися до нас. Я тоді відповідав за судову медицину.