Психіатри переселилися до нас. Через події на Майдані було дуже багато психічних загострень. Психологи працювали, ми намагалися проводити психологічну реабілітацію через мистецтво».
А координатор медичної служби Олег Мусій одразу злетів до найбільших висот.
«Верховна Рада обрала новий Кабінет Міністрів. До складу нового уряду на чолі з Арсенієм Яценюком увійшли: ...Мінохоронздоров'я — Олег Мусій;...»
(УП, 27.02.2014)
Всеволод Стеблюк: «Коли Мусій став міністром, медслужбу Майдану боялись усі медики та чиновники. Ми ходили в Міністерство на всі засідання, багато чого зробили з питань психологічної реабілітації, визнання інвалідностей. Нас ніхто не запрошував, але всі боялися. Коли ми з Андрієм Гуком заходили у Мінохоронздоров'я, начальник охорони нам кланявся, знімав кашкета, а як пройдемо — хапав телефон: „Ховайтеся, тут прийшли ці двоє бандерівців, Гук і Стеблюк“. Однак потім виявилося, що ми тільки лякали їх — реально нас ніхто нікуди не допустив. Здавалося б — візьми готову команду з Майдану до Міністерства. Фармацевта — на фармацію, начальника санстанції — на начальника СЕС, працювали ж ідеально, ще й у яких умовах! Але Мусій був фігурою несамостійною».
Однак виявилося, що створити медичну службу — це одна проблема, а розпустити — зовсім інша.
Всеволод Стеблюк: «Було важко згорнути, розігнати медиків із Майдану, забрати у них усе. Ліків та обладнання на Майдан принесли стільки, що ми 3 чи 4 великих фури вивезли на склади КП „Фармація“. А скільки ще розтягнули по домівках! До нас люди приходили з претензіями, що ми все це вивозимо: „Крадуть!“. Правий сектор, лівий сектор, з усіма розбиралися, пояснювали».
І не випадковість, що саме медична служба Майдану стала основою для створення медичної служби на фронті.
Всеволод Стеблюк: «Потім почали працювати на війну. Коли формувався батальйон Кульчицького, наші медики поїхали з ними на полігон і з ними пішли на Слов'янськ. Їх було двоє — Хоттабич, Ілля Джонович Лисенко, він сказав, що не медик, але кризовий менеджер і хоче допомогти. І другий — вірменин Нікогосян, який був власником чебуречної, де був медпункт, і тому вирішив, що він — хірург. Так сталося, що не було кого послати на полігон. Була швидка, яку подарував мукачівський бізнесмен. Ми їм дали машину і послали на полігон. Так утворилася легендарна волонтерська медслужба „Хоттабич“. Щойно в Криму почались оточення наших частин, як туди поїхав Баня Звягін, ми напхали у його машину всього, що влізло, взяли посвідчення Червоного Хреста, і він поїхав.
Потім почали формувати медслужбу Нацгвардії, у них нічого не було, ні коштів, ні фахівців — внутрішні війська не мали власної медслужби, вони були на забезпеченні МВС. Усе робилося з нуля. У нас на Трьохсвятительській ходили генерали, полковники — просили, щоб ми допомогли, і ми допомагали. Прикордонники, добробати — всі зверталися до нас. Усе, що було на КП „Фармація“, пішло на формування цих медслужб, інакше б не витягли.
А за деякий час з'явилися хлопці, які відрекомендувались як „Правий сектор“, разом із власником будинку і сказали, щоб ми забиралися. Революція революцією, а гроші — грошима. Тоді ми перебазувалися до Музею-аптеки і 2014 — 2015 роки звідти постачали всі добровольчі батальйони медикаментами».
Кого і як почув Янукович.
Файл № 12
Янукович ішов у президенти з гаслом «Почую кожного», отож ми вирішили дослідити, як він виконував цю свою передвиборчу обіцянку у вирішальні для країни моменти під час Революції.
Переговори Майдану з Банковою завжди були дражливим моментом — хтось вважав їх зрадою, хтось сподівався, що влада нарешті прислухається до людей. Але, як виявляється, розмови не обмежувались офіційними контактами з Адміністрацією Президента.
Олег Тягнибок: «Обмін думками з представниками влади був постійним навіть під час Революції. Ми зустрічалися в парламенті, в коридорах, відбувалося багато неформальних розмов з їхніми представниками незалежно від того, були вони уповноважені чи ні. Кожен депутат є членом комітету, наші депутати зустрічалися на засіданнях комітетів і говорили не лише про законопроекти, а й про загальну політику. Усі члени „Свободи“ мали подібний діалог, крім того, у такий спосіб ми збирали інформацію, що хоче робити влада, а вони, відповідно, отримували інформацію про нашу позицію. І з багатьох питань Єфремов і Рибак давали зрозуміти, що мають отримати „добро“ нагорі. У них жодне рішення без цього не ухвалювалося».
Але ж «Свобода» на той час мала у Верховній Раді власного віце-спікера. Хіба він не міг знайти партнерів, у яких було достатньо повноважень, щоб розмовляти по суті?
Руслам Кошулинський: «Найбільше з владою контактував Турчинов. У мене були контакти на рівні офіційних засідань. За протоколом Голова сідає за стіл завжди із заступником. А неофіційно до мене ніхто не звертався. Це було демонстративно і принципово, а мені й не дуже треба. Один раз до кабінету заходив Калєтнік, і це все. Він прийшов щодо питань портретів Шухевича та Бандери. Спитав: якби я повісив собі Леніна? Я сказав — ви ж не ідейний комуніст, ви ж насправді прихильник НЕПу. Мене максимально обмежили в можливостях, навіть із повноважень у мене забрали комітет банківської справи, який за регламентом мав бути у моєму керуванні».
Можливо, саме тому перші перемовини під час Майдану відбулися з ініціативи третьої сторони — колишнього Президента Леоніда Кравчука. І це були навіть не переговори, а круглий стіл із залученням громадськості.
«Майдан ухвалив рішення направити лідерів трьох опозиційних партій до палацу „Україна“ для участі у круглому столі за участю Віктора Януковича. Про це повідомляє прес-служба „Батьківщини“. Відповідне рішення було ухвалено прямим голосуванням на Майдані з подачі лідерів громадських організацій. Лідери опозиції мають „переказати Януковичу вимоги“. Насамперед ідеться про звільнення та закриття кримінальних справ щодо всіх учасників акції протесту. Крім того, серед вимог Майдану — покарання міністра внутрішніх справ Захарченка та інших працівників МВС за застосування сили проти мирних демонстрантів. Третя вимога — відставка уряду Азарова, який несе політичну відповідальність за застосування сили».
(УП, 13.12.2013)
Олег Тягнибок: «Перед тим, як мав відбутися круглий стіл, проходили технічні обговорення. На узгоджувальній раді ми погодилися дати своїх представників, які домовлялись, як воно повинно відбуватися. Там була представлена тільки контрольована ними громадськість — увесь захід готувався фактично для преси. Коли прийшла пропозиція щодо участі, ми були категоричними противниками. Але на мене почали тиснути — Рада Майдану, ініціатива „1 грудня“, громадські представники».
Руслам Кошулинський: «Із головами церков те саме. Були звернення до Тягнибока від голів церков: ви не маєте права брати на себе відповідальність, ви повинні їхати до Януковича і розмовляти. Якби Олег не поїхав — значить, він хоче на крові отримати владу. Тобто ми мали робити все, щоб було мирно. Те саме й від послів: що треба пройти до кінця весь процес передачі влади мирно».
Більшість з нас навіть уявити собі не може, які чинники впливають на ухвалення тих чи інших рішень, а тому вважає, що політики діють виключно за власною волею. Проте коли на тебе тиснуть і зсередини, і ззовні, хочеш — не хочеш, а маєш рахуватися.