Олег Тягнибок: «Я до останнього не погоджувався брати участь у круглому столі ІЗ грудня, але пішов, бо було рішення Майдану. Зібралися, кожен висловив свою позицію, наскільки можна було різко виступити, настільки й виступив. Для влади це був необхідний формальний крок, можливо, тиснув Захід, і вони мали їм показати, що прислухаються до опозиції».
«У ході загальнонаціонального круглого столу влада не пішла назустріч опозиції за жодною із вимог. Про це заявив лідер партії УДАР Віталій Кличко, повідомляє „Інтерфакс-Україна“. „Сьогодні влада не вражувала жодної вимоги опозиції. На сьогодні цей круглий стіл був лише демонстрацією — жодного кроку назустріч опозиції“, — заявив він».
(УП, 13.12.2013)
І ще таке повідомлення.
«Круглий стіл, який відбувся у п'ятницю і в якому брали участь, зокрема, Президент України Віктор Янукович та лідери опозиції, не транслювався в ефірі жодного загальнонаціонального телеканалу. Спочатку трансляцію в Інтернеті вдалося вести „Громадському“ телебаченню, однак пізніше почали глушити мобільний зв'язок і Інтернет».
(УП, 13.12.2013)
Ну а далі статус цих круглих столів почав знижуватися і врешті зійшов нанівець.
«Замість Президента України Віктора Януковича на круглий стіл, ініційований Леонідом Кравчуком для подолання політичної кризи в Україні, прийшли міністри... Лідери опозиції також проігнорували переговори».
(Liga.net, 20.12.2013)
Тобто переговори припинилися, навіть не розпочавшись. Так тривало до середини січня, коли країна нарешті вийшла із святкових «канікул». І першою на загострення пішла влада.
«У четвер більшість у Верховній Раді ухвалила низку законів без обговорення і без участі депутатів від опозиції, голосами членів фракцій Партії регіонів, КПУ, а також деяких позафракційних. За частину цих законів голосували відразу за основу і в цілому, і без електронної системи — підняттям рук. Опозиція вже назвала голосування в Раді „державним переворотом“».
(УП, 16.01.2014)
Андрій Мохник: «Вони не бачили, як законним чином приборкати протест, тому вимушені були ухвалити диктаторські закони — адже поїздка до Януковича, Автомайдан — усе це було цілком законним».
Сьогодні складно зрозуміти логіку влади, яка ухвалила 16 січня так звані диктаторські закони, бо вона мала повністю слухняну судову систему, міліцію та СБУ. Навіть статті 279 Кримінального кодексу («Блокування транспортних комунікацій») цілком вистачило б для обґрунтування розгону Майдану. Можливо, ці закони мали на меті не допустити переходу Майдану в інші форми спротиву. А може, це був акт самонавіювання можновладців щодо власної всесильності. Бо міліція, окрім хіба частини спец-підрозділів, була абсолютно деморалізована — нам самим тоді довелося брати участь у порятунку вантажівки з речами для Майдану, яку зупинили міліціонери на в'їзді до Києва. Ми готувалися до бійки, і уявіть собі наше здивування, коли з появою двох людей із мобільними телефонами десяток міліціонерів утекли та зачинились у приміщенні посту ДАІ.
Але закони від 16 січня мали ще один несподіваний для влади наслідок. Вони призвели до першого помітного розколу у лавах парламентської більшості.
«Як повідомило ZN.UA високопоставлене джерело в Партії регіонів, „95% депутатів із фракції самі не знали, за що вони голосують“. Тій же невеликій кількості членів фракції, які запитували у Голови Ради Володимира Рибака про доцільність їхнього голосування, спікер відповів, що на прийнятті цих законів наполягав Президент під час особистої зустрічі».
(УП, 16.01.2014)
Андрій Мохник: «Закони 16 січня стали сюрпризом навіть для багатьох регіоналів. Бо того дня Верховна Рада зібралася, щоб ухвалити держбюджет. У залі було збурення, ми блокували трибуну, і Рибак віддав вести Калєтніку. Його посадили в кінці сектора регіоналів, усі підходи обступили і почали ухвалювати закони. Частина регіоналів навіть не розуміла, за що голосує — ніхто не замислювався, які будуть наслідки. 16 січня ми не влаштували бійку, хоч і могли. Бо і наші західні партнери попереджали, що не треба зривати роботу парламенту, і „Батьківщина“ з УДАРом сказали, що не будуть битися, бо немає сенсу. Калєтнік усе одно був не у президії. Вони голосували руками. Не розумію, яким чином можна було зашкодити Олійнику сказати, що за диктаторські закони було 235 голосів».
Що ж Україна отримала в результаті?
«Президент Віктор Янукович підписав закони, які ВР проголосувала у четвер. Про це повідомляє прес-служба Президента...
Він також підписав Закон № 731-VII щодо усунення негативних наслідків та недопущення переслідування і покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань. Цим Законом від відповідальності звільняється, зокрема, Беркут, який побив людей на майдані Незалежності та на Банковій. Також підписано Закон щодо відповідальності за адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі, який, зокрема, забороняє машинам їздити в кількості, більшій ніж 5 машин.
Він підписав також Закон про внесення змін до Регламенту Верховної Ради, який спрощує позбавлення депутатів недоторканності...
Як відомо, у четвер парламентська більшість ухвалила з порушенням процедур кілька законів, які утискають низку прав громадян і посилюють для влади можливість карати учасників акцій протесту й інших незгодних із діями влади. Серед запроваджених змін — повернення кримінального переслідування за „наклеп“ і внесення до Кримінального кодексу статті про „екстремістську діяльність“, яка визначається дуже широко».
(УП, 17.01.2014)
Заборонено було затуляти обличчя, носити каски і навіть «елементи уніформи». Тож Майдан відповів флеш-мобами з каструлями на головах, півмільйонним віче і «Січневим повстанням» на Грушевського. А влада — пострілами із бойовими набоями і, як результат, першими вбивствами.
«У МВС підтверджують 2 факти смертей, про які надійшли повідомлення до правоохоронних органів від учасників масових заворушень на Грушевського у Києві. „У першому випадку загиблим є 20-річний мешканець Дніпропетровщини Сергій Нігоян, у другому — 25-річний громадянин Республіки Білорусь Михайло Жизневський. Експерти встановили, що обидва молодики загинули внаслідок вогнепальних поранень“, — інформує МВС».
(УП, 23.01.2014)
Перші загиблі змусили сторони повернутися до діалогу.
Андрій Мохник: «Перші пориви говорити з Януковичем були з боку Яценюка та Кличка. Коли почалося протистояння на Грушевського, коли загинули люди, Яценюк сказав: я їду до нього, з цим треба щось робити. У парламенті була зустріч у Рибака за участю Портнова та Лукаш — треба було щось вирішувати. Багато людей сиділо у СІЗО, йшли бойові дії на Грушевського. Ми казали: як ми можемо зупинити людей, коли ви вже багатьох закрили, завели купу справ, кожен розуміє, що він — наступний? Вони у відповідь педалювали тему звільнення адмінбудівель. І Портнов, і Лукаш діяли впевнено: якщо не погодитеся на наші умови, буде ще гірше».
Олег Тягнибок: «Реальні переговори почалися тільки після 22 січня. Я не був серед тих, хто про них домовлявся, всю інформацію отримував від Яценюка. Особисто я із задоволенням був би в натовпі, я навіть не любив на сцені стояти, серед людей почувався природніше, але хто, як не лідер опозиційної партії, мав бути на цих переговорах? Перемовини були серйозні. В Адміністрації Президента, у кімнаті, суміжній із кабінетом Президента. Зазвичай ми приходили, нас перевіряли ретельно, з металошукачами, телефони мали залишити на охороні, я вже потім і не брав телефон, лишав у машині. Запрошували у приміщення, де ми чекали. Часом 10 хвилин, коли й годину. Чи Янукович не міг, чи то була гра, щоб нас „вимаринувати“. Пропонували чай. Часом приходив хтось із впливових людей, із близького оточення і „забавляв“ розмовами. Між собою ми говорили мало, переважно натяками, бо знали, що нас записують. Потім заходили до переговорної зали. Там уже були телекамери придворних каналів, офіціоз. Янукович заходив в інші двері, за ним Клюєв, Портнов, Лукаш і ще хтось, якщо потрібно. Ми сідали спиною до дверей, вони спиною до вікон і починали говорити».