(УП, 21.02.2014)
Олег Тягнибок: «20-го переговори йшли цілу ніч, ми сиділи, о 7-й розійшлися, на 10-ту домовилися про підписання. Коли я поставив підпис, то відчув полегшення від того, що вже не доведеться брати участь у цих зустрічах і розмовах».
А проте існувала і третя сторона процесу, яка мала окрему думку.
«Лідери „Правого сектору“ Майдану висунули владі свої вимоги, серед яких — конституційна реформа та звільнення всіх затриманих активістів. Так, лідер „Правого сектору“ і провідник організації „Тризуб“ ім. Степана Бандери Дмитро Ярош заявив, що острах опозиційних лідерів „провадити Революцію“ зобов'язує його „взяти на себе відповідальність за революційний процес“. Серед основних цілей він назвав повне „перезавантаження“ влади, „розпуск і заборону антидержавних партій та угруповань“, реформування юстиції, правоохоронних органів, спецслужб.
Для початку врегулювання ситуації „Правий сектор“ ставить такі умови:
1) провести конституційну реформу;
2) припинити силові дії з боку влади;
3) оголосити повну амністію, а саме, звільнити всіх без винятку учасників протестних акцій та закрити всі кримінальні справи і провадження;
4) притягнути до відповідальності уряд Азарова;
5) переформатувати ЦВК;
6) скасувати всі закони, прийняті 16 січня, що обмежують права і свободи громадян;
7) переформатувати спецпідрозділ „Беркут“ і створити якісно інший спецпідрозділ МВС;
8) покарати винних у вбивствах, знущаннях та побитті протестувальників;
9) знайти зниклих активістів Майдану;
10) узаконити існування спортивно-патріотичних організацій;
11) не допустити до влади політиків, які дискредитували себе під час минулого правління (наприклад — Литвин).
Якщо влада піде на поступки народу, „Правий сектор“ „готовий згортати активну діяльність“ за принципом „поступка в обмін на поступку“. А якщо влада не піде на поступки 28 січня, „Правий сектор“ має певні плани».
(УП, 28.01.2014)
Цікаво, що, крім окремої думки, ця сторона мала ще й окремі переговори.
Дмитро Ярош: «Ідея зустрічі з Януковичем не моя, я насправді не хотів. Я Яника сприймав як ворога і не мав бажання — якби не переконала незрозумілість ситуації: хто стріляв, хто командував? Карп'юк, інші люди підійшли: Дмитре, Яник хоче зустрітись. Я взяв паузу кажу: я, мабуть, звідти не вийду? Але СБУшники сказали, що гарантують і будуть заручниками, поки не повернуся. Заїхали в Адміністрацію Президента з тильного боку, автоматники, кулеметники скрізь, я просто з пістолетом піднявся туди, мабуть, перший хто туди пройшов зі зброєю. Рамок не було. Вони були шоковані, але не чинили жодних дій. Я віддав охоронцю ствол і він чекав мене годину з чимось. Зустрічались у тому самому приміщенні, де пізніше я зустрічався з Порошенком. Посиділи, поговорили. Це була не розмова, а плач на ріках Вавилонських, він розповідав про родину, сльозу намагався видушити, а я мовчав і слухав, розумів — одне зайве слово, і хана. Ми поговорили, поговорили, а наступного дня він утік. Головна мета була — підписати з нами договір, який уже підписали лідери опозиції. Я відмовився й одразу виступив на Майдані та про це сказав».
«„Правий сектор“ заявив, що не складатиме зброї до відставки Президента Віктора Януковича і готовий взяти відповідальність за подальше розгортання революції в Україні. Про це лідер організації Дмитро Ярош заявив зі сцени на майдані Незалежності».
(УП, 21.02.2014)
Дмитро Ярош: «Кілька разів розмову переривали якісь помічники. Коли я вийшов — перехрестився, прочитав „Отче наш“ і „Богородицю“. Янукович розумів, що якщо ПС не підпише ту угоду, вона не буде діяти. Вони це бачили, розуміли, що лідери Майдану можуть прийняти що завгодно, а ПС буде робити по-своєму».
«Присутні на майдані Незалежності люди освистали лідерів опозиції, які вийшли до них, щоб розповісти про підписання угоди з владою України про врегулювання кризи. Виступ лідера фракції УДАР Віталія Кличка перервав один із сотників Майдану. Він вийшов на сцену і заявив, що якщо Президент Віктор Янукович не піде у відставку до 10 ранку 22 лютого, люди підуть у збройний наступ».
(УП, 21.02.2014)
От вам і відповідь на питання, чому Янукович після підписання мирної угоди з опозицією і продовження своєї влади на півроку раптом став похапцем вивозити речі з Межигір'я.
Те, що майданівець Парасюк озвучив зі сцени, влада почула у своєму лігві напередодні.
Українські Ґанді.
Файл № 13
Думка про те, що владу можна змінити у мирний спосіб, зміцніла в наших головах після перемоги Помаранчевої революції. Ми тоді увірували у ненасильство кшталту Махатми Ґанді та споконвічну українську миролюбність.
Щоправда, Олег Рибачук відкриває нам дещо інші механізми, які призвели тоді до безкровної перемоги.
Олег Рибачук: «У 2004-му кровопролиття не було, тому що Кучмі дуже чітко дали зрозуміти, що не варто. Коли пішла тоді команда, вже внутрішні війська отримали по два магазини з бойовими патронами, їх тисяч 18 на Окружній зібралося, Кучма припинив брати трубку. Йому держсекретар США Пауелл телефонував — а він не відповідав. Я цю історію довідався від американській послів та високих дипломатів уже років за 5-6 у Вашингтоні у приватній розмові. Відбулася цікава річ. Пауелл дзвонить — Кучма трубку не бере. І тут однокласниця Людмили Миколаївни, яка мешкає у Лондоні, дуже близька подруга, подзвонила їй, щось там поцвірінькала, а потім каже: ти не можеш зробити Льоні сюрприз? Запиши оці цифри та літери, покажи — йому буде приємно. І Кучма за півгодини вийшов на зв'язок. Це були номери його закордонних рахунків. Це дуже просто було зроблено, з усмішкою я цю історію і почув. Якби подібні речі зробили із Клюєвим, влада поводилася б інакше. У 2005 році це їм показали: якщо перейдете межу, майте на увазі. Механізми були на Аль-Каїді відпрацьовані. Є директива Євросоюзу про боротьбу з брудними грошима. Там усе виписано».
Звісно, телефонний дзвінок дружині Кучми навряд чи може вважатися «немирним» засобом, та й блокування закордонних рахунків — теж. Утім, якщо до подібних мирних засобів вдається світовий лідер із потужною армією — це одне, а коли народ України самотужки протистоїть антинародному державному апарату — це вже зовсім інше.
Інформаційна компанія Євромайдану почалася буквально з перших хвилин і від соціальних мереж швидко перейшла до друкованої продукції — листівок, газет, наліпок.
Олександр Данилюк: «Я приїхав на Майдан — а під стелою навколо сцени вже охорона. Тому ми не стали лізти на сцену, щоб не почали кричати, що ми хочемо захопити їхній протест. Ми вирішили піти шляхом м'якої сили — почали друкувати наліпки, щоб формулювати вимоги часу. Провладні провокатори раділи, що ми, як їм здавалося, не ліземо у їхні брудні справи».
Листівки та інші агітаційні матеріали розробляли всі без винятку партії та організації, які брали участь у київському та регіональних Майданах. Але, крім того, ініціативу на себе брали і пересічні люди — зокрема, ми у своїх архівах знайшли два макети листівок, які розробили тоді для того, щоб кожен зміг удома надрукувати на принтері кілька штук та кинути сусідам у поштові скриньки. І таких ініціатив було безліч.
Окрім агітації, Майдан проводив протести біля державних установ, які були розташовані далеко від лінії барикад, із метою тиску на чиновників та рядових виконавців.
«Під Генпрокуратурою мітингувальники з „ДемАльянсу“ почали лежачий протест.
Станом на 8:20 до ГПУ підтягнули три автобуси „Беркуту“, повідомляє сторінка Євромайдану у соцмережах. Протест проводиться на підтримку вимоги звільнити дев'ятьох хлопців, затриманих на Банковій 1 грудня, шляхом зняття підозр із них. „Переступили через закон — переступайте через українських громадян“, — такий меседж у „Демократичного Альянсу“».