«У Сімферополі з неділі розпочався мітинг на підтримку євроінтеграції, який відновлюється кожного дня увечері. Про це „Українській правді“ повідомив один з активістів Руслан Москаль. „Збори відбуватимуться кожного вечора о 19 годині на площі Леніна“, — зазначив він».
(УП, 26.03.2013)
Рустем Аблятіф: «Багато хто з проросійських діячів відверто раділи побиттю студентів: правильно їм дали, будуть знати, як бунтувати. Тодішній міністр туризму так і казав на ток-шоу, а зараз він став найпершим патріотом України. Але прогресивна частина дуже обурилась і вийшла на мітинг. Ситуація була цікава. Меджліс не брав активної участі у Євромайдані. Вони, як я розумію, обпеклися на Ющенку і намагалися поводитися виважено. Але ухвалили рішення, щоб кожного дня хтось із членів Меджлісу був на мітингу. І тоді кримська влада намагалася не чіпати Меджліс, не чіпати наш народ. Представники Меджлісу ходили, зустрічалися з місцевим депутатом і керівником апарату кримської ПР. Йому було сказано: ми численно на мітинги не виходимо, але наші представники там є, і не дай Боже буде якась провокація, фізично хоч пальцем торкнетеся, буде непереливки. Він сказав: я все зрозумів, джентльменська угода. Приводили різних блазнів, навіжених бабусь, але на відстані, близько не підходили».
Питання обережної позиції Меджлісу щодо Києва насправді потребує ретельнішого дослідження. Адже ми всі пам'ятаємо, що Президент Ющенко, попри активну підтримку його з боку киримли, після своєї перемоги фактично залишив їх сам на сам із кримською проросійською владою. Тобто розміняв лояльність влади Криму на кримськотатарське питання.
Рустем Аблятіф: «Після Помаранчевої революції був певний скепсис, бо Ющенко дуже негарно вчинив із нами. Наприклад, Мустафа Джемілєв одного дня каже мені: сходи до Білозір. Уже не пам'ятаю, ішлося про якийсь культурний проект. Це ж кума Президента, міністр культури. Вона як почала кричати: чого ви тут хочете, у нас усе тільки українське, які татари? Я очманів, дуже неприємно було, що нас уже за людей не вважають. Тому й був скептицизм і обережність. Адже у Помаранчевій революції ми дуже активно брали участь, були готові на жертви. Згадую листопад, сніг, Зінченко з Тимошенко йдуть до Адміністрації Президента, а за ними — ми, наша колона. Тоді приїхало 6 автобусів із Криму, на чолі Мустафа-ага, і якби сказали йти бити „Беркут“, ми були готові. Така була самовідданість».
На превеликий жаль, мусимо визнати, що ставлення більшості українців до братнього кримського народу є продуктом російської імперської та радянської ідеологій і описується стандартними кліше: «набіги», «ясири», «невірні», «турецький вплив». Ми якось забуваємо, що саме кримські татари були союзниками Хмельницького у боротьбі за козацьку державу, що разом із кримським військом Виговський розбив москалів під Конотопом, що Кримське ханство було союзником Дорошенка, Мазепи, Орлика. Та й зрештою уперто ігноруємо той факт, що українська держава сьогодні значною мірою складається із земель Кримського ханства — й Одеська, і Миколаївська, і Херсонська області, і південь Запорізької, Донецької та Луганської, а крім того, уся Кубань — це все Кримське ханство, а отже, варто самим будувати взаємини з корінним народом цих земель, а не переспівувати московських пісень.
Рустем Аблятіф: «У нас є відповідник слову „москаль“ — це слово „qazaq“, яке тюркською означає: волоцюга, розбійник, убивця. Прислів'я — це втілення народного ставлення, так от у нас навіть у прислів'ях нічого негативного щодо українців немає, а про москалів є, наприклад: „Qazaqlar beş-betersin! Москаль кращий за тебе!“».
Розуміємо, що цей приклад викличе скептичну посмішку у деяких читачів, але нагадаємо, що Військо Запорізьке не один раз присягало кримському хану, а крім того, понад сто років у складі Кримського ханства існувала держава Ханська Україна, або ж Ганщина, до якої тікали люди з підросійських земель, бо там були кращі умови для ведення господарства. А на Кубані кримці межували з іншими козаками — донськими, тому у киримли слово «qazaq» має складну історію і сьогодні означає саме «москаль», українців вони називають «украін», у множині — «украінлер».
Рустем Аблятіф: «На Київ почали їздити ще з листопада. Спочатку самі, не організовано, просто щоб позначити свою присутність — постійної нашої сотні там не було. Потім Меджліс став організовувати регулярні поїздки груп від регіональних меджлісів. Місцеві українці теж їздили на Київ, якось ми разом їхали від штабу Євромайдану, який збирався в офісі Української народної партії вони збирали пожертви, якісь підприємці давали гроші і відправляли людей. Були моменти, коли з Майдану казали: людей стало мало, давайте надсилайте, то вони активізувалися, посилали нових людей. І так їздили аж до 22 лютого».
«„Із Криму на Майдан організовано виїжджають сотні кримських татар“, — заявив заступник голови Меджлісу кримськотатарського народу Ахтем Чийгоз. На запитання щодо можливих побоювань у зв'язку з новим законодавством заступник голови Меджлісу відповів: „Нас це не лякало за радянських часів. Ми все це пройшли. Для нас важливіші наша свобода і наші права“».
(УП, 22.01.2014)
Джентльменська угода Меджліса з Партією регіонів, фактичним господарем Криму, потребує додаткових пояснень. Кримськотатарський народ має великий досвід новітніх протистоянь із кримською міліцією — більшість того, що він отримав у Криму після повернення із вигнання, було взято буквально з боєм. Тому кримська влада розуміла, що дратувати киримли не варто.
Рустем Аблятіф: «Це тривало до лютого, діяла джентльменська угода. Є відео в ютьюбі, як я намагаюся змусити міліціянтів розмовляти державною мовою. Українські активісти цього не вимагали, а я, кримський татарин, мав право це робити. Єдиний раз був конфлікт, коли перед Новим роком на площі ставили ялинку і на неї вішали видатних ригів: Азарова, Клюєва, Рибака, тоді влада обурювалася: ні, не можна, це наруга над державними діячами. Міліція навіть намагалася забрати ялинку, але так, дуже коректно, а після того, як ми підійшли і почали дивитися, вони зніяковіли і вирішили не чіпати. Кримські татари своєю присутністю створювали своєрідний „дах“ сімферопольському Майдану. Коли ми туди йшли, обов'язково вдягали шапки-qalpaq (к'алпак'). Щоб було видно присутність Меджлісу. За цей час ми тричі проводили більш-менш масштабні мітинги — 10 грудня, на День захисту прав людини, коли зібралося більше тисячі людей. А зазвичай усе було у постійному режимі — щодня після роботи та у неділю зранку. Те, що відбулося 18-20 лютого, сприйняли як трагедію, але була надія, що це — перемога і ми нарешті просунемося вперед».
«В Ялті більше 50 активістів вийшли на акцію протесту і солідарності з мітингувальниками проти влади у всіх регіонах України. Вони виконували гімн, тримали в руках фото загиблих майданівців і скандували: „Україна без Януковича“, „Януковича у відставку“ та інші гасла».
Однак одразу після перемоги Революції Україна стала вразливою для зовнішньої агресії — Президент і Кабмін дали драла, місцеві еліти перебували в розгубленості, силовики були деморалізовані.
«Кілька сотень активістів проросійських організацій заблокували будівлю Верховної Ради Криму з вимогою провести референдум про незалежність і звернутися до Росії».