Зверніть увагу — студенти послали подалі і представника від опозиції Кличка, і модераторку Євромайдану, популярну співачку Руслану. От вам ступінь недовіри до будь-яких «вождів». От вам і дві правди одночасно — від політиків та від позаполітичної громадськості. І з обома не посперечаєшся. Бо ми теж зависли тоді між двома цими правдами. З одного боку — підсвідома недовіра щодо політиків, а з іншого...
Поведінка керівників Євромайдану, сказати чесно, справляла дивне враження. Намагання втулити мітинги у рамки фан-зони концерту співачки Руслани, яка практично цілодобово виступала на сцені як модераторка, з примітивними безсенсовними діями на кшталт запалювання ліхтариків у мобільних телефонах, могли б здатися звичайним результатом інтелектуальної обмеженості, якби не постійна рішуча боротьба з будь-якою політичною складовою. Згадати хоч би гасла, під якими відбувались акції Євромайдану, а точніше — відсутність гасел.
Гасла вигадував буквально кожен промовець, але вони не приживалися. Протест і справді був стихійним, а тому нав'язати молоді гасла на кшталт «Україна — це Європа!» не вдавалося. Натомість сама собою ожила формула: «Хто не скаче — той москаль», яку із захватом підхопили студенти. Усі із задоволенням скакали і скандували. Але проти цього чомусь одразу постали модератори сцени. Доходило до того, що вони закрикували і переривали промовців, щойно чули «Хто не скаче — той москаль», а коли і це не допомагало, намагалися вигадати на заміну якийсь ідіотизм: «Хто не скаче — той не хоче у ЄС».
Олександр Данилюк: «Ми знали, що основною проблемою насправді буде не Янукович, а попутники Революції, які почнуть усіх водити колами. Так воно і почалося — два окремі Майдани, потім вони на випередження почали організовувати студентську хвилю, з уряду нав'язували гасла, у яких жодного слова про відставки. У незалежних студентських профкомах ми мали досить людей, і вони розповідали, що у разі використання гасел „Підписуй або іди до біса“ приходили викладачі та інші організатори з претензіями, що має ітися лише про євроінтеграцію, а не про відставку. Вони хотіли перетворити це на Податковий майдан, створили купу рад — координаційну та інші, потім виникла класична тема озвучки, охорони тощо. Провладні провокатори хотіли використати проти Революції таку ж технологію, яку застосовували на Податковому майдані. Вони захопили сцену і почали виводити туди людей, які їм потрібні. Була повністю знята тема відставки Президента».
Тут варто згадати, що особисто ми маємо певний досвід щодо озвучки, тобто апаратури для підсилення звуку. Колись давно, ще взимку 2004-го позичали у «Батьківщини» звуковий автобус для мітингу під Кабміном. Пам'ятаємо, що вони поставили тоді умову, щоб виступила людина від них. І ми зрозуміли, що звукова апаратура є одним із важелів впливу на організаторів мітингів.
Тема озвучки на Євромайдані завжди впирається у постать такого собі Дениса Шевчука, який узяв на себе це питання.
Олег Рибачук: «Ми створили у Фейсбуку сторінку „Євромайдан“, 2 мільйони підписників. Спочатку звук був УДАРівців, але вони його забрали. Був момент, коли в нас був мікрофон із магнітофоном. І от виникає ситуація: завтра концерт, треба звук. Ми кинули оголошення на сторінку „Євромайдан“. Які наші ризики щодо звуку? Кажуть, що через звук вони потім заберуть сцену. Як? Якщо ризик є, ми їх попереджаємо, а по-друге, сцену захищаємо. Зрештою, інший звук у нас є? Немає.
Сидимо у кав'ярні, коли повідомляють: там зупинили машину з апаратурою біля метро Хрещатик. Прибігаю — 30 беркутівців не пускають машину. Пішов до полковника: чому? Врешті машину з апаратурою вигнали до цирку. Водія пресингують, він виїхав аж за місто, на заправку. Ідемо туди з Олексієм Гриценком, перекладаємо звук до джипів. Якісь хлопці щось із ментами порішали. Ми повезли звук городами, і його встановили. Одним із супроводжувачів був Денис Шевчук, це окрема історія. Він якось підсів до нас за кавою і почав говорити: це ж діти, їх треба підтримати, треба партію робити, може, лям доларів дати Гацьку, може, тобі треба гроші? Одним словом, попалився. Шевчук усім пропонував бабки, і його всі послали — і Соболєв, і Гацько, і я. Він каже: хочу у коордраду. Та будь ласка. Швидше за все, він і справді був агентом — але реальних можливостей щось зробити у нього не було. Господарі звуку поставили умову, щоб не було політиків, інакше апаратуру заберуть. Це були терті дядьки, хтось в Афгані був, хтось із Податкового майдану. Я розумію ризики».
Стосовно самого Дениса Шевчука, як не дивно, ми можемо дати власні свідчення. Незадовго до Революції ми випадково потрапили на розмову Шевчука з партнерами та консультантами з приводу виборів Президента у 2015-му. Під час спілкування Денис заявив, що отримав добро з Банкової на участь у виборах і що задача полягає у тому, щоб отримати голоси проукраїнської інтелігенції у невеликих містах та містечках. Присутність на розмові Костя Бондаренка, відомого провладного політолога, додавала цій заяві серйозного статусу. Тоді ми зрозуміли, що Шевчук працює за планом Банкової з метою розпорошити опозиційний електорат. Ну а коли ця постать спливла на Євромайдані, у нас особисто не виникало жодних сумнівів щодо її походження та мети.
Та погляньмо, що було далі.
«Тисячі проєвропейськи налаштованих українців вийшли на акцію протесту в Києві в неділю, 24 листопада, протестуючи проти рішення українського уряду призупинити євроінтеграцію України та не підписувати угоду про асоціацію з Європейським Союзом. Після завершення віча „За європейську Україну!“ на Європейській площі лідери опозиції виступили також і на майдані Незалежності».
(iPress.ua, 24.11.2013)
Це — про акцію, що її політичні сили організували, як і планували, 24 листопада. Організатори та учасники вважають, що вона зібрала 100 тисяч українців. Ми там були, і хочемо підтвердити — людей і справді було багато.
Андрій Мохник: «24-го ми пройшли Майдан та зупинилися на Європейській площі, щоб не виникало конфронтації».
Вимоги цього мітингу, на відміну від Євромайдану, були цілком політичними.
«Учасники Народного віче ухвалили низку вимог до української влади:
— відставка уряду Миколи Азарова за зраду національних інтересів та ухвалення рішення про відмову від курсу на європейську інтеграцію;
— вимагати від Президента негайно скасувати рішення уряду припинити політичні репресії, звільнити Юлію Тимошенко;
— відновити курс на європейську інтеграцію та підписати угоду про асоціацію на саміті у Вільнюсі.
Інакше учасники протестів постановили:
— домагатися імпічменту Президента;
— домагатися ухвалення Верховною Радою євроінтеграційних законів та розпустити парламент;
— створити умови для підписання угоди про асоціацію після зміни влади в країні».
(УП, 24.11.2013)
На Європейській площі з'явилися намети. Частина мітингувальників навіть пішла далі — атакували Кабмін.
Ігор Кривецький: «Перша велика сутичка була під Кабміном 24-го, коли зламали шлагбаум — його й досі немає. За це було заарештовано троє, двоє 24-го, один 29-го, і всі троє — свободівці».
Тут ми із великим задоволенням надамо слово одному з учасників подій свободівцю Пилипу Іллєнку.
Пилип Іллєнко: «Першими затриманими біля Кабміну були свободівці, їх повезли у Печерський райвідділом і ми разом з кількома депутатами поїхали до начальника райвідділку та дві години спілкувалися з ним у кабінеті. Тим часом із відділку затриманих хлопців фактично викрав „Беркут“, бо боявся штурму. Коли ми вийшли, відділок був забарикадований автобусами, між ними не можна було пройти, співробітників одягли у бронежилети, це виглядало дико, бо на вулиці не було жодного протестувальника».