Це була нібито перемога, але майданівці не розходилися по домівках. Вони з тривогою спостерігали за подіями у Криму, який, як жартують одесити, за доброї погоди видно з Приморського бульвару.
Костянтин Василець: «Після втечі Януковича в Одесі був буферний період, який зрештою закінчився анексією Крима. Це справило на всіх велике враження. Продовжувалися віча щоденні та в неділю. Після анексії Криму зібрався великий марш, 15 тисяч, там були гасла: „Крим — це Україна“ та „Одеса — Україна“. Але вже на всю міць розгортався Антимайдан. Почали будувати табір на Куликовому полі біля Профспілок. На сцені в них виступали Марков, Труханов, Кауров, представники партії „Родіна“. Їхні бойові загони були з двох частин — Народна дружина та Одеська дружина з різними лідерами. Народна — совок, Одеська — Новоросія. Нагніталося протистояння. Це була бомба сповільненої дії. Влада намагалася розмежувати нас та їх, щоб ми не перетиналися. Щонеділі були повномасштабні проукраїнські марші, у них — теж масштабні сепарські, але на них звозили з районів — учителів, спортивні клуби, виділялися кошти, їхали автобуси.
Правоохоронні органи, новий прокурор, друг Маркова, призначений за квотою Турчинова, не мали політичної волі, щоб зупинити цей процес».
Російські сценаристи врахували досвід Харкова, де спроба швидкого реваншу закінчилася повним фіаско, тому готувалися ґрунтовно та без поспіху.
Павло Кириленко: «Я постійно писав депутатські звернення, телефонував начальнику міліції Луцюку прямо і казав, що мені сигналізують із Котовська: там збирають спортсменів та везуть, що будуть їхати автобуси, називав осіб, які вербували, вимагав вжити заходів. Але бажання щось робити в них не було. Якщо нашим у січні розбивали скло, різали колеса, щоб не їхали на Київ, то тут вони не діяли геть. Я писав запити — але нічого не робилося. Фучеджі залишався заступником. Тимошенко тоді називала Маркова „Лідером Юго-Востока“, тому навіть губернатор Немировський дворушничав».
Нагадаємо, що в одеської «Свободи» були власні рахунки з Ігорем Марковим. Саме він у 2007 році, прикриваючись коронкою народного депутата, очолив напад на свободівський пікет і учасників проукраїнського маршу. Людей тоді били кастетами і металевими прутами, і в результаті владі довелося здати свого прибічника, позбавити депутатства й навіть на деякий час заарештувати.
«Приморський райсуд 25 лютого ухвалив рішення задовольнити клопотання захисту Ігоря Маркова і звільнити політика з-під варти».
(УП, 25.02.2014)
Павло Кириленко: «Коли випустили Маркова, всі були вражені. Ми проголосували, щоб повернути депутатські повноваження Домбровського та Вологи, Маркова у списку не було. Але адвокати Маркова принесли до суду „бамагу“, підписану Турчиновим, про те, що Маркову повернули повноваження. Махніцький кілька днів блокував це, щоб його не випустили, дзвонили суддям, але все одно врешті Антимайдан захопив приміщення суду і Маркова виступили. Це наочний приклад подвійної гри Турчинова, тоді в. о. Президента».
Але на тлі цих подій і сумних повідомлень із Криму, український Південь знаходив у собі сили та мужність створювати приводи для гарних новин.
«Люди побили і вигнали „російського фашиста“ Царьова в Миколаєві. Колишній регіонал, кандидат на пост президента Олег Царьов спробував провідати сепаратистів, яких розігнали ополченці, які стоять за єдину Україну в Миколаєві. Царьов приїхав туди з георгіївською стрічкою. Після словесної перепалки з ополченцем Олександром Янценим між ними зав'язалася бійка, у депутата полетіло кілька курячих яєць, і з криками „Фашизм не пройде“ люди дали зрозуміти, що не пустять його в лікарню».
(УП, 09.04.2014)
Костянтин Василець: «В Одесі віче були щодня, молодь намагалася приходити, бо бували й провокації — приходили групи антимайданівців, намагалися розгорнути прапори, але їх прибивали, міліція забирала і відпускала. Ситуація нагніталася. 10 квітня — день звільнення Одеси від нацистів. У парку Шевченка є Пам'ятник невідомому матросу. Там вони й збиралися, потім провели мітинг на Куликовому полі, лунали сепарські заклики, щодня проголошували Одеську народну республіку, але міліція ніяк не реагувала. Приїхав Царьов. Ми дізналися, що він у готелі „Променада“, 10-та станція Великого Фонтану, і заблокували готель. Це вже було після Миколаєва, ми хотіли повторити. Царьов сидів усередині й не виходив. Приїздив брат Маркова на перемовини, поліція прохала по-тихому його випустити та вивезти. А на Куликовому полі йшов мітинг. І до нас на захопленому трамваї приїхали Одеська та Народна дружини, усі зі щитами новенькими, в касках, бронежилетах і т. ін., із символікою, з орлами та написами „Слава Беркуту“. Ми були затиснуті біля паркану, свободи дій не було. Був ланцюг міліції, вевешники аморфні. Почалися сутички. Потім кинули клич на Антимайдані і прямою гілкою трамвая приїхало багато людей, половина бухі, в нас кидали всім, що знаходили. Потім поліція підігнала маршрутку, ми посадили дівчат, і хоч дорогою їм порозбивали вікна, вони все-таки вибралися. Нам сказали: випускайте Царьова і поліція все розрулить. Ми погодилися. Заїздить „Альфа“, виводить Царьова, і щойно він поїхав, нас почали атакувати. Це була єдина наша поразка, ми мусили відступити. Ми відступали парканами та дахами будинків, виходили охоронці котеджів із калашами, але були й адекватні господарі, які своїми машинами вивозили людей. Потім приїхали наші з машинами і забрали решту. Сильно постраждалих не було. Ми спрацювали грамотно».
Зверніть увагу. Коли у Києві давно вже розібрали барикади, у Харкові звільнили ОДА і заарештували нападників, в Одесі тільки починалися серйозні силові протистояння.
Павло Кириленко: «За цей час було три напади на мою депутатську приймальню — навіть штурмували, перекинули автомобіль знімальної групи через український прапорець, підкидали вибухівку, обмальовували стіни. Ми давали міліції навіть записи з відеокамер, але вони не зробили й кроку, навіть не опитали нікого. Безкарність і спровокувала 2 травня».
Костянтин Василець: «На 10 квітня порозвішували червоні прапори. І мені дали 10 діб за зірваний прапор, суд відбувався на травневі свята, мене випустили за апеляцією, тому я встиг на 2 травня».
Що сталося 2 травня в Одесі, здається, знають усі. Але ми звернемося до повідомлень у пресі.
«В результаті пожежі у Будинку профспілок в Одесі загинула 31 особа. Про це повідомили в облуправлінні МВС. До лікарів за допомогою звернулося 50 осіб, з них 10 міліціонерів. Як відомо, раніше протистояння між прихильниками Євромайдану та Антимайдану, яке почалося в районі Соборної площі, перемістилося на Куликове поле під Будинок профспілок. Там кілька місяців стояли намети проросійськи налаштованих активістів Антимайдану. У ході протистояння було скоєно підпал будівлі Профспілок, також активісти спалили намети сепаратистів».
(УП, 02.05.2014)
Костянтин Василець: «2 травня мав бути матч між „Чорноморцем“ та харківським „Металістом“. За ініціативи фанатів було організовано марш за єдину Україну. Ми до нього приєдналися. Циркулювала інформація, що можуть бути сутички. Ситуація була такою, що ми постійно були готові до сутичок, бо вони могли трапитися просто у центрі.
Ми зібралися на Соборній біля фонтану. Антимайдан з Одеською дружиною, десь із 500 людей, на Жуковського чекали, поки ми зберемося. Їх супроводжувала міліція, зокрема Фучеджі. Підійшли до Грецької площі і від „Афін“ ідуть до Соборної та атакують нас. Ми стояли, чекали на людей, які ще збиралися. Вони почали кидати каміння, гранати, стріляти із травматів. Фанати та ми зреагували миттєво. Спочатку ми мали лише якісь палиці та щити. Ми їх відтіснили. Посеред Грецької вулиці стояла лінія вевешників, але попервах вони просто стояли, не втручалися. Та потім стали щитом для Одеської дружини, був момент скоординованості їхніх дій — вони навіть мали однаковий червоний скотч на руках. Вевешники стояли обличчям до нас, спиною до них. Але це було потім. А поки частина Антимайдану вирішила обійти з Дерибасівської, бої розділилися на три точки. Потім застрелили двох наших: Ігоря Іванова з „Правого сектору“ та Андрія Бірюкова, фаната, активіста, а також поранили хлопця із „Сокола“, 16 років, куля у стегно 5,45. Це все було біля „Гамбрінуса“. Тоді травмували ще багатьох. Рознісся клич, що Антимайдан атакував — багато людей зійшлося, з'їхалося, нас стало багато — тисячі. Дівчата готували коктейлі, розбивали бруківку — потім дівчат-ультрас навіть намагалися переслідувати за це. Хлопці билися на передовій — усе було неймовірно організовано. Із трьох локацій бій перейшов до однієї — „Афін“. Бій був тривалий, іноді здавалося, що це буде друга Грушевського. Вони стріляли з балконів „Афін“ зі зброї. Ми захопили пожежну машину, за її допомоги розігнали їх на провулку Жукова. Але зрештою ми прорвали їхню оборону, вони відступили до Соборної, туди, де все починалося. Тут ми вже активно атакували. Тоді стало зрозуміло, що організатором є Фучеджі. Він вивіз із бою Боцмана, який стріляв у людей із „Сайги“».