Крім того, в суботу зірвалася сесія міськради Херсона. Раніше депутати планували розглянути питання референдуму про федералізацію, але депутатський корпус його не підтримав, із 75 депутатів Херсонської міської ради на сесії зареєструвалися тільки 26».
(УП, 22.03.2014)
Настя Войнаровська: «На початку березня приїздили „тітушки“ із Харкова, як я вже казала, з Одеси, з інших регіонів. Біля постамента від Леніна проросійськи налаштовані громадяни намагались влаштовувати свої шабаші із триколорами, георгіївськими стрічками та іншими символами любові до ворожого східного сусіда. Херсонська вата — напіваморфна, агресивних досить мало, хоча трапляються різні персонажі. Тоді вони побачили, що до адміністрації не пустять, і намагалися повісити триколор на сусідній п'ятиповерхівці, але наші хлопці вийшли і нагнали їх звідти та встановили там український стяг. У нас у самообороні було багато хлопців міцних, але й звичайні люди, геть не спортсмени, і ті, які жодного разу в житті нічого страшніше за кухонне приладдя в руках не тримали, знаходилися в такому стані, що були готові на все. Сепарів ганяли, навіть якщо вони просто намагались махати прапорами чи виголошувати якісь негативні промови щодо суверенності і цілісності України, проти її символів, народу, мови чи захисників. У мене вдома ціла торбина георгіївських стрічок, що їх позабирали у прихильників „русского міра“, — на згадку про той непростий час. Там є і раритетні — наприклад, звичайна чорна стрічка, на яку вручну пришиті тонесенькі помаранчеві стрічечки, адже в певний момент ті стрічки просто перестали продавати у крамницях, тому особливо „патріотичні“ русскомірці шили їх самотужки».
У результаті Херсон став єдиним обласним центром Південного Сходу, де над адмінбудівлями навіть на хвилину не спустили український прапор.
«У Херсоні та області влада жорстко реагуватиме на спроби дестабілізації ситуації та сепаратистські заклики. Про це заявив в. о. мера Херсона Володимир Миколаєнко».
(УП, 07.04.2014)
Безперечно, головним подразником для херсонців був Крим, бо місто стоїть фактично на межі з півостровом. І саме воно зупинило просування «зелених чоловічків» на північ. Ми потрапили на Перекоп у квітні 2014 року разом із волонтерами Київського патріархату. Тоді вперше побачили справжні мінні поля, танки, закопані у ґрунт, артилерію. Слухачі наші не могли аплодувати, бо в руках тримали автомати та гранатомети. Це був час, коли тільки розпочалося звільнення Слов'янська від російських бойовиків Гіркіна, а в Донецьку ситуація лише коливалася.
Настя Войнаровська: «Валя Крицак, на жаль, уже покійна, була однією із перших, хто виходив на херсонський Майдан. За її ініціативи і під її керівництвом було встановлено на кордоні намет із написами „Одна єдина соборна Україна“. Туди їхали на чергування хлопці, жінки — не лише з Херсона, а й з інших куточків України. І тоді не було жодної заполітизованості, їхали просто відстояти свою Україну, її цілісність і неподільність, їхали, аби не пустити сепаратистську пошесть на Південь України. У штабі самооборони зв'язувалися з людьми, які жили біля перешийку, і ті розповідали, що і як, що пролітає, хто їде».
Отак у Херсоні остаточно загинув міф про «російський Південь».
Настя Войнаровська: «Журналісти часто приїздили з Росії. Іноді нормальні собі, іноді нахабні. Я їм казала: вам провокацію буде складно зняти, у нас не та ситуація. Одна російська журналістка намагалася взяти інтерв'ю у бабусі, то та схопила її за руку і викликала самооборону: чому це дівчина говорить російською, ще й з таким акцентом? Люди в місті — не дай Боже, десь щось побачать, одразу викликали наших хлопців. Хтось десь намагався щось на стінах писати — але це був мізер, у них тут бази немає. Колись у місті проводилися російські пробіжки, „за Русь“, „єдіная Русь“ і тому подібне, але частина з людей, що тоді бігали, потім пішли до самооборони, хтось навіть у „Правий сектор“, а бігали вони на цих пробіжках, бо були прихильниками здорового способу життя. Пам'ятаю, в самооборону жінки приходили: я не буду різати канапки, я буду воювати! Згадалась цікава історія, коли на початку всіх тих подій дзвонив на номер самооборони один чоловік із Нової Каховки, я кажу, давайте, я вас сконтактую із місцевою самообороною, а він каже: ні, у мене питання, колись у молодості був членом КПСС, то, якщо я прийду до самооборони, хлопці мене бити не будуть? — А ви навіщо прийдете? Голову їм морочити? — Ні, я не хочу, щоб у нас було, як у Донецьку. Я й пояснила чоловікові, що тепер є лише два варіанти: або ти любиш свою країну і відстоюєш її цілісність, або навпаки, а що було до того — слід перекреслити і забути».
Хто ж переміг на Майдані.
Файл № 19
Ну й нарешті ми з вами, шановні читачі, дійшли до питання — хто і як скористався перемогою на Майдані? Звісно, передусім нас цікавлять найвищі ешелони влади.
Пам'ятаєте, як Майдан вимагав від сцени визначитись і запропонувати одного лідера замість нерозлучної тоді трійці Кличко-Яценюк-Тягнибок? Як Яценюк у відповідь говорив, що один лідер уже є і це — український народ?
Проте ми з вами дорослі люди і вміємо читати поміж рядків. А поміж рядків можна прочитати, що вже тоді, задовго до перемоги, йшов політичний торг.
Руслан Кошулинський: «Яценюк та Кличко конкурували за президентство, Олег ставився до цього без амбіцій, і часом йому доводилося їх стримувати, щоб вони там, як кугути, не почубилися. Бо Кличко одразу стартонув у Президенти, а Яценюк побачив, що той стартує, то давай і собі. Так на Майдані почалася піар-кампанія до виборів. Але ж треба робити роботу, щоденну прагматичну організаційну роботу, і якщо ще й Олег включиться у передвиборчу боротьбу, хто буде робити цю роботу на Майдані? Ми розуміли, що нас із політичних сил найбільше на Майдані, і якщо ми включаємося у піар, тоді вже все. Тому вирішили: гаразд, ви — прем'єр і кандидат у Президенти, Тягнибок — голова ВР».
Андрій Мохник: «Усе просто. Три політсили — три посади. Президент, голова ВР, прем'єр. Тему президентства качав Кличко, йому опонував Яценюк. На публіку казали про єдиного кандидата, але кожен мав на увазі себе. Тягнибоку обидва казали: давай, давай, підтримай! А він питав: де гарантія, що коли я підтримаю, ви виконаєте те, що обіцяєте? Нема гарантії. Ми ще у 2012-му казали, що претендуємо на голову ВР. Ця посада не була цікава тоді ані „Батьківщині“, ані УДАРу».
Таку конфігурацію влади обговорювали і політичні аналітики — у разі перемоги, звісно. Але вголос її проголошено не було — штаб тягнув час, чим викликав усе більше роздратування Майдану. Та після перемоги рішення вже не можна було відкладати.
Ігор Кривецький: «„Свобода“ була клеєм між УДАРом та „Батьківщиною“. Вони постійно конфліктували через посаду Президента. Тягнибок сказав: домовтеся між собою, я підтримаю будь-кого. Ми сідали пару разів: давайте домовлятись. І Яценюк із Кличком торгувалися між собою. Кличко мріяв про Президента, Яценюк врешті задовольнився прем'єрством, але потім вони зметикували, що голова ВР — це виконувач обов'язків Президента до виборів».
Ситуація у владі тоді й справді склалася цікава. У трійці найвищих посад країни спікер виглядає найменш впливовим і тому політичні партнери досить легко віддали це місце «Свободі», зосередившись на розподілі перших двох. Але відставка Януковича ставила все з ніг на голову. Бо у разі, коли обраний Президент не може виконувати своїх обов'язків, вони покладаються на голову Верховної Ради.