І тоді на політичній авансцені з'явився несподіваний гравець.
Андрій Мохник: «Потім нам сказали, що Захід і Росія не сприймуть, коли націоналіст буде головою ВР. Який вихід? Турчинов запропонував: я порулю, ситуацію візьмемо під контроль, а десь за місяць після того будемо готові віддати посаду».
Руслан Кошулинський: «Турчинов сказав: за вас не проголосують, тут уже Крим починався, тому давайте місяць-два, поки все устаканиться, тоді ми проб'ємо більшість, бо вас має підтримати більшість, ви ж радикали, фашисти, ксенофоби, антисеміти — образ же такий ліпився — і тоді вже проголосуємо за Тягнибока. Ми сказали: гаразд. Ми — люди щирі, разом стоїмо, разом воюємо. Це потім уже зрозуміли, що паралельно хлопці працювали в іншому напрямі, тому ми отримали дифамаційну кампанію. Мотивації іншого порядку — ти хочеш змінити Україну, а тут хочуть повернутися до влади. Якщо воювати можна, маючи різні погляди, руйнувати можна разом, маючи різні погляди, то будувати — ні. Досвід кулуарних ігор у них величезний, ми просто не встигали отямитися».
Результат ми з вами знаємо.
«Верховна Рада обрала новим спікером Олександра Турчинова. За його кандидатуру проголосувало 288 депутатів, проти — нуль».
(УП, 22.02.2014)
Наступного дня Верховна Рада обрала його в.о. Президента.
«Спікер ВР Олександр Турчинов обраний в.о. Президента України на час до встановлення результатів перевиборів Президента у травні 2014 року. Відповідну постанову № 4204 у Верховній Раді підтримали 285 нардепів».
(УП, 23.02.2014)
Але якщо подивимося повідомлення ЗМІ того часу, то з подивом побачимо, що найбільше уваги у цей день отримало зовсім не це рішення, а відміна мовного закону Ківалова-Колесніченка.
«Верховна Рада скасувала Закон про основи державної мовної політики від 3 липня 2012 року авторства регіонала Вадима Колесніченка. За відповідний законопроект проголосували 232 народні депутати».
(УП, 23.02.2014)
Олег Тягнибок: «У Верховній Раді я зустрів одну поважну людину, морального авторитета. Думав, він подякує мені за нашу конструктивну позицію на Майдані, що ми намагалися, щоб не було жертв, але першим питання було: ну що ви з цим Законом про мову? А як могло бути інакше? Це ж була вимога Майдану. До того ж враховуйте, що нас тільки 35, а за скасування Закону проголосувало 232, але нас усе одно зробили винними. Вперше я почув це від нього, а потім уже пішло у ЗМІ. Нас просто призначили винними у цій війні. Як відомо, анексія Криму почалася 20 лютого, наша Верховна Рада теж визнала цю дату, навіть Путін роздавав медалі за Крим із датою 20.02.2014. А голосування за скасування Закону Колесніченка-Ківалова було 23-го. Як воно могло розв'язати війну?».
Андрій Мохник: «Нас постійно шантажували, що через нас розпалюється війна — насправді це не Росія запустила тему, що війну розв'язала „Свобода“ через мовний закон, а наші партнери. Вони постійно нам дорікали: це ви розпалюєте, це через вас».
Ігор Кривенький: «На нас лили бруд, казали, що це „Свобода“ зі своїм Законом Колесніченка-Ківалова винна, і забулися, що законопроект подавав Кириленко, а не ми. Нас зробили винними, хоч ми й казали, що це не горить, можна почекати тиждень-два».
За день після цього ми побачили черговий крок із реалізації домовленостей партій-переможців щодо розподілу посад.
«На президентському сайті president.gov.ua почали з'являтися укази, підписані виконуючим обов'язки Президента України Олександром Турчиновим... Також присутній указ про призначення генпрокурором Олега Махніцького».
(УП, 25.02.2014)
Це прізвище дуже скоро почали згадувати у пресі у зв'язку з дивними звинуваченнями.
Олег Тягнибок: «На Майдані було троє провідних юристів, які захищали арештованих майданівців — по одному від кожної фракції опозиції. І Махніцький серед них виявився єдиним, хто мав досвід роботи у прокуратурі, тобто відповідав кваліфікаційним вимогам. Тому посаду прокурора логічно отримав він. Перший місяць роботи Махніцький мав велику популярність, бо виходив до преси, відкривав справи, ініціював арешти. А потім його почали компрометувати як представника „Свободи“. Лещенко нібито побачив Махніцького на Липках, і одразу зробив висновок, що Махніцький купує квартиру. Махніцький і „Свобода“ стали жертвами інформаційної війни, розв'язаної такими, як Лещенко».
Але це вже було трохи згодом. А поки тривав розподіл посад в уряді.
Ігор Кривецький: «Ми запропонували зробити так: посади між собою не ділимо, а беремо професійних людей і думаємо, як їх контролювати. На це не погодилися, і кожна партія почала виставляти свої кандидатури. Нам було тяжко, у нас люди в уряді не працювали і ми не до кінця розуміли їхні професійні можливості. Партнери кажуть: нічого, хлопці тямущі, потягнуть. Потім зібралися на Раді Майдану, сіли за стіл і затверджували кожну кандидатуру. Нам запропонували посаду віце-прем'єра та два міністерства — АПК та екології. На міністра оборони вони хотіли свого кандидата, але той напився і не прийшов, тоді нам дали й Міноборони. Ми вирішили, що міністром оборони буде Тенюх, який був найпрофесійнішим серед майданівців. Міністром АПК мав бути Мирний, але виявилося, що у нього немає вищої освіти — це тепер під Луценка змінили закон, а ми тоді наївні були і не розуміли, що можна міняти закони».
Справді, за якісь два роки подібні питання почали вирішувати дуже просто, як із кандидатом на посаду генпрокурора Юрієм Луценком.
«Верховна Рада ухвалила зміни, які дозволяють призначити генеральним прокурором людину без юридичної освіти».
(УП, 12.05.2016)
Ну а тоді доводилося все-таки маневрувати кадрами.
Ігор Кривецький: «У нас ще не було призначень, були лише домовленості — а вже почалися гнівні листи проти наших кандидатів: не може бути такий-то головою, бо він не об'єднає Львівщину. Мохник, Швайка, Махніцький у всьому винні. Ми не розуміли, що відбувається, — треба було працювати, а нас паралельно на всіх каналах мочили. Ми — найгірше зло.
Іще у 2013 році ми створили Уряд національної альтернативи, Сич був прем'єром, чому ж і пішов на віце-прем'єра. Тенюх і там був міністром оборони. А Мохник і Швайка міністрами не були. Коли з'ясувалося, що Мирний не має освіти, запропонували Швайку як досвідченого юриста. Не треба було Мохника і Швайку ставити на міністерства — із хороших депутатів вони потрапили у болото, в якому погано орієнтувалися. Не розуміли, що допомоги не буде, партнери-професіонали, які у владі були не один раз, вміли обливати брудом будь-кого. Але за одного битого двох небитих дають».
А «битих» свободівців ставало дедалі більше.
Ігор Кривецький: «Після цього почалася інформаційна війна з нами, на місцях, де ми мали голів обладміністрацій, і де тепер, з новими керівниками, проблем не менше, а навіть більше, ніж було тоді».
Звісно, можна все це пояснити політичною конкуренцією у зв'язку з виборами Президента, на яких лідер «Свободи» Олег Тягнибок висунув свою кандидатуру. Проте це почалося значно раніше, і ми можемо знайти докази тому у повідомленнях іще 2013 року.
«Головний редактор видання „Цензор.нет“ Юрій Бутусов заявляє, що невідомі силовики захопили комп'ютери в офісі ЗМІ на вулиці Турівській».
(УП, 09.12.2013)
«Цензор.net» був тоді завзятим критиком «Свободи». А от офіс, з якого силовики вивезли комп'ютери, належав «Батьківщині».
Ігор Кривецький: «Ми все думали — чому „Цензор.нет“ під час Майдану мочить „Свободу“? Вважали, він регіональний. І тут нападають на офіс „Батьківщини“, а там — сервери „Цензора“. Ми до Турчинова: як це так? Він у відповідь щось про вільну пресу та незалежних журналістів».