Выбрать главу

Євромайдан тим часом уперто наполягав на аполітичності протесту і навіть твердив, що політична символіка заважає людям виходити на протести.

Координаційний комітет Європейського Майдану: «Нас було б ще більше, якби політики не намагалися використати нас, небайдужих українців, для піару власних політичних сил. Ми вийшли на Майдан не заради опозиційних партій, не заради підтримки їхніх очільників, а заради майбутнього 45-мільйонної нації. Тому закликаємо всі партії утриматись від використання партійної символіки! Це лише зовнішні ознаки, які не асоціюються у громадян з європейською ідеєю та відвертають чимало прихильників євроінтеграції. Над нами в ці дні мають бути лише державні прапори та прапори Євросоюзу!».

Олег Рибачук: «На нас постійно чинили тиск, щоб знімалися з майдану Незалежності та приєднувалися до старшого політичного брата. Яценюк переконував: ми два Майдани не втримаємо. Треба переходити. Сюмар була на контактах з опозицією і казала: якщо ми не переходимо на Європейську, я виходжу з ради. Проголосували. Сюмар виявилась єдиною за, решта — проти. Це було в „Кофе-хауз“. Переходити чи ні? Я сказав: що б ми тут не сказали, студенти не підуть. Вони навіть грітися туди відмовляються іти, бо тут їхня територія».

Журналістка Вікторія Сюмар на той момент була однією з лідерок громадського руху, і її слово багато важило. Але, як бачимо, більшість перебувала у координатах міфології «без політики».

Добре пам'ятаємо обидва ці Майдани й атмосферу відчуження між ними — ми тоді були одними з тих, хто курсував між Європейською площею і майданом Незалежності та не чужався обох мітингів. Вища точка обох протестів була запланована на 29 листопада, коли на саміті у Вільнюсі мала остаточно вирішитися доля асоціації України з ЄС. Але кілька днів цілодобового стояння остаточно переконали всіх, що два Майдани порізно довго не протримаються.

Віталій Лісничий: «Мій Майдан розпочався 26 листопада, я саме повертався з Рима після насиченої поїздки і вже у Києві почув, що збирається новий Майдан. Хоча у кишені вже мав квиток на Одесу, вирішив, не заїжджаючи додому, залишитися на Революцію. Поїхав у центр, побачив два мітинги одночасно — один на майдані Незалежності під стелою, другий — на Європейській площі. Мітинги займалися переважно тим, що лаяли одне одного, особливо цим вирізнявся мітинг під стелою на Майдані. Я був страшенно розчарований, плюнув на цю пародію на Майдан і того ж вечора відбув до Одеси».

Зверніть увагу, що протягом першого тижня реалізовувався цілком прийнятний для влади сценарій протесту — два Майдани, розколоті взаємною недовірою, а до того ж, усередині цих двох Майданів є по кілька груп, які протистоять одна одній. Цей сценарій був чи не найбільш очікуваним скептиками різних мастей. Бо всі знали, що наша політична традиція велить перш за все назвати всіх своїх противників провокаторами й агентами ворога, чим зробити подальший діалог неможливим.

Чому українці так полюбляють називати одне одного провокаторами? А тому, що це дозволяє не дослухатися до аргументів, бо що там слухати провокаторів? Бо це якнайкраще переконує у власній правоті, адже якщо провокатори проти тебе, то ти — на правильній дорозі. А ще це додає значущості, бо якщо проти тебе виставили стільки провокаторів, то це означає, що твоя думка — найбільш небезпечна для влади, а значить — найбільш продуктивна.

Реалізації цього сценарію завадило лише те, що мітинг на Європейській раптом вирішив перейти на майдан Незалежності і виконати умови євромайданівців — спустити прапори політичних партій.

Ігор Кривецький: «Тягнибок сказав партнерам: треба об'єднуватися. Вони: ні! Але двох Майданів не може бути. Ми зібрали колону, і партнери мусили приєднатися. Вони зв'язалися з Тимошенко і ухвалили рішення, що треба об'єднувати Майдани. Прийшли на майдан Незалежності і сказали: ми з вами. Зняли прапори, стали поруч. У відповідь нам: не треба допомагати! Але тут уже стоїть купа людей».

«Мітингувальники з Європейської площі в Києві перейдуть на майдан Незалежності. Таким чином обидва євромайдани об'єднаються. Про це зі сцени на Європейській площі заявив лідер „Батьківщини“ Арсеній Яценюк, зачитавши лист Юлії Тимошенко, в якому вона, зокрема, просила зняти з євромайданів партійну символіку та об'єднатися.».

(УП, 26.11.2013)

Так завершилась історія двох Майданів, і ми можемо підбити проміжні підсумки.

По-перше, на цьому, попередньому, етапі перемогу отримала «аполітична» стратегія Євромайдану. Але закрадалися сумніви — чи не піррова це перемога, чи вистачить сил у євромайданівців очолити і розвинути об'єднаний протест.

І по-друге, українці показали, що можуть-таки об'єднатися, навіть якщо для цього доводиться іти на поступки. Лишалося тільки зрозуміти, чи це об'єднання не надто запізніле, чи не відбулося воно, як то кажуть, перед розстрілом.

Операція «Йолка».

Файл № З

Однією з найбільш загадкових подій під час протестів восени 2013 року стала жорстока силова зачистка майдану Незалежності у ніч на 30 листопада. Приводом для цього нібито стало встановлення новорічної ялинки, але ж не будемо ми з вами сприймати такий привід серйозно.

«„Майдан по-звірячому зачистили. Десятки поранених. Десятки затриманих. Такого Україна ще не бачила“, — пише депутат Андрій Шевченко у своєму твітері... Очевидці повідомили, що молодих людей, у тому числі жінок, які залишилися на ніч, били кийками, тягнули по землі, били ногами.. Всіх людей витіснили з площі. Є інформація про поранених і заарештованих, на місці видно кров. Інший активіст Євромайдану повідомив на своїй сторінці у Facebook: „Наразі патрулі „Беркуту“ та автобуси з міліцією патрулюють нічний центр. Шукають тих, хто утік чи уцілів. Добивають і пакують в автозаки. Коли штурмували, лупили нещадно. Дівчат, жінок. Усіх“».

(УП, 30.11.2013)

Розгін Євромайдану став каталізатором масових протестів і зняв із порядку денного всі суперечності між прибічниками «політичної» і «аполітичної» стратегій. Так само, як і пересунув на другий план основне до тієї миті питання Євромайдану — асоціацію з ЄС.

Навіщо було розганяти Євромайдан? Це питання не знайшло поки однозначної відповіді. Тим більше, що сам Євромайдан у первинному своєму вигляді доживав тоді останні навіть не дні, а години. Хто ж був режисером цієї загадкової історії?

Спробуймо разом пошукати істину у свідченнях очевидців та учасників тих подій.

Вадим Васильчук: «Коли Федорович узяв і не підписав безвіз, була розгубленість. Але нам і в першу ніч казали: розходьтеся, зберемося на вихідні, нам завжди казали: розходьтеся. А ми казали: ні, наше завдання — бути, стояти, продовжити це, бо вже виникла структура, люди, які втягнулися, це не можна втрачати. На останній нараді я категорично заперечив проти розпуску, сказав, що ми не йдемо з Майдану. В нас забирають звук? Нічого страшного. Хтось із тих, що постійно спілкувалися з опозицією, сказав, що наступного дня привезуть інший і з вами постійно буде чергувати хтось із депутатів. Потім я пройшов усіх людей і сказав, що в суботу зробимо толоку, бо коли відбувся останній захід, концерт, почали питати: це що, згортається Майдан? Я пройшов усіх, сказав: не розходимося, зранку робимо толоку, прибираємо і думаємо, що робити далі. Ми не казали, що згортаємося, цього не було».

Олег Рибачук: «Найбільше враження — остання ніч. Досі нічого не розумію. Тоді був останній концерт. Я добу не спав, 22 години там був безперервно. Це ж колосальна відповідальність. Навіть відео є, де хтось зі сцени попереджає, що буде розгін. Але кожну ніч я десятки разів чув, що буде розгін. Якою має бути наша реакція? Студентам сказати: ідіть додому, бо буде розгін?»