Вона була «торговельною ненькою», тобто вона належала насамперед клієнтам, які нас «годували». Було заборонено заважати їй, коли вона обслуговувала відвідувача (треба було чекати за дверима, що відокремлювали кухню від крамниці, щоб запитати дозволу піти погуляти або попросити нитки для вишивання тощо). Якщо вона чула шум, вона раптово з’являлася, мовчки давала ляпаса і поверталася до відвідувача. Дуже рано вона привчила мене до правил поведінки із клієнтами — вітатися чітко і голосно, не їсти, не сперечатись у них на очах, нікого не критикувати, незважаючи на зовнішню доброзичливість і прихильність, ніколи не вірити в те, що вони говорять, непомітно стежити за ними, коли вони залишаються в крамниці наодинці. У неї було два обличчя, одне для нас, інше для клієнтів. По дзвінку вона виходила на сцену, всміхалася, спокійно відповідала на ритуальні запитання про здоров’я, як почуваються діти, як сад. Але при поверненні на кухню посмішка сходила з її обличчя, мить вона стояла мовчки, знеможена роллю, де була радість, але також і гіркота від того, що доводилося докладати стільки зусиль заради людей, які, на її думку, були готові покинути її, якщо «знайдуть більш дешеві ціни». Це була мати, яку знали всі, зрештою, вона була публічною людиною. У пансіоні, коли мене викликали до дошки, мені задавали такі завдання: «Ваша мати продала десять пакетів кави…» або «Ваша мати приготувала три аперитиви…».
У неї завжди бракувало часу на господарювання, на готування, прибирання «як слід», вона пришивала відірваний гудзик просто на мені перед виходом до школи, вона прасувала блузку, використовуючи кут стола, коли я її вже вдягала. О п’ятій годині ранку, перед відкриттям крамниці, вона вже натирала кахлі й підмітала сходи, влітку просапувала зелені рядки розарію. Вона працювала швидко й інтенсивно, найбільшу гордість відчувала за виконання складних завдань, які, однак, її завжди дратували, прання столової й постільної білизни, чищення паркету металевим шкребком в кімнаті. Вона не могла відпочити і почитати без виправдання «я заслужила пару хвилин відпочинку». (Коли клієнт переривав її читання фейлетону, вона ховала його під купою одягу, яку вона приготувала для штопання.) Всі сварки між батьком і матір’ю зводилися до однієї-єдиної теми — про кількість виконуваної роботи. Вона постійно заперечувала, «саме я завжди все роблю».
Мій батько читав тільки ту газету, що видавалася в нашому окрузі. Він відмовлявся відвідувати ті місця, де він почував себе «не у своїй тарілці», а також відмовлявся ще багато від чого, він казав, що це не для нього. Він любив садок, доміно, карти, дрібну роботу в будинку. Йому була байдужа манера «красиво розмовляти», і він продовжував розмовляти суржиком. Моя ж мати намагалася розмовляти правильною французькою мовою, вона казала не «мій чоловік», а «мій муж». Іноді вона навіть вставляла в ході бесіди вислови, які були їй не властиві, а які вона десь прочитала або підслухала в розмові «гідних людей». Її вагання, її рум’янець на обличчі видавав страх помилитися, вона глузувала з мого батька, що у свою чергу висміював її «пишномовні слова». Будучи самовпевненою, вона із задоволенням і з посмішкою повторювала вислови, коли йшлося про порівняння, які, на її думку, були літературними («у нього серце розривається від болю» або «ми всього лише перелітні птахи…»), начебто зменшувала претензії до своєї мови. Вона любила слово «гарний», що означало «елегантний», магазин «Прентам» («Весна») був більш «шикарний», ніж «Нувель Галері» («Нова Галерея»). Звичайно, так само як і його, її вражали килими і картини в кабінеті окуліста, але вона завжди намагалася придушити в собі незручність. Один із висловів, який вона часто вживала: «Я вмію бути нахабною» (щоб зробити щось). На зауваження мого батька про нову прикрасу, про макіяж, що вона ретельно накладала перед виходом, вона завжди жваво відповідала: «Необхідно відповідати стану!»
Вона бажала навчитися: правилам гарного тону (вона вважала, що їй цього бракує, вона постійно мала непевність у правилах поведінки), хто чим займається, новинки, імена великих письменників, фільми, що вийшли на екран (але вона не ходила в кіно через брак часу), назви квітів у садку. Вона уважно слухала, про що розмовляють люди і чого вона не знала, вона була допитлива, хотіла показати, що відкрита для знань. Досягти більш високого стану для неї насамперед означало вчитись (як вона казала «потрібно збагачувати свій мозок знаннями»), і нічого не було для неї більш прекрасного, ніж ці знання. Книжка для неї була єдиною річчю, до неї вона ставилася зі священним трепетом. Вона мила руки, перш ніж до них доторкнутися.