Щойно білий плащ із багряним підбоєм з’явивсь угорі на кам’яній брилі над крайкою людського моря, невидющому Пілатові вдарила у вуха звукова хвиля: «Га-а-а…» Вона почалася негучно, зародившись десь удалині біля гіподрому, потім зробилася громохкою і, потривавши декілька секунд, стала спадати. «Побачили мене», — подумав прокуратор. Хвиля не спала до найнижчого рівня і раптом почала знову наростати і, гойдаючись, піднеслася вище першої, і на другій хвилі, як на морському валу скипає піна, скипіли посвисти та окремі чутні крізь ревище жіночі зойки. «Це їх вивели на поміст, — подумав Пілат, — а зойки від того, що зачавили кількох жінок, коли стовписько подалося вперед».
Він перечікував, знаючи, що жодна сила не змусить замовкнути натовп, доки він не видихне всього, що нагромадилось у нього всередині, та не притишиться сам.
А коли та мить настала, прокуратор викинув угору правицю, і останній шум здуло з юрби.
Тоді Пілат набрав, скільки зміг, гарячого повітря у груди й закричав, і зірваний голос його понесло понад тисячами голів:
— Іменем кесаря імператора!..
Цю ж мить у вуха йому кілька разів гримнув залізний рубаний крик: у когортах, викинувши вгору списи та гасла, страхітливо прокричали вояки:
— Хай живе кесар!
Пілат задер голову й уткнувся обличчям просто в сонце. Під повіками в нього спалахнув зелений вогонь, від вогню зайнявся мозок, і над юрбою полетіли хрипкі арамейські слова:
— Чотирьох злочинців, заарештованих у Єршалаїмі за вбивства, підбурювання до заколоту й зневагу до законів та віри, засуджено до ганебної страти — вони мають бути повішені на стовпах! І ця страта зараз буде доконана на Лисій Горі! Імена злочинців — Дісмас, Гестас, Вар-равван і Га-Ноцрі. Ось вони перед вами!
Пілат вказав рукою правобіч, не бачачи злочинців, але знаючи, що вони там, на тому місці, де їм і належиться бути.
Юрба відповіла довгим гулом чи то подиву, чи то полегші. Коли ж гул цей загас, Пілат повів далі:
— Та стратять з них тільки трьох, бо за законом і звичаєм, на честь свята Пасхи одному із засуджених, за вибором Малого Синедріону і потвердженням римської влади, великодушний кесар-імператор повертає його нице життя!
Пілат вигукував ці слова і водночас наслухав, як на зміну гулові йде велика тиша. Тепер ні подиху, ні шелесту не долинало до його вух, і навіть настала така мить, коли Пілатові здалося, що все довкола взагалі щезло. Ненависне йому місто вимерло, й лише він один стоїть, спалюваний прямовисним промінням, упершись обличчям у небо. Пілат ще притримав тишу, а потім почав вигукувати:
— Ім’я того, кого зараз при вас відпустять на волю…
Він ще раз примовк, зволікаючи з ім’ям, перевіряючи, чи все сказав, бо знав, що мертвий город воскресне, тільки-но буде вимовлено ім’я щасливця, і ніяких подальших слів ніхто не почує.
«Все? — безгучно прошепотів собі Пілат. — Все. Ім’я!»
І, розкотивши звук «р» над безгомінним городом, він прокричав:
— Вар-равван!
Тієї миті йому здалося, що сонце, дзенькнувши, розскочилося над ним і залляло його вуха вогнем. У цьому вогні вирували ревище, вереск, зойки, регіт і свист.
Пілат обернувсь і рушив помостом назад до сходинок, не дивлячись ні на що, крім різнокольорових клітин настилу під ногами, щоб не оступитися. Він знав, що тепер у нього за спиною на поміст градом летять спижові монети, фініки, що в ревучій юрбі люди, топчучи одне одного, лізуть на плечі, щоб побачити навіч диво — як чоловік, що вже був у лабетах смерті, вимкнувся з цих лабет! Як легіонери знімають з нього мотуззя, мимохіть завдаючи йому пекучого болю в повикручуваних на допитах руках, як він, морщачись і охкаючи, усе ж усміхається безглуздою божевільною усмішкою.
Він знав, що в цей час конвой уже веде до бокових сходинок трьох зі зв’язаними руками, щоб спровадити їх на дорогу, яка пролягла на захід, до Лисої Гори. Лише опинившись за помостом, у затиллі його, Пілат розімкнув очі, знаючи, що він тепер у безпеці — бачити засуджених він уже не міг.
Юрба потроху вгамовувалась, і до стогону її тепер домішувалися виразно чутні пронизливі вигуки оповісників, які повторювали один арамейською, а інший грецькою мовами все те, що прокричав з помосту прокуратор. Окрім того, до слуху його долетіли щораз ближчий частий цокітливий тупіт коней і гук сурми, яка просурмила щось коротко й весело. Цим звукам відповіли пронизливі посвисти хлопчиськ з покрівель будинків на вулиці, що вела з торговища до гіподромного майдану, і вигуки «стережись!»