Вояк, який самотньо стояв на очищеному просторі майдану з гаслом у руках, застережно змахнув ним, і тоді прокуратор, легат легіону, секретар і охорона зупинилися.
Кавалерійська ала в розгоні на ширший клус вилетіла на майдан, щоб проскочити його краєм, обминаючи здвиг народу, і провулком уздовж кам’яного муру, заснованого виноградом, навпростець дістатися Лисої Гори.
Летячи клусом, маленький, як хлопчик, темний, як мулат, командир али — сирієць, порівнявшись із Піл атом, щось тонко вигукнув і вихопив меча з піхов. Злий мокрий вороний кінь шарпнувся вбік і піднявся дибки. Вкинувши меча у піхви, командир огрів коня пугою по шиї, вирівняв його і помчав у провулок, переходячи на галоп. За ним лавами по троє полетіли вершники у хмарі пилу, застрибали вістря легких бамбукових списів, повз прокуратора замиготіли якісь наче особливо засмаглі під білими завоями обличчя з весело вишкіреними сяйними зубами.
Збиваючи до неба пилюку, ала увірвалась у провулок, і останнім повз Пілата промчав вояк з огнистою від сонця сурмою на спині.
Затуляючись від пилу рукою і невдоволено морщачи лице, Пілат рушив далі в напрямку до брами палацового саду, а за ним пішли легат, секретар і охорона.
Було близько десятої години ранку.
Розділ 3
СЬОМИЙ ДОКАЗ
— Так, було близько десятої години ранку, вельмишановний Іване Миколайовичу, — повторив професор.
Поет провів рукою по обличчі, ніби щойно прочнувшись, і побачив, що на Патріарших зайшов вечір.
Вода у ставку почорніла, і легкий човник уже ковзав по ній, і чувся плюскіт весла та уриваний сміх якоїсь громадянки в човнику. В алеях на лавах з’явилася публіка, але знову ж таки на всіх трьох сторонах квадрата, крім тієї, де були наші бесідники.
Небо над Москвою наче вилиняло, й зовсім чітко проступав у височині повний місяць, але ще не золотавий, а білий. Дихати стало набагато легше, і голоси під липами тепер звучали м’якше, по-вечірньому.
«Як же це я не спам’ятався, що він устиг сплести ціле оповідання?.. — подумав Бездомний вражено. — Адже ось і вечір!.. А може, це й не він розповідав, а просто я заснув, і все мені приверзлося?»
Але треба гадати, що розповідав-таки професор, а не то доведеться визнати, що те ж самісіньке приснилось і Берліозові, бо він сказав, уважно вглядаючись у лице чужоземцеві:
— Ваше оповідання надзвичайно цікаве, професоре, хоч воно зовсім і не узгіднюється з євангельськими оповідями.
— Даруйте, — поблажливо посміхнувшись, відгукнувся професор, — уже хто-хто, але ж ви повинні знати, що нічогісінько з того, що написано в Євангеліях, не діялось насправді ніколи, і якщо ми почнемо посилатися на Євангелії як на історичне джерело… — Він ще раз посміхнувся, а Берліоз проковтнув язика, бо достеменно те саме казав Бездомному, йдучи з ним по Бронній до Патріарших ставків.
— Це так, — зазначив Берліоз, — але боюся, що ніхто не може підтвердити, що й розказане вами нам діялося насправді.
— О ні! Це може хто підтвердит! — почавши говорити каліченою мовою, надто впевнено відповів професор і несподівано таємниче поманив обох приятелів до себе ближче.
Ті понахилялися до нього з обох боків, і він сказав, але вже без жодного акценту, який у нього, біс його зна чому, то зникав, то з’являвся:
— Річ у тім… — тут професор лякливо оглянувсь і заговорив пошепки, — що я особисто був присутній при тому всьому. І на балконі був у Понтія Пілата, і в саду, коли він з Каїфою розмовляв, і на помості, але тільки таємно, інкогніто, так би мовити, отож прошу вас нікому ані слова — цілковитий секрет!.. Тсс!
Запала мовчанка, і Берліоз зблід.
— Ви… ви відколи у Москві? — тремким голосом запитав він.
— А я щойно сеї хвилини приїхав до Москви, — неуважно відповів професор, і лише тут приятелі здогадалися заглянути пильніше йому в очі й пересвідчилися, що ліве зелене — у нього цілком несамовите, а праве — порожнє, чорне й мертве.
«Ось тобі усе й з’ясувалося! — подумав Берліоз розгублено. — Приїхав божевільний німець, або оце тепер з’їхав з глузду на Патріарших. Ну ж бо й історія!»
Так, справді, з’ясувалося все: і дивовижний сніданок у покійного філософа Канта, і безглузді балачки про олію та Аннушку, й пророкування, що голову буде відрубано, і все інше — професор був несповна розуму.
Берліоз відразу зметикував, що слід робити. Відкинувшись на спинку лави, він поза спиною професора заморгав до Бездомного — не супереч, мовляв, йому, але збитий з пантелику поет цих мигів не зрозумів.
— Так, так, так, — збуджено казав Берліоз, — втім, усе це можливе!.. Навіть дуже можливе, і Понтій Пілат, і балкон, і таке інше… А ви самі приїхали чи з дружиною?