Так, уже в епіграфах вимальовується каркас художнього світу не тільки роману «Біла гвардія», але майже всієї булгаковської прози і драматургії. Індивідуальний часовий ряд героя стає зіставленим з історичним і вічним.
Колізію життя Турбіних взято в подвійному розрізі: це біда дому (родини), що втратив матір, і катастрофа світу всього старого життя. Виникають два символічні простори — Світ і Дім. Простір дому Турбіних — це не лише символ моральної міцності життя й усталеного побуту. Це, передусім, символ безсмертя того життя, яке ґрунтується на віковій культурі, вміщеній у невеликий простір дому. Що ж до великого простору, він поступово локалізується до об’ємів дволикого Міста. Місто прекрасне як сон Олексія Турбіна, як спогад. Різко міняється образ міста як вмістилища історичного часу. Виникає історична хроніка подій 1918 року: фарс обрання гетьмана, вторгнення німців, виникнення «третьої сили» — Петлюри. Оповідь яскраво забарвлюється іронічно-викривальними інтонаціями. Зображення великого і малого просторів поступово виростає в протиставлення історичного руйнівного часу війни і вічного мирного часу. Час «днів Турбіних» перебуває в конфлікті з історичним часом, оскільки вбирає в себе і в собі зберігає вічні загальнолюдські цінності життя. Всі події роману «Біла гвардія» організуються навколо трьох просторових і смислових центрів: Дім — Місто — Космос. Починаючись як сімейний роман, твір поступово набуває рис роману соціально-філософського і розвиває їх. Турбіни, два брати й сестра, намагаються зрозуміти, як жити далі. Опорою сім’ї є Олена, яка втілює в собі жіночність і відданість колишньому, старому моральному укладу дому. її старший брат бере на себе основний тягар тривоги та сум’яття. Вісімнадцятирічний Миколка активно шукає своє місце в тих подіях, що відбуваються.
Драматизм становища Турбіних пов’язаний із втратою ними системи оцінок, що видавалися непорушними, і це ускладнило для них вирішення проблеми честі. Для Турбіних честь — це пряме слідування своєму обов’язку, тобто монархічним ідеалам, присязі на вірність царю і вітчизні. Але імперія зруйнована, а разом з нею зникла й ідея. Історія в Булгакова повертається до людини сатанинським ликом. Що ж дає його героям моральну опору в ситуації, що склалася? Письменник показує людину, доведену до межі відчаю, але врятовану чудом любові. Булгаков завжди вірив у існування найвищої інстанції, що зберігає моральні й духовні зусилля людей, що здатна на творення чуда. Саме як чудо відбувається воскресіння Олексія Турбіна, яке супроводжується його душевним порухом від ненависті до любові. Герої «Білої гвардії» розстаються з ілюзіями, що вони їх мали, але зберігають себе як культурну силу, яка покликана продовжити історію людства. «Біла гвардія» — це роман, який стверджує на противагу черговому міфу про країну соціальної справедливості загальнолюдські цінності і безсмертя культури.
Після закінчення роману «Біла гвардія» Булгаков пише три повісті, об’єднані спільним принципом зображення світу — «фантастичним реалізмом», який став для письменника засобом створення власного міфу про Москву. У «Дияволіаді» (1923) автор своєрідно осмислює тему «маленької людини», яка стикається з державою. Місто стає центром зла і злочинів, які породжують загальну духовну люмпенізацію. «Фатальні яйця» — антиутопія, написана в 1925 році, яка обігрує характерну для епохи тему «перетворення дійсності». Москва в ній — згубне місце, прокляте Богом і забуте людьми, від якого залишиться «тільки туман». У третій повісті — «Собаче серце» (1925) — основою сюжету стає фантастичне дійство: з ошпареного окропом собаки і завсідника пивних люмпена Клима створено фантастичну істоту — напівлюдину-напівсобаку Поліграфа Поліграфовича Шарикова. Булгаков пародіює ідею створення «нової людини» з люмпенізованої маси.