Роман про Майстра показує людей в обставинах конкретної історичної дійсності. Це частина твору, присвячена булгаковському часу, просвіченому променем вічності. У формах буфонади і ексцентрики зображується прибуття в Москву диявола з почтом з метою ревізії нового світу. Поява сатанинської компанії супроводжується виникненням багатьох комічних картин, що варіюють одну й ту саму ситуацію — зіткнення Воланда з московськими обивателями. При цьому реальні персонажі, стикаючись із князем Пітьми, переступають межу потойбічного світу, а представники інобуття затишно почуваються в московських квартирах. Воланд і його прісні є персонажами, які активно діють як у гротескних епізодах, так і в лірико-драматичних і фантасмагоричних, виконуючи при цьому всілякі сюжетні функції У зіткненні з мешканцями Москви Воланд матеріалізує над-реальну силу, спрямовану на викриття людської ницості, вульгарності й дурості. Всі епізоди, що викривають сутність примітивних людських істот, будуються за єдиною схемою: зустріч, випробування, викриття, покарання. Жертва викривальної витівки Воланда сповнюється жахом, який ніби розсіюється разом із зникненням таємничого мага. Однак невдовзі з’ясовується, що на дні душі враженого обивателя назавжди осідає страх, який важко піддається поясненню. Барон Майгель, Берліоз покарані не лише жахом, а й смертю. До них долучається Іуда, страчений в романі про Пілата як втілення підлості й зла. Берліоз у романі є сучасним Іудою, претендуючи на роль ідеолога і наставника «інженерів людських душ». Розбещені ним арімани і латунські, відомі завсідники ресторану «Дім Грибоєдова», як і інші процвітаючі члени МАСОЛІТу, зуміли зломити дух Майстра саме завдяки псевдовчительству і псевдонаставництву Берліоза. Воланд стає потрібний Булгакову як володар сили, здатної відновити справедливість. У карнавально-фантасмагоричній формі письменник закінчує наскрізну тему всієї своєї творчості — тему необхідності активного боріння людини культури за право бути, а надто людини творчої. І коли життя все-таки штовхає Майстра до добровільного ув’язнення у стінах психіатричної лікарні, йому на допомогу приходить той, хто є частиною сили, що вічно хоче зла і вічно творить благо.
Майстер займає особливе місце в «московському романі», хоча з’являється тільки в тринадцятому розділі. У його діалозі з іншим пацієнтом психіатричної лікарні, примусово туди привезеним Іваном Бездомним, уперше звучить слово Майстер, що замінило герою ім’я. Власники членських квитків МАСОЛІТу і відвідувачі «Грибоєдова» давно скомпрометували слово «письменник», отже, Істинному письменникові не лишається нічого, як назвати себе просто Майстром. Його моральна позиція розкривається в романі про Пілата, затаврованого сучасними критиками. Оповідь про долю Майстра ведеться у відособленій лірико-патетичній тональності. Просторова організація епізодів, присвячених Майстру і Марґариті, повністю присвячена створенню особливого світу, в якому символічного значення набувають повторювані деталі: книги, квіти, пічка тощо. Яскрава колірна палітра більшості розділів роману звужується до стійкого поєднання жовтого й чорного, коли йдеться про любов героїв. Оселившись у двох кімнатах підвальчика, що перетворився на Дім Майстра завдяки книгам «від фарбованої підлоти до закопченої стелі» і пічки, герой віддається творчості й любові. Однак скоро відбувається зіткнення ідилії із зовнішнім світом, і поновити її можна тільки втручанням потойбічних сил. Натовп у часи Майстра так само темний, відсталий і корисливий, як це було в часи Ієшуа і завжди. Недарма Воланд іронічно зауважує з приводу публіки у московському вар’єте: «Ну що ж… вони — люди як люди. Люблять гроші, але ж це завжди було… Ну, легковажні… ну, що ж… і милосердя інколи достукується в їхні серця… звичайні люди… загалом, нагадують колишніх…»