Майстер і Маргарита

Вихід мага з його довгим помічником і котом, який ступив на сцену на задніх лапах, дуже сподобався авдиторії.

— Крісло мені, — негучно наказав Волянд, і тієї ж миті, не знати як і звідки, на сцені з’явилося крісло, в якому й всадовився маг. — Скажи мені, люб’язний Фаґоте, — провідався Волянд в картатого ґаєра[176], котрий мав, очевидно, й інше найменування, окрім «Коров’єв», — як на твій погляд, ачей московське народонаселення суттєво змінилося?

Маг поглянув на принишклу, вражену появою крісла з повітря, авдиторію.

— Саме так, мессіре, — неголосно відповів Фаґот-Коров’єв.

— Правда твоя. Городяни дуже змінилися, зовнішньо, я кажу, як втім і саме місто. Про костюми годі вже й казати, та з’явились ці… як їх… трамваї, автомобілі…

— Автобуси, — шанобливо підказав Фаґот.

Публіка уважно слухала цю розмову, гадаючи, що вона є прелюдією до магічних фокусів. Лаштунки були забиті акторами й робітниками сцени, й поміж їхніми обличчями виднілося напружене, бліде обличчя Римського.

Фізіономія Бенґальського, що притулився ізбоку сцени, стала виказувати подив. Він ледь-ледь підвів брову і, скориставши з павзи, промовив:

— Іноземний артист висловлює своє захоплення Москвою, що виросла з технічного погляду, а також і москвичанами, — тут Бенґальський двічі всміхнувся, спершу партерові, а потім ґалереї.

Волянд, кіт і Фаґот повернули голови в бік конферансьє.

— Хіба я висловив захоплення? — спитав маг у Фаґота.

— Аж ніяк, мессіре, ви жодного захоплення не висловлювали, — відповів той.

— То що ж каже цей чоловік?

— А він попросту збрехав! — гучно, на весь театр оголосив картатий помічник і, звернувшись до Бенґальського, докинув: — Вітання вам, громадянине, збрехамши!

З ґалереї хлюпнуло смішком, а Бенґальський здригнувся й вирячив очі.

— Та мене, звісно, не стільки цікавлять автобуси, телефони та інша…

— Апаратура! — підказав картатий.

— Саме так, дякую, — поволі тягнув маг тяжким басом, — скільки куди більш важливе питання: чи змінилися ці городяни внутрішньо?

— Так, це найважливіше питання, мосьпане.

У лаштунках стали переглядатися й знизувати плечима, Бенґальський стояв червоний, а Римський був блідий. Та тут, неначе відгадавши початок тривоги, маг сказав:

— Одначе ми заговорилися, дорогий Фаґоте, а публіка починає нудитися. Покажи нам на почин що-небудь простеньке.

Заля полегшено ворухнулася. Фаґот і кіт розійшлися в різні боки по рампі. Фаґот клацнув пальцями, хвацько крикнув:

— Три, чотири! — піймав з повітря колоду карт, стасував її і стрічкою пустив котові. Кіт стрічку перехопив і пустив її назад. Атласна змія фуркнула, Фаґот розтулив рота, як пташа, і усю її, карта по карті, заковтав.

По цьому кіт розкланявся, шаркаючи правою задньою лапою, і викликав неймовірний аплодисмент[177].

— Кляса, кляса! — захоплено кричали за лаштунками.

А Фаґот тицьнув пальцем у партер і проголосив:

— Колода ця теперечки, шановні громадяни, лежить у сьомому ряду в громадянина Парчевського, якраз між трьохрублівкою й повісткою про виклик до суду в справі виплати аліментів громадянці Зельковій.

У партері заворушилися, стали підноситись, і, нарешті громадянин, якого, справді, звали Парчевським, геть зашарілий зі здивування, витяг з гаманця колоду й став тицькати нею в повітря, не знаючи, що з нею робити.

— Нехай вона зостанеться вам на згадку! — прокричав Фаґот. — Недарма ж ви казали учора за вечерею, що якби не покер, то життя ваше в Москві було б геть нестерпне.

— Стара пісня, — почулося з ґалерки, — цей у партері з тієї ж компанії.

— Ви гадаєте? — заверещав Фаґот, прищулюючись на ґалерею. — У такім разі й ви в одній зграї з нами, бо колода лежить у вашій кишені.

На ґалерці стався рух, і почувся радісний голос:

— Правда! В його! В кишені! Тут, тут… Стривай! Та це ж червінці![178]

Глядачі в партері повернули голови. На ґалереї якийсь розгублений громадянин знайшов у себе в кишені пачку, перев’язану банківським способом і з написом на обгортці: «Одна тисяча рублів».

Сусіди навалились на нього, а він у захваті колупав нігтем обгортку, намагаючись дізнатися, чи справжні це червінці, чи якісь чарівні.

— Їй-богу, справжні! Червінці! — кричали з ґалерки радісно.

— Зіграйте й зо мною в таку колоду, — весело попросив якийсь товстун у середині партеру.

— Авек плезір! — озвався Фаґот. — Та чому ж з вами одним? Усі візьмуть гарячу участь! — І скомандував: — Прошу дивитися угору!.. Раз! — в руці його з’явився пістолет, він крикнув: — Два! — Пістолет задерся догори. Він крикнув: — Три! — блиснуло, бухнуло, і відразу з-під склепіння, пірнаючи між трапеціями, почали падати до залі білі папірці[179].

Вони кружляли, їх розносило убоки, забивало до ґалереї, відкидало до оркестри та на сцену. За кілька секунд грошовий дощ, дедалі рясніючи, досяг крісел, і глядачі стали папірці ловити.

Здіймалися сотні рук, глядачі крізь папірці дивилися на освітлену сцену, і бачили найбільш нехибні й праведні водяні знаки. Запах так само не полишав жадних сумнівів: це був ні з чим незрівнянний своїм чаром запах щойно видрукуваних грошей. Спершу веселість, а згодом здивування перейняло увесь театр. Усюди гуло слово «червінці, червінці», чулися вигуки «ах, ах» і веселий сміх. Дехто вже рачкував у проході, нишпорячи під кріслами. Багато стояло на сидіннях, ловлячи верткі, примхливі папірці.

На обличчях міліції спроквола став виказуватись подив, а артисти без церемонії стали вихилятися з-за лаштунків.

У бельетажі почувся голос: «Куди хапаєш? Це моє! До мене летіло!» і другий голос: «Та ти не пхайся, я тебе сам як пхну!» І раптом почувся ляпас. Відразу ж у бельетажі з’явився шолом міліціянта[180], з бельетажу когось повели.

Взагалі збудження більшало, і хтозна чим би це все скінчилося, якби Фаґот не припинив грошовий дощ, дмухнувши в повітря.

Двоє молодиків, обмінявшись промовистим і веселим поглядом, знялися з місць і прямісінько почимчикували до буфету. У театрі стояв гук, в усіх глядачів збуджено блищали очі. Так, так, хтозна чим би усе це скінчилося, якби Бенґальський не знайшов у собі сили й не ворухнувся б. Намагаючись дужче запанувати над собою, він за звичкою потер руки і голосом найбільшої гучности заговорив так:

— Ось, громадяни, ми з вами бачили зараз випадок так званого масового гіпнозу. Чисто науковий дослід, що якнайкраще доводить, що жодних чудес і магії не існує. Попросимо ж маестро Волянда викрити нам цей дослід. Зараз громадяни, ви побачите, як ці, нібито грошові, папірці зникнуть так само раптово, як з’явилися.

Тут він зааплодував, але сам-один, і на обличчі при цьому грала йому впевнена усмішка, та в очах такої певности аж ніяк не було, радше в них відбивалось благання.

Глядачам промова Бенґальського не сподобалася. Запала мовчанка, яку перервав картатий Фаґот.

— Це знову ж таки випадок так званої брехні, — сповістив він гучним цапиним тенором, — папірці, громадяни, справжні!

— Браво! — уривчато гаркнув бас десь у вишині.

— До речі, оцей, — тут Фаґот вказав на Бенґальського, — мені надокучив. Лізе увесь час, куди його не кличуть, брехливими зауваженнями псує сеанс! Що б нам таке з ним зробити?

— Голову йому відірвати! — сказав хтось суворо на ґалерці.

— Як ви кажете? Га? — нараз озвався на цю жахливу пропозицію Фаґот. — Голову відірвати? Це ідея! Бегемот! — закричав він коту. — Роби! Айн, цвай, драй!!

І сталася небачена річ. Шерсть на чорному котові стала сторч, він надривно нявкнув. Тоді зібгався в грудку і, як пантера, махнув просто на груди Бенґальському, а звідти перескочив на голову. Муркочучи, пухлими лапами кіт вчепився в рідке волосся конферансьє і, люто звивши, двома обертами зірвав цю голову з повної шиї.

176

Скажи мені, люб’язний Фаґоте, — провідався Волянд в картатого ґаєра… —

Фаґот — це прозвище могло бути утворено автором як від назви духового музичного інструмента (італ. fagotto від лат. fagus — бук) на характеристику «худого та довгого» та ще й з характерним голосом персонажа, так і від грецького слова «фагос» (φάγος — пожирач) як характеристики демона; як лікареві, Булгакову, безсумнівно, були відомі такі медичні терміни як фагоцит (клітина-пожирач), фагоцитоз, бактеріофаг та інші. Крім того, у французькій мові слово «fagot», маючи основне словникове значення «в’язанка», «оберемок хмизу», входить до складу таких фразеологізмів як «sentir le fagot» (віддавати єрессю, крамольничати, вселяти підозру), «débiter des fagots» (молоти нісенітницю, верзти бредню), «être habillé comme un fagot» (бути неґустовно вбраним); французьке слово «fagotin» має два значення: «в’язка хмизу» і «блазень», «штукар», «мавпа вуличного циркаля», а «fagotage» означає несмак, халтуру (українському ж слову «фаґот» у французькій мові відповідає слово «basson»).

Ґаєр (від фр. gaillard — веселун, жартівник або нім. Geiger — скрипаль) — старовинна назва балаганного блазня. Прізвище «Коров’єв» пов’язують зі «схожими» статським радником, вовкулакою й лицарем Семеном Семеновичем Теляєвим-Амвросієм у повісті О. К. Толстого «Упырь» (1841) та Коровкіним у повісті Ф. М. Достоєвського «Село Степанчиково и его обитатели» (1859) та в романі «Братья Карамазовы» (1880).

177

…викликав неймовірний аплодисмент. — Аплодисмент (фр. applaudissement — оплески); автор вживає застарілу форму слова, що нині вживається лише у множині: аплодисменти.

178

Та це ж червінці! — банкноти Державного банку СССР, що перебували в обігу з 1922 по 1947 р. Один червінець дорівнював 10 рублям. В обігу були купюри 1, 3, 5, 10 та 25 червінців (див. також прим. [179] та [237]).

179

Авек плезір! <…> почали падати до залі білі папірці. —

Авек плезір (фр. avec plaisir) — з приємністю, охоче.

Білі папірці — купюри 1922 р. номіналом 1 червінець, надруковані на білому папері, мали блідий візерунок лише з одного боку (однобічні або безреверсні банкноти), які й справді являли собою «білі папірці». 1937 р. на заміну цих купюр були випущені банкноти 1, 3, 5 та 10 червінців з густим візерунком різного кольору з обох боків та з портретом В. І. Леніна на аверсі (лицьовому боці). Це датує час написання фраґмента — перед 1937 р.

180

…у бельетажі з’явився шолом міліціянта… — Бельетаж (фр. bel — гарний та étage — поверх) — перший ярус бальконів над партером у театрі. У час дії роману до однострою міліціянта під час чергування входив не картуз, а шолом, подібний до того, що існує нині в поліції Великої Британії та в регулювальників вуличного руху в Італії.