Майстер і Маргарита

— То це ти підбурював народ зруйнувати єршалаїмський храм?[46]

Прокуратор при цьому сидів мов кам’яний, і лише губи йому ворушились ледь-ледь при вимові слів. Прокуратор був як кам’яний, тому що боявся хитнути головою, яка жахтіла пекельним болем.

Чоловік із зв’язаними руками трохи подався уперед і став говорити:

— Добрий чоловіче! Повір мені…

Та прокуратор, усе ще не ворухнувшись і нітрохи не піднісши голосу, відразу перебив його:

— Це мене ти називаєш добрим чоловіком? Ти помиляєшся. В Єршалаїмі всі шепочуть про мене, що я люта потвора, і се є щира правда. — Й так само монотонно додав: — Кентуріона Щуробоя сюди[47].

Усім здалося, ніби на бальконі посутеніло, коли кентуріон першої кентурії Марк, прозваний Щуробоєм, постав перед прокуратором. Щуробій був на голову вищий від найрослішого з вояків леґіону і такий широкий у плечах, що геть заступив ще невисоке сонце.

Прокуратор звернувся до кентуріона латинською мовою:

— Злочинець називає мене «добрий чоловік». Виведіть його звідси на хвилину, поясніть йому, як треба розмовляти зі мною. Але не калічити.

І усі, крім нерухомого прокуратора, провели поглядом Марка Щуробоя, який махнув рукою арештованому, показуючи, що той має слідувати за ним.

Щуробоя взагалі всі супроводили поглядом, хоч де б він появлявся, через його зріст, а ті, хто бачив його вперше, ще й через те, що обличчя кентуріона було знівечено: ніс його колись було розтрощено ударом германської палиці.

Прогуркотіли тяжкі чоботи Марка по мозаїці, зв’язаний пішов за ним беззвучно, повна мовчанка запала в колонаді, і було чути, як туркочуть голуби на майданчику в саду край балькона, та ще вода виспівувала свою хитросплетену приємну пісню у фонтані.

Прокуратора закортіло підвестися, підставити скроню під струмінь і так завмерти. Та він знав, що й це йому не зарадить.

Вивівши арештованого з-під колон до саду, Щуробій вийняв з рук в леґіонера, що стояв при підніжжі бронзової статуї, нагая і, злегка розмахнувшись, шмагнув арештованого по плечах. Рух кентуріона був недбалий та легкий, але зв’язаний миттю звалився додолу, наче йому підрубали ноги, захлинувся повітрям, барва збігла з його лиця й очі знетямились.

Марк однією лівою рукою, легко, мов порожнього лантуха, підняв у повітря поваленого, поставив його на ноги й промовив гугняво, кепсько вимовляючи арамейські слова:

— Римського прокуратора називати — ігемон[48]. Інакших слів не казати. Струнко стояти. Ти зрозумів мене, чи вдарити тебе?

Арештований похитнувся, але запанував над собою, барва повернулася, він звів подих і відповів хрипко:

— Я зрозумів тебе. Не бий мене.

За хвилину він знову стояв перед прокуратором. Прозвучав тьмяний, хворий голос:

— Ім’я?

— Моє? — похапцем озвався арештований, усією істотою виявляючи готовість відповідати до пуття, не викликати більше гніву.

Прокуратор сказав неголосно:

— Моє — мені відоме. Не шукай дурнішого за себе. Твоє.

— Єшуа, — спішно відказав арештант.

— Прізвисько є?

— Га-Ноцри[49].

— Звідки ти родом?

— З міста Ґамали[50], — відповів арештант, головою вказуючи, що там, ген-ген, праворуч від нього, на півночі, є місто Ґамала.

— Якої ти крови?

— Я певно не знаю, — жваво відповів арештований, — я не пам’ятаю моїх батьків. Мені казали, що мій батько був сиріянин…[51]

— Де ти мешкаєш постійно?

— Я не маю постійного житла, — сором’язливо відповів арештант, — я подорожую з міста до міста.

— Це можна висловити коротше, одним словом — волоцюга, — сказав прокуратор і запитав: — Рідня є?

— Нема нікого. Я сам у світі.

— Чи знаєш грамоти?

— Так.

— Чи знаєш іще якої мови, крім арамейської?

— Знаю. Грецької[52].

Набрякла повіка підвелася, повите імлою страждання око уп’ялося в арештованого. Друге око залишилося заплющеним.

Пилат заговорив грецькою:

— То це ти збирався зруйнувати будівлю храму й закликав до цього народ?

Тут арештант знову пожвавився, очі його перестали виказувати переляк, і він заговорив грецькою:

— Я, доб… — тут жах промайнув в очах арештанта через те, що він ледь не обмовився, — я, ігемоне, зроду-віку не збирався руйнувати будівлю храму й нікого не підбурював до цієї безглуздої дії.

Подив виказався на обличчі секретаря, який, згорбившись над низеньким столом, записував свідчення. Він підвів голову, та відразу ж знову схилив її до пергамену.

— Чимало усяких людей стікаються до цього міста на свята. Бувають серед них маги, астрологи, віщуни та вбивці, — казав монотонно прокуратор, — та трапляються й брехуни. Ти, приміром, брехун. Записано ясно: підбурював зруйнувати храм. Так свідкують люди.

— Ці добрі люди, — промовив арештант і, поспіхом додавши: — ігемоне, — провадив: — нічого не навчалися й усе переплутали, що я казав. Я взагалі починаю побоюватися, що плутанина ця триватиме дуже довгий час. І це все через те, що він невірно записує за мною.

Запала мовчанка. Тепер вже обидва хворі ока тяжко дивилися на арештанта.

— Повторюю тобі, але востаннє: облиш удавати божевільного, розбійнику, — промовив Пилат м’яко й монотонно, — за тобою записано небагато, але записаного досить, щоб тебе повісити.

— Ні, ні, ігемоне, — увесь напружившись у прагненні переконати, говорив арештований, — ходить, ходить один із козячим пергаменом і без упину пише. Та я одного разу зазирнув у той пергамен і вжахнувся. Геть нічого з того, що там записано, я не казав[53]. Я його благав: спали ти, на Бога, свій пергамен! Та він вирвав його мені з рук і побіг.

— Що за один? — гидливо запитав Пилат і торкнув скроню рукою.

— Левій Матвій[54], — охоче пояснив арештант, — він був збирачем податей, і я з ним стрівся вперше на дорозі у Витфагії[55], там, де рогом виходить фіґовий сад, і розбалакався з ним. Попервах він поставився до мене неприязно, і навіть ображав мене, тобто думав, що ображає, називаючи мене собакою, — тут арештант осміхнувся, — я особисто не бачу нічого негожого в цьому звірі, щоб ображатися на це слово…

Секретар перестав записувати й знишка зиркнув здивованим оком, та не на арештованого, а на прокуратора.

— …однак, послухавши мене, він став лагіднішати, — вів далі Єшуа, — нарешті кинув гроші на дорогу й сказав, що піде зо мною в мандри.

Пилат усміхнувся однією щокою, вишкіривши жовті зуби, і промовив, обернувшись усім тулубом до секретаря:

— О місто Єршалаїм! Чого тільки не почуєш у ньому. Збирач податей, ви чуєте, кинув гроші на дорогу!

Не знаючи, як відповісти на це, секретар визнав за потрібне повторити усмішку Пилата.

— А він сказав, що гроші йому відтепер стали ненависні, — пояснив Єшуа дивні дії Левія Матвія й додав: — І відтоді він став моїм супутником.

Усе ще щирячи зуби, прокуратор поглянув на арештованого, потім на сонце, що неухильно бралося угору над кінними статуями гіподрому[56], що розкинувся далеко долі праворуч, і раптом в якомусь нудотному стражданні подумав про те, що найпростіше було б вигнати з балькона цього дивного розбійника, вимовивши лише два слова: «Повісити його». Вигнати й конвой, піти з колонади всередину палацу, наказати затемнити кімнату, повалитися на ложе, зажадати холодної води, жалібним голосом гукнути собаку Банґу[57], пожалітися йому на гемікранію. І думка про отруту ґвалтом спокусливо промайнула у хворій голові прокуратора.

Він дивився каламутними очима на арештованого і якусь хвилю мовчав, болісно згадуючи, навіщо це на ранковому безжалісному єршалаїмському осонні стоїть перед ним арештант із понівеченим побоями лицем, і які ще нікому не потрібні питання йому доведеться ставити.

46

…ти підбурював народ зруйнувати ершалаімський храм? — Згідно з Евангеліями ця частина допиту провадилася не в прокуратора, а в первосвященика. Єршалаїмський (Єрусалимський) храм — юдейська культова споруда на Храмовій горі (гора Морія) у східній частині міста, зведена Соломоном десь 1000 р. до н. е., перебудована перським правителем Зоровавелем (534 р. до н. е.) та Иродом Великим (з 20 р. до н. е.) та зруйнована у 70 р. н. е. при взятті Єрусалиму майбутнім десятим римським імператором Титом Флавієм. Загибель багатого та розкішного храму, від якого «не зостанеться й каменя на камені» провіщав Ісус (Лк. 21: 5). Нині на цьому місці стоїть золотоверхий ісламський храм Куббат аль-Сахра (мечеть Омара). На допиті в первосвященика Каяфи (а не в Пилата) Ісусові інкримінувалася за кривосвідченнями нібито зроблена ним заява: «Я можу зруйнувати храм Божий, — і за три дні збудувати його» (Мт. 26: 61); «Я зруйную цей храм рукотворний, — і за три дні збудую інший, нерукотворний» (Мр. 14: 58). Викривлені чутки про такий намір могли поширитися «однією самарянкою», якій Він казав: «…надходить година, коли ні на горі цій, ані в Єрусалимі вклонятись Отцеві не будете ви <…> коли богомільці правдиві вклонятися будуть Отцеві в дусі та в правді» (Ів. 4: 21, 23). До Пилата Його привели вже з іншим звинуваченням (див. прим. [70]).

47

Кентуріона Щуробоя сюди. —

Кентуріон (лат. centurio) — командир кентурії або маніпула (див. прим. [37], [63]), сотник.

Щуробій — це слово (лат. muricidus від слів mus — щур, миша, пацюк та occido — вбивати, знищувати, вражати на смерть) вживалося в давньому Римі також у значенні «боягуз» як образливе прозвисько, особливо у війську. У сполученні з іменем Марк, яке можна одночасно виводити з латинських слів marcus (молот) та marceo (бути млявим, плохим), воно має свідчити про дещо іронічне ставлення автора до свого персонажу — людини кремезної статури, жорстокої, обмеженої, хороброї та беззастережно відданої своєму зверхникові. Слід також зазначити, що в час написання роману слово «щуробій» (рос. «крысобой») було «на слуху» в СССР як назва популярного хемічного засобу боротьби з гризунами. Щуробоями називали у побуті також працівників санепідслужби та (принаймні у Києві) аґентів державної безпеки, які проводили труси та арешти.

48

Римського прокуратора називати — ігемон. — Ігемон (гр. ηγεμών — гегемон, єгемон) — правитель, вождь, владика, звертання до особи, наділеної верховною владою. Саме цим титулом скрізь іменується прокуратор у грецькому та в церковнослов’янському текстах Евангелій (Мт. 27: 2). У час написання роману слова «гегемон», «гегемонія» дуже часто зустрічалися у засобах масової (партійної) інформації як політичні терміни: більшовики завжди говорили про «гегемонію пролетаріяту» в революції і в керівництві державою. Реальним гегемоном був товариш Сталін.

49

Єшуа <…>Га-Ноцри. —

Єшуа (гр. ’Ιησους, лат. Iesus) — єврейська вимова імени Ісуса (Спас, Спаситель).

Га-Ноцри — назарянин чи назаретянин, прізвисько Ісуса, що вказує на його зв’язок з Назаретом (євр. — Нацрат або Ноцрат; араб. — Ан-Насира) — містом у Галилеї, де жили Йосип і Мати Ісуса, і де Він провів перші 30 років свого життя. Саме так це ім’я відтворено івритом в ізраїльському виданні роману (переклад П. Криксунова, 1999). Прізвисько може виводитися також з єврейського «назорей» [назир] як [Га-Нозри] — з назореїв, тобто з особливої касти посвячених (див., напр., російський та грецький текст Ів. 19: 19). Ті, хто дав обітницю назорейства, утримувались від тілесних розкошів, вина, не стригли волосся і взагалі уникали всякого осквернення. У Новому Заповіті назореями були Іван Хреститель та Сам Христос (див. прим. [219]).

50

З міста Ґамали… — Ґамала (від євр. [ґамль] — верблюд; інші назви: Ґамла, Ел-Агдаб) — містечко в Галилеї, на Голанських висотах на схід від Тиверіядського озера (Галилейського моря), завойоване та заселене євреями Иродом Великим. На думку деяких авторів, тут народився Ісус (загальноприйнятим місцем народження Ісуса вважається Витлеєм).

51

Якої ти крови? — Я певно не знаю…<…> Мені казали, що мій батько був сиріянин… — Авторський відступ від евангелійних реалій: Ісус Христос — Син Бога Отця від вічности, що став сином Марії, коли надійшла «повня часу». Відомості про земну рідню Ісуса подибуємо в Евангеліях (Мт. 1: 1-20; Лк. 1: 27–32). За часів Ісуса Палестина входила до складу римської провінції Сирії. Відтак земний батько Ісуса Йосип міг бути «сиріянином».

52

Чи знаєш ще якої мови, крім арамейської? — Знаю. Грецької. — Те, що, відповідаючи римському (латиномовному) прокураторові-аристократу, першою з відомих йому мов Єшуа назвав грецьку, слід вважати проголошенням своєї приналежности до дуже непростолюдного гурту. Уся система освіти дітей із заможніших родин у граматичних та риторичних школах Римської імперії була запозичена з Атен та гелленістичного Сходу, з обов’язковим навчанням грецькій мові та літературі, а вчителями та вихователями були переважно греки. Знання грецької мови не-греком вважалося за часів Тиберія ознакою високої освічености та певного аристократизму. Ствердна відповідь на наступне запитання прокуратора — «ти, може, знаєш і латинську мову?» — ставить Єшуа на щабель, принаймні освітній, не нижчий від Пилатового. Про позитивне сприйняття цього підтексту Пилатом свідчить його наступне запитання: «Чи в якій з грецьких книжок ти прочитав про це?», а також пропозиція учневі Єшуа, Левійові Матвію місця бібліотекаря в своєму зібранні книг. Чи володів цими мовами реальний Ісус, невідомо.

53

Геть нічого з того, що там записано, я не казав <…> спали ти, на Бога, свій пергамен! — Вкладені до вуст Єшуа слова на доказ історичної недостовірности Евангелій (у цьому випадку від Матвія — див. прим. [54]), потверджувані у тексті роману Воляндом та Берліозом: «…геть нічого з того, що написано в Евангеліях, не відбувалося насправді ніколи, і якщо ми почнемо посилатися на Евангелія як на історичне джерело…». Заклик спалити пергамен не узгоджується з твердженням Волянда, що «рукописи не горять» (див. прим. [326]).

54

Левій Матвій — Левій (гр. Λευίν, лат. Levi) — митар (збирач податей), син Алфея (Мр. 2: 14), якого Ісус покликав за собою, коли той збирав податі (Мт. 9: 9, Мр. 3: 18 Лк. 6: 15) і який, кинувши усе, пішов за Ісусом «і справив у своїм домі велику гостину для Нього» (Лк. 5: 27–29).

Матвій-митар (гр. Μαθθαιος ο τελώνης, лат. Matthaeus publicanus) — так названо Левія в Евангелії від Матвія (10: 3). Вважається автором першого Евангелія.

55

…на дорозі у Витфагії… — Витфагія (Виффагія — євр. [Бет-паги] — дім смокв, місце смокв) — невелике містечко на південно-західному схилі Оливної гори біля Витанії (Мт. 21: 1; Мр. 11: 1; Лк. 19: 29 — див. прим. [227]). Жодних слідів його зараз немає, точне положення невідоме.

56

…над кінними статуями гіподрому… — Гіподром — у романі відтворюється грецька вимова слова, що увійшло до сучасної української та російської мови у звучанні «іподром» (ιππόδρομος: ιππός — кінь і δρόμος — біг, дорога, вулиця) — поле з кільцевою дорогою для випробування коней та кінноспортивних змагань, побудоване в Єрусалимі Иродом Великим за римським звичаєм. З палацу Ирода Великого Пилат міг бачити не гіподром, «що розкинувся далеко долі справа», а будівлю театру (також побудовану Иродом), показану на багатьох плянах давнього Єрусалиму. Гіподром не могли прикрашати жодні скульптури, бо це вважалося юдеями идолопоклонством і більшістю населення сприймалося б як блюзнірство (див. прим. [85], [333]).

57

…гукнути собаку Банґу… — Окличка собаки Банґа виводиться від слова нижньонімецького (германського) діялекту Bange — страх, жах; у німецькому перекладі транслітерована як «Banga». Це ім’я єдиної близької Пилатові істоти та найвірнішого охоронця добре узгоджується не лише з величним, велетенським, хоробрим, безстрашним собакою, здатним наганяти страх на нападників, але й з германським походженням самого Пилата (див. прим. [353]). Цим прозвиськом Булгаков називав свою другу дружину (до 1932 р.) — Любов Євгенівну Бєлозерську (1895–1987) за її свідченням: Люба — Любанґа — Банґа. Підкреслювана в романі самотність Пилата є авторським перебільшенням. Згідно з Евангелієм (Мт. 27: 19) він мав дружину, яка товаришила йому під час відвідин Єрусалиму. Під час допиту Ісуса вона вдалася до неприпустимої за римськими законами дії: вона втрутилася до посадових справ свого чоловіка й застерегла Пилата, щоб той не зробив Праведникові кривди, «бо сьогодні вві сні я багато терпіла з-за Нього» (Мт. 27: 19). Відоме й її ім’я — Клавдія Прокула (Claudia Procula).