У цей час до колонади стрілою влетіла ластівка, зробила під золотою стелею коло, знизилась, мало не черкнула стрілчастим крилом обличчя мідної статуї в ніші, і зникла за капітеллю колони. Може, їй спало на думку мостити там кубло.
Впродовж її польоту в ясній тепер і легкій голові прокуратора склалася формула. Вона була такою: ігемон розібрався в справі мандрівного філософа Єшуа на прізвисько Га-Ноцри, і складу злочину в ній не знайшов. Зокрема, не знайшов анінайменшого зв’язку між діями Єшуа та заворушеннями, що сталися в Єршалаїмі нещодавно. Бурлака філософ виявився душевнохворим. Внаслідок цього, смертний вирок Га-Ноцри, виданий Малим Синедріоном[65], прокуратор не ухвалює. Та, зважаючи на те, що маячні, утопійні промови[66] Га-Ноцри можуть стати причиною заворушень в Єршалаїмі, прокуратор видаляє Єшуа з Єршалаїму, і призначає йому ув’язнення в Кесарії Стратоновій на Середземному морі[67], тобто саме там, де резиденція прокуратора.
Зосталося продиктувати це секретареві.
Ластівчані крила фуркнули над самою головою ігемона, пташка кинулася до чаші фонтану й вилетіла на волю. Прокуратор підвів очі на арештанта й побачив, що біля нього стовпом зайнялася курява.
— Усе про нього? — спитав Пилат в секретаря.
— Ні, на жаль, — несподівано відповів секретар і подав Пилатові другий шматок пергамену.
— Що там іще? — запитав Пилат і спохмурнів.
Прочитавши подане, він іще дужче змінився на виду. Чи то темна кров кинулася до шиї та обличчя, чи сталося що інше, та шкіра його втратила жовтизну, побуріла, а очі немов позападали.
Знову ж таки завинила, мабуть, кров, що вдарила до скронь та загупала в них, тільки прокураторові щось сталося із зором. Так, примарилось йому, наче голова арештанта відпливла десь, а натомість з’явилася інша. На цій плішивій голові сидів рідкозубий золотий вінець. На чолі була округла виразка, що роз’їдала шкіру й була змащена мастю. Запалий беззубий рот із звислою нижньою вередливою губою. Пилатові здалося, що щезли рожеві колони балькона й покрівлі Єршалаїму вдалині, внизу за садом, і все втопилося довкола в зеленій гущавині капрейських садів[68]. Та й зі слухом сталося щось дивне — ніби вдалині програли негучно й грізно сурми й дуже виразно почувся гугнявий голос, що пихато розтягував слова: «Закон про зневагу величности…»[69]
Думки поточилися короткі, безладні й дивовижні: «Загинув!», потім: «Загинули!..» І якась геть безглузда поміж них про якесь безсмертя, і це безсмертя чомусь нагнало нестерпної туги.
Пилат напружився, прогнав те видиво, повернувся поглядом на балькон, і знову перед ним опинилися очі арештанта.
— Слухай, Га-Ноцри, — промовив прокуратор, дивлячись на Єшуа якось дивно: обличчя прокуратора було грізне, та очі бентежні, — ти коли-небудь казав що про великого кесаря?[70] Відповідай! Казав?.. Чи… не… казав? — протягнув слово «не» трохи довше, ніж це належить на суді, і послав Єшуа в своєму погляді якусь думку, котру начеб хотів навіяти арештантові.
— Правду казати легко й приємно, — зауважив арештант.
— Мені не треба знати, — здушеним, злим голосом озвався Пилат, — приємно чи неприємно тобі казати правду. Та тобі доведеться її казати. Але, кажучи, зважуй кожне слово, якщо не хочеш не тільки неминучої, але й лютої смерти.
Ніхто не знає, що сталося з прокуратором Юдеї, тільки він дозволив собі піднести руку, неначе затуляючись від соняшного проміння, і за цією рукою, як за щитом, послати арештантові якийсь натяк у погляді.
— Отже, — казав він, — відповідай, чи знаєш такого Юду з Киріята[71], і що саме ти казав йому, якщо казав, про кесаря?
— Було це так, — охоче став розповідати арештант, — позавчора увечері я познайомився біля храму з одним молодим чоловіком, котрий назвав себе Юдою з міста Киріяту. Він запросив мене до свого дому в Нижньому Місті й пригостив…
— Добрий чоловік? — запитав Пилат і диявольський вогонь блиснув йому в очах.
— Дуже добрий і допитливий чоловік, — потвердив арештант, — він виказав превелику цікавість до моїх думок, пригостив мене вельми щиро…
— Світильники засвітив… — крізь зуби в тон арештантові промовив Пилат, і очі його при цьому мерехтіли.
— Так, — трохи здивувавшись з обізнаности прокуратора, вів далі Єшуа, — попросив мене висловити свій погляд на державну владу. Його це питання надзвичайно цікавило.
— І що ж ти сказав? — запитав Пилат. — Або ж ти відповіси, що забув те, що казав? — але в тоні Пилата була вже безнадія.
— Між іншим я казав, — розповідав арештант, — що усяка влада є насильством над людьми й що настане час, коли не буде влади ні кесарів, ні будь-якої іншої влади. Людина перейде до царства істини й справедливости, де взагалі не буде потрібна жодна влада.
— Далі!
— Далі нічого не було, — сказав арештант, — тут надбігли люди, стали в’язати мене й повели до в’язниці[72].
Секретар, стараючись не пропустити жодного слова, швидко креслив на пергамені слова.
— На світі не було, немає й не буде ніколи величнішої та прекраснішої для людей влади, ніж влада імператора Тиверія![73] — зірваний і хворий голос Пилата розрісся.
Прокуратор чомусь із ненавистю дивився на секретаря та конвой.
— І не тобі, божевільний злочинцю, розводитися про неї! — Тут Пилат вигукнув: — Вивести конвой з балькону! — І, повернувшись до секретаря, додав: — Залиште мене зі злочинцем наодинці, тут державна справа.
Конвой підніс списи і, розмірено грюкаючи підкутими каліґами[74], пішов з балькона до саду, а за конвоєм пішов і секретар.
Мовчанку на бальконі якусь часину порушувала тільки пісня води у фонтані. Пилат бачив, як здувалась над цівочкою водяна тарілка, як відламувались її краї, як падали струмінцями.
Першим заговорив арештант:
— Я бачу, що скоїлося якесь лихо через те, що я говорив із цим юнаком із Киріяту. Я, ігемоне, маю передчуття, що з ним станеться нещастя, і мені його дуже шкода.
— Гадаю, — дивно всміхнувшись, відповів прокуратор, — що є ще дехто на світі, за ким тобі варто було б пошкодувати ще більше, ніж за Юдою з Киріяту, і кому випаде куди гірше, ніж Юді! Отож Марк Щуробій, холодний та переконаний кат, люди, котрі, як я бачу, — прокуратор вказав на понівечене обличчя Єшуа, — тебе били за твої проповіді, розбійники Дисмас і Ґестас, що вбили зі своїми посіпаками чотирьох вояків, і, нарешті, брудний зрадник Юда — усі вони добрі люди?
— Так, — відказав арештант.
— І настане царство істини?
— Настане, ігемоне, — переконано відповів Єшуа.
— Воно ніколи не настане! — раптово закричав Пилат таким страшним голосом, що Єшуа відсахнувся. Так багато років тому в Долині Дів кричав Пилат своїм вершникам слова: «Рубай їх! Рубай їх! Велетень Щуробій попався!» Він іще підніс зірваний командами голос, вигукуючи слова так, щоб їх було чути в саду: — Злочинець! Злочинець! Злочинець!
А затим, стишивши голос, він запитав:
— Єшуа Га-Ноцри, чи віриш ти в яких богів?
— Бог один, — відказав Єшуа, — в нього я вірю.
— То помолись йому! Кріпко помолись! А втім, — тут голос Пилатові зірвався, — це не зарадить. Жінки немає? — чомусь тоскно запитав Пилат, не розуміючи, що з ним діється.
— Ні, я сам.
— Ненависне місто… — раптом чомусь пробурмотів прокуратор і здвигнув плечима, неначе змерз, а руки потер, неначе обмиваючи їх[75], — якби тебе зарізали перед твоїм побаченням із Юдою з Киріяту, це, далебі, було б краще.
— А ти б мене відпустив, ігемоне, — несподівано попрохав арештант, і голос його зробився тривожним, — я бачу, що мене хочуть вбити.
Лице Пилата звело судомою, він звернув до Єшуа запалені, в червоних жилках білочні й сказав:
65
66
67
Кесарія (лат. Caesarea) — місто на березі Середземного моря, адміністративний центр Юдеї — провінції Римської імперії, де містилася постійна резиденція прокуратора (відома ще під назвою Кесарія Палестинська). Засноване у І ст. до н. е. царем Юдеї Иродом Великим на місці фінікійського поселення Стратонова Вежа; поблизу руїн цього міста нині розташований риболовецький кібуц Седот Ям (між містами Хайфа та Яффа).
68
69
70
71
72
73
74
75
…