— Ти гадаєш, нещасний, що римський прокуратор звільнить людину, яка казала те, що казав ти? О боги, боги! Чи ти думаєш, що я ладен сісти на твоє місце? Я твоїх думок не поділяю! І слухай мене: якщо з цієї хвилини ти вимовиш бодай одне слово, заговориш з будь-ким, стережись мене! Повторюю тобі: стережись.
— Ігемоне…
— Мовчи! — рикнув Пилат і скаженим поглядом провів ластівку, яка знову впурхнула до балькона. — Усім сюди! — крикнув Пилат.
І коли секретар і конвой повернулися на свої місця, Пилат оголосив, що ухвалює смертний вирок, виданий на зборах Малого Синедріону злочинцеві Єшуа Га-Ноцри, і секретар записав сказане Пилатом.
За хвилину перед прокуратором стояв Марк Щуробій. Йому прокуратор наказав здати злочинця начальникові таємної служби та при цьому переказати йому розпорядження прокуратора про те, щоб Єшуа Га-Ноцри було відділено від інших засуджених, а також про те, щоб команді таємної служби було під загрозою тяжкого покарання заборонено про будь-що розмовляти з Єшуа або відповідати на будь-які його запитання.
На знак Марка круг Єшуа зімкнувся конвой і вивів його з балькона.
Затим перед прокуратором постав зграбний, яснобородий красень із блискітливими лев’ячими мордами на грудях, з орлиними перами на гребені шолома, із золотими бляшками на портупеї меча, у зашнурованому по коліна взутті на потрійній підошві, в багряному плащі, накинутому на ліве плече. Це був леґат, командувач леґіону.
Його прокуратор спитав, де тепер стоїть себастійська когорта[76]. Леґат сповістив, що себастійці тримають облогу на майдані перед гіподромом, де народові буде оголошено вирок, який винесено злочинцям.
Тоді прокуратор загадав леґатові виділити з римської когорти[77] дві кентурїї. Одна з них, під проводом Щуробоя, має конвоювати злочинців, підводи з оснащенням до страти та катів при відході на Лису Гору[78], а прибувши на неї увійти до верхньої облоги. Друга має бути відразу ж відправлена на Лису Гору й розпочати облогу негайно. З цією ж метою, тобто на охорону Гори, прокуратор попросив леґата відрядити допоміжний кіннотний полк — сирійську алу[79].
Коли леґат полишив балькон, прокуратор загадав секретареві запросити президента Синедріона, двох членів його та начальника храмової варти Єршалаїму до палацу, але при цьому додав, що просить влаштувати так, щоб іще перед нарадою з цими людьми він міг розмовляти з президентом раніше віч-на-віч.
Розказ прокуратора було виконано хутко й пильно, і сонце, що з якоюсь несамовитою люттю спалювало в ці дні Єршалаїм, не встигло ще підійти до своєї найвищої точки, коли на горішній терасі саду, біля двох мармурових білих левів, що охороняли сходи, зустрілися прокуратор та виконувач обов’язків президента Синедріону первосвященик юдейський Йосип Каїфа[80].
У саду було тихо. Та, вийшовши з-під колонади на заливану сонцем горішню площу саду з пальмами на дивовижних слонячих ногах, площу, з якої перед прокуратором відкрився увесь ненависний йому Єршалаїм із висячими мостами, фортецями і, найголовніше, з мармуровою брилою з золотою драконовою лускою замість даху, що не піддається жодному описові, — храмом Єршалаїмським, — гострим слухом уловив прокуратор далеко та долі, там, де кам’яний мур відділяв нижні тераси палацового саду від міського майдану, низьке вуркотіння, над яким злинали часами слабенькі, тонкі чи то квиління, чи то лемент.
Прокуратор збагнув, що там, на майдані, вже зібрався незліченний натовп схвильованих останніми заворушеннями мешканців Єршалаїму, що цей натовп із нетерпінням чекає оголошення вироку та що в ньому кричать невгамовні продавці води.
Прокуратор почав з того, що запросив первосвященика на балькон, з тим, щоб укритися від нещадної спеки, та Каїфа чемно вибачився й пояснив, що зробити цього не може напередодні свята[81]. Пилат накинув каптура на свою вже трохи полисілу голову й повів розмову. Розмова ця велася грецькою.
Пилат сказав, що він розглянув справу Єшуа Га-Ноцри й ухвалив смертний вирок.
Отже, на страту, яка має звершитися сьогодні, засуджено трьох розбійників: Дисмаса, Ґестаса, Вар-раввана і, крім того, цього Єшуа Га-Ноцри. Перші двоє, що надумали підбурювати народ до бунту проти кесаря, узяті з боєм римською владою, числяться за прокуратором і, отже, про них тут мова не йтиме. Останні ж, Вар-равван і Га-Ноцри, схоплені місцевою владою й засуджені Синедріоном. Згідно з законом, згідно зі звичаєм одного з цих двох злочинців слід буде відпустити на волю на честь великого свята Пасхи[82], що настає сьогодні.
Отож, прокуратор бажає знати, кого з двох злочинців має намір звільнити Синедріон: Вар-раввана чи Га-Ноцри?
Каїфа схилив голову на знак того, що запитання йому зрозуміле, і відповів:
— Синедріон просить звільнити Вар-раввана.
Прокуратор добре знав, що саме так йому відповість первосвященик, але завдання його полягало в тому, щоб показати, що така відповідь викликає в нього подив.
Пилат це й зробив з великою майстерністю. Брови на погордливому його обличчі підвелися, прокуратор з подивом поглянув первосвященикові просто у вічі.
— Сказати правду, ця відповідь мене здивувала, — м’яко промовив прокуратор, — боюся, чи немає тут непорозуміння.
Пилат пояснив. Римська влада аніяк не зазіхає на права духовної місцевої влади, первосвященикові це добре відомо, але цього разу наявна очевидна помилка. І у виправленні цієї помилки римська влада, звісно, зацікавлена.
Справді бо: злочини Вар-раввана та Га-Ноцри аж ніяк не можна порівнювати за тяжкістю. Якщо другий, явно божевільна людина, винний у виголошуванні безглуздих слів, що бентежили народ в Єршалаїмі та деяких інших місцях, то перший обтяжений далеко більше. То ще не все, що він дозволив собі прямі заклики до заколоту, він іще вбив стража при спробі брати його. Вар-равван незрівнянно небезпечніший, ніж Га-Ноцри.
З огляду на все викладене прокуратор просить первосвященика переглянути присуд і залишити на свободі того з двох засуджених, хто є менш шкідливим, а таким, без сумніву, є Га-Ноцри. Отже?..
Каїфа сказав тихим, але твердим голосом, що Синедріон уважно ознайомився зі справою і вдруге сповіщає, що має намір звільнити Вар-раввана.
— Як? Навіть по моєму клопотанні? Клопотанні того, в особі якого говорить римська влада? Первосвященику, повтори утретє.
— І втретє повідомляю, що звільняємо Вар-раввана, — тихо сказав Каїфа.
Усьому прийшов край, і говорити вже не було про що. Га-Ноцри відходив назавжди, і страшних, лютих болів прокуратора вилікувати нікому; проти них немає засобів, окрім смерти. Та не ця думка вразила тепер Пилата. Усе та ж незбагненна туга, що вже приходила на бальконі, пройняла усю його істоту. Він одразу спробував її пояснити, і пояснення було дивне: невиразно здалося прокураторові, ніби він чогось не договорив із засудженим, а може статися, чогось і не дослухав.
Пилат прогнав цю думку, і вона відлетіла тієї ж миті, що й прилетіла. Вона відлетіла, а туга лишилася нез’ясованою, бо не могла ж її пояснити інша коротка думка, що промайнула неначе блискавка й тієї ж миті згасла: «Безсмертя… прийшло безсмертя…» Чиє безсмертя прийшло? Цього не збагнув прокуратор, та думка про це загадкове безсмертя змусила його похолонути на осонні.
— Гаразд, — сказав Пилат, — хай буде так.
Тут він озирнувся, кинув оком на видимий йому світ і здивувався тій зміні, що настала. Зник обтяжений трояндами кущ, зникли кипариси, що обступали горішню терасу, і гранатове дерево, і біла статуя в зелені, та й сама зелень. Попливла натомість якась багряна гуща, в ній заколисалися водорості й рушили десь, а разом із ними рушив і сам Пилат. Тепер його гнав, душив і пропікав найстрашніший гнів — гнів безсилля.
— Тісно мені, — вимовив Пилат, — тісно мені!
Він холодною вогкою рукою шарпнув клямру з коміра плаща, й та впала на пісок.
— Сьогодні душно, десь іде гроза, — озвався Каїфа, не зводячи очей з розпашілого обличчя прокуратора та прочуваючи всі муки, які ще будуть згодом. «О, який страшний місяць нісан цього року!»
76
77
78
79
Допоміжними (auxilia) в римській армії називали підрозділи, сформовані з мешканців завойованих територій або союзницьких громад, які не мали римського громадянства (так звані peregrini); підрозділи ці зазвичай виконували поліційні функції.
Сирія — провінція Римської імперії, до складу якої входила Палестина.
Ала (лат. ala — крило) — загін кінноти війська Стародавнього Риму, що складається з 16–20 турм загальною чисельністю 300–600 вершників (див. прим. [63]), флангове прикриття леґіону (див. прим. [35]).
80
81
82