XIX
Сиве волосся до чогось зобов'язує. Я виконав це зобов'язання. Осінь і зиму я сидів біля моєї кани, пригадуючи минуле. Тепер уже літо. Кани немає потреби топити. Майк і Генрі одвідали мене на зламних точках мемуарів: коли осінь зустрічається вночі з зимою і коли весна переборює зиму. Мої сини як зима і весна. Старший — меткий і проворний, як задерикуватий зимовий день. Молодший — неврівноважений, як весняна повінь. Його я чекаю побачити швидко з подругою, бо я відчуваю в його рядках жіночі впливи.
Кана моя чорніє без вогню, її паща, де звично підстрибували, гойдалися, перебігали і гомоніли вогники, виглядає, як беззубий рот. У ній перегоріло все значне та мізерне, смолисте і виснажене. Дерево горіло те, що не йде на будову. Сучкуваті віти, поламані бурею стовбури, покалічені негодою й звіром інваліди — обростали в моїй кані вогнем і розповідали безліч історій, помалу зотліваючи й розсипаючись на попіл. Я розумів ці історії і часто навіть записував їх, але іноді вони так настирливо турчали у вухо, що я просив їх замовчати і не перешкоджати моїй власній думці.
Тепер ранок. Крізь двері на балкон я бачу, як прокидається Місто. За бульварами видко порт, де снують щогли й димарі. Мені не хочеться вже почувати під собою хисткої палуби. Я зайшов до порту й кинув якір. Під моїми парусами виросли молоді кораблі — сини. Тепер хай вони роблять рейси по морях. Багате досвідом життя лежить переді мною, як мапа моєї Республіки. Я бачу, як повиростали заводи і фабрики. Розмножилися дороги. Вода ріки віддає свої мільйони сил. Коло плугів працює веселий народ. Сонце смажить радісні обличчя. Армії дітей пищать по садках, голосять, співають, сьорбають носятами, плачуть, сміються, жують землю і поїдають трави.
Я ходжу по кімнаті, коли до мене стукає Генрі. Він заходить. Ми довго розмовляємо про все на світі. З Генрі — я люблю більше Майка, а з Майком — віддаю перевагу Генрі. Вони обоє ніби з одного шматка. Чи ба! Та цей же шматок я сам! Я впізнаю себе і в Генрі, і в Майкові. Я бачу свою кров у обох. А мати? Вона теж поклала свою долю праці й матеріалу. Мені соромно. Не для мене ж одного повішено язика в моєму роті? Але нехай про це іншим разом. Стара, ти не образишся, що я тепер горнуся до молодості? Тебе я не зраджував — ти знаєш. А Генрі допитується, чи не була ти в Італії. Він думає мене зловити й ототожнити дівчину в купальному костюмі (на березі в Генуї) з тобою. Та в наші з тобою справи ми його не пустимо. Правда?
Генрі бере дочитувати мої мемуари, він хоче звідти про щось дізнатися, а я, хитрий старий лис, виходжу на балкон. Мені — сімдесят. Але й нині я гостро відчуваю запах саду, що я посадив. Велике Місто лежить переді мною. Я вгадую всю кількість людей, що мандрує тепер до місць праці. Жінки годують дітей. Безперервний, дедалі зростаючи й зростаючи, пливе над Містом сигнал до роботи. Я чую безліч ніг, що топчуть землю. Я бачу її всю — вогку і плідну, родющу планету Землю.
З кімнати лине до мене з радіотелефону голос Майка. «Тату, — кричить він, — лечу над південними морями і згадав тебе. Біля мене сидить гарненька пасажирка. Вона просить мене проспівати «Пісню капітанів». А тобі я обіцяв її мелодію. Слухай!»
Я чую його голос і сміх кокетної пасажирки. З останніми рядками пісні заходить Генрі. Таким чином, уся родина вкупі. Я ніби знову починаю жити.
1927-1928
ПІСЛЯМОВА
Юрій Іванович Яновський — один з найбільших сучасних письменників — народився в Кіровограді на Україні, 27 серпня 1902 р. і помер передчасно у Києві дня 25 лютого 1954, зацькований переслідуванням.
Уже в юних роках, як студент київського Інституту народного господарства, почав займатися літературою. Згодом збагачував її своїми мистецькими творами, а саме поезіями, нарисами, оповіданнями, романами, п'єсами та кіносценаріями. Він належав до Вільної Академії Пролетарської Літератури (ВАПЛІТЕ), що її створив у 1926 р. Микола Хвильовий, та співпрацював у її виданнях. Після закриття її (1928 р.) брав участь у «Літературному Ярмаркові», а потім був редактором журналу «Українська Література (Вітчизна)» з 1941-6 pp.
У своїй творчості він торкався залюбки тем із сучасного бурхливого життя та змальовував його всебічно. Конструктивна праця на тлі гострих ситуацій, одчайдушні вольові люди, ускладнена композиція, принадний ліризм, мистецька мова, любов до української стихії, степу, моря, землі — то прикмети його незрівняних творів.
У 1925 р. вийшли його «Мамутові бивні», у 1927 р. появився його цикл оповідань п. з. «Кров землі» та збірка поезій з морською тематикою «Прекрасна Ут». У 1928 р. — «Майстер корабля», що по суті є мемуарним твором, пройнятим поезією моря. У 1930 р. — «Чотири шаблі», роман про повстанців з 1918-21 pp., що спричинився до його дворічного заслання. Після повороту написав у 1935 р. роман п. з. «Вершники», що був тільки назверх даниною для офіційних вимог. Яновський залишився в душі українським патріотом і виявив це в повісті «Жива вода», що вийшла в 1947 р. і була гостро скритикована з'їздами партії та «Правдою». Упокорений та загрожений письменник пише в 1948 р. свої «Київські оповідання», за які присуджують йому сталінську премію 3 ступня. Врешті в 1954 р. виходить його «Нова книга». З драматичних творів Яновського знані: «Дума про британку», «Потомки», «Син династії», «Завойовники», «Райський табір», «Донька прокурора», що йде тепер по більших театрах СРСР.
Його сценарії: «Гамбурґ», «Фата морґана», «Царський острів», «Золоте весілля», «Пристрасть».
Яновський був неструдженим письменником, навіть у найважчих умовах підсовєтського життя та переслідування. Він написав понад 40 книжок, що вийшли у великому тиражі та здебільшого у перекладах на різні мови. Тому його твори знані у світовій літературі. Вони вплинули теж на інших письменників.
В цьому новому виданні «Майстра корабля», що створений на основі молодечих захоплень і засобів «лівого мистецтва», читач знайде оригінальну композицію роману в мемуарній формі, переплетеній репортажем, вставними новелями та віршами. Особливо Чорне море займає в ньому видне місце, бо про нього письменник думає безпереривно як про побут до мистецького творення: «Біля моря добре думається і звичайні слова набирають таємного і великого змісту». Він любить його за простір: «...на ньому кожна дорога нова, і кожне місце — дорога».
З морем сполучене його захоплення кіно-мистецтвом.