Генрі з полегшенням зітхнув, коли екіпаж в’їхав на широку алею королівського шпиталю. Його приємно здивувала класична симетрія і витонченість державних будівель, а також охайність і доглянутість території. Це, подумав він, усміхаючись до самого себе, як увійти до раю після прогулянки пеклом. Навіть обслуга, що вітала його й опікувалася багажем, підпадала під райські мірки, разюче відрізняючись від пересічних ірландців. Генрі відчув нестримне бажання попросити їх негайно замкнути ворота й не відчиняти без потреби, уберігти його від споглядання жахливих картин бідності цього міста.
Він знав, що шпиталь було побудовано в XVII сторіччі для старих солдатів, а під час ознайомлювальної екскурсії дізнався, що й нині сто п’ятдесят ветеранів мешкає в кімнатах, розташованих у довгих коридорах, що виходять на центральний майданчик, щасливо старіючи в чудових умовах. Коли леді Волслі перепросила за їхню близькість, Генрі сказав, що і сам, у якомусь сенсі, є старим солдатом, принаймні, старіючим, і що почуватиме себе тут, наче вдома, якщо для нього знайдеться хоч яке ліжко.
Його кімната виходила не на шпитальне подвір’я, а на парк і річку. Коли він прокинувся вранці, над лугами клубочився білий туман. Генрі знову заснув, але тепер глибоко та спокійно. Його розбудили чиїсь обережні кроки. Серед тіней у кімнаті рухався ще хтось.
— Я приніс теплої води для вмивання, пане, а потім, коли вам буде зручно, зроблю ванну.
То був чоловічий голос із м’яким і переконливим англійським акцентом.
— Її світлість наказала подати вам сніданок до кімнати, якщо бажаєте.
Генрі попросив зробити йому ванну прямо зараз і подати сніданок до кімнати. Йому було цікаво, як її світлість відреагує, якщо він не вийде аж до ланчу, та вирішив, що мистецька праця буде йому належним вибаченням. Перспектива провести ранок в усамітненні, разом із гарним завіконням і втішною пропорційністю кімнати, зробили його майже щасливим.
Коли він запитав у служника, як його звати, виявилося, що це ніякий не служник, а капрал, яких у розпорядженні Волслі є чимало. Звався капрал Хеммонд, він мав тихий голос і, либонь, досить широкі повноваження. Генрі одразу зробив висновок, що Хеммонд легко знайде собі роботу служника, якщо армія коли-небудь перестане його потребувати.
За ланчем, як він і передбачав, розмова звернула на справи у дублінській фортеці.
— Усе одно ірландці поводилися б жахливо, тож їхнє байкотування світських подій має сприйматись із вдячністю та полегшенням,— сказала леді Волслі.— Тільки уявіть собі цих нудних матерів сімейств, що тягають за собою таких самих нудних дочок у намаганні впіймати для них хоч якогось чоловіка. Та річ у тому, що ніхто не хоче одружуватися з їхніми дочками, зовсім ніхто.
За столом було п’ятеро гостей із Англії, двох із яких Генрі трохи знав. Він спостеріг їхнє тихе поводження, усміхнені лиця та нарочитий регіт, що звучав завжди, коли господар сперечався з господинею, щоб розвеселити присутніх.
— То лорд Хотон,— продовжувала леді Волслі,— вважає, що в його особі Ірландія отримала королівську родину, а кожен представник королівської родини найперше потребує підданих. Та, оскільки ірландці не бажають бути його підданими, він із Англії привіз собі цілий двір, про що, гадаю, містер Джеймс знає занадто добре.
Генрі промовчав і намагався жодним жестом не видати своєї згоди.
— Він запросив усіх, кого тільки міг. І нам довелося рятувати містера Джеймса,— додав її чоловік.
Генрі хотів сказати, що лорд Хотон був дуже гостинним, але вирішив, що ліпше не брати участі в цій розмові.
— І щоб усе це мало пристойний і веселий вигляд,— продовжила леді Волслі,— він улаштовує бали та бенкети. Бідний містер Джеймс був таким виснаженим, коли сюди приїхав. А минулого тижня лорд Хотон запросив нас провести вечір у його власних апартаментах. Це було жахливо вузьке коло друзів. Мене посадили поруч із страшенно невихованим паном, а лорд Волслі опинився поряд із його нечемною жінкою. У чоловіка, принаймні, вистачило розуму не заводити розмов, але дружина виявилася зовсім не такою кмітливою. Хоча ми нічого проти них не мали, авжеж, геть нічого.
Увечері, коли Генрі вже зібрався йти спати, леді Волслі проводжала його одним із довгих коридорів. Із її тону він зрозумів, що господиня готова розповісти йому цікавеньке про інших гостей.