Закінчивши, баронеса подивилася на Генрі, ніби заохочуючи їй заперечити. Ясна річ, він її розчарував, і тоді стара леді, здавалося, завагалася, чи не надто м’яко прозвучало її зауваження. Генрі дивився на баронесу, доки вона не вирішила облишити цю тему.
— Я прочитала декілька статей вашого брата Вільяма, а потім і цілу його книгу,— сказала вона.— Її дав мені давній друг, який знав усіх вас у Бостоні. У супровідній записці він написав, що стиль вашого брата є зразком ясності, що кожне його слово стоїть на своєму місці, нічого не пропущено, а кожне речення починається і закінчується дуже доречно.
Генрі слухав, наче баронеса описувала якусь складну і надзвичайно смачну страву, що її з апетитом з’їла, і регулярно кивав. На них ніхто не звертав уваги, крім Андерсена, котрий усміхнувся до Генрі, коли той на нього глянув. Вираз його обличчя свідчив, що скульптор розуміє, що відбувається. І в очах Андерсена Генрі прочитав, що той симпатизує йому, а не баронесі, котра продовжувала говорити.
— Пам’ятаю вас молодим, коли леді від вас не відходили, навіть змагалися за можливість поїхати з вами на прогулянку верхи. Ота місіс Самнер і юна міс Бут, і юна міс Лоу. Усі молоді панни, та й немолоді також. Ви подобалися нам усім, і, підозрюю, ми вам теж подобалися, та ви були надто зайняті збиранням матеріалу, щоб уподобати котрусь одну. Авжеж, ви виявляли шарм, але були, мов молодий банкір, який збирає наші заощадження. Чи, мов священик, який веде нас до сповіді. Пам’ятаю, як моя тітка попереджала, щоб ми вам нічого не розповідали.
Вона по-змовницьки до нього схилилась.
— І думаю, ви й зараз цим займаєтесь. Гадаю, ви і досі не облишили цієї справи. Але мені б хотілось, аби ви писали ясніше, і, напевно, молодий скульптор, який не зводить із вас очей, цього бажає теж.
Генрі всміхнувся баронесі та вклонився.
— Ви й самі знаєте, що я зроблю усе, щоб вас потішити.
Коли інші почали привертати до себе увагу баронеси та зайняли її розмовою, Генрі рушив у бік Андерсена.
— Ваша промова видалася мені неперевершеною,— сказав скульптор. Генрі здивувало, яким явним був його американський акцент.
— Не знаю, що стара пані вам казала, але вважаю вас надзвичайно терплячим слухачем.
— Вона говорила,— сказав Генрі,— про те, чого обіцяла не робити — про старі часи.
— Мені дуже сподобалося те, що ви сказали про Рим. Це змусило нас усіх пошкодувати, що нас не було тут тоді.
Андерсен спирався на стіну, але зараз виструнчився на весь зріст. Вираз його обличчя був майже урочистим і, хоча юнак тримав у полі свого зору всю кімнату, всю його увагу було спрямовано тільки на Генрі. По кількох секундах його губи поворухнулися, ніби він збирався щось сказати, але потім вирішив краще обдумати свої слова. В імлистому освітленні кімнати його лице видавалося то вкрай вразливим, то надзвичайно, майже бездушно вродливим і якось дивно самозаглибленим. Андерсен нервово сковтнув перш, ніж прошепотіти:
— Очевидно, ви любите Рим і були тут щасливі.
Це прозвучало майже як запитання, і юнак дивився на Генрі, чекаючи його відповіді. Генрі злегка кивнув, помічаючи суміш моці у статурі скульптора і дивної слабкості, дуже схожої на сум, у його очах.
— Чи є якесь місце, куди ви ходите? Маю на увазі пам’ятник або фреску в Римі, що їх ви любите, до яких регулярно навідуєтеся? — запитав скульптор.
— Я мало не щодня ходжу на протестантський цвинтар, що, гадаю, сам по собі є витвором мистецтва та неабияким пам’ятником, але ви, напевне, мали на увазі...
— Ні,— перервав його Андерсен.— Саме це я і мав на увазі. Я запитав у вас, бо, хай що це буде, я хотів би вас туди супроводити. Навіть якщо ви маєте звичку ходити туди самі, я проситиму вас зробити виняток.
Генрі бачив щирість, що пробивається крізь сором’язливість цього юнака, відчував його рішучість домогтися свого. Він очікував від скульптора зовсім іншого тону, напруженого, можливо, іронічно-байдужого і загалом богемнішого. Але новий знайомий зворушив його своєю відвертістю та прямодушністю.
— Я волів би не відкладати це на потім,— сказав Андерсен.
— Тоді завтра об одинадцятій,— коротко відповів Генрі.— Можемо зустрітися біля мого готелю й піти разом. Ви ще не бували на цвинтарі?
— Бував, сер. Але мені дуже хочеться піти туди знову, тож із нетерпінням чекатиму завтрашнього дня.
Андерсен іще мить дивився на Генрі, а потім, занотувавши назву готелю, із серйозним виглядом уклонився й артистично пішов через кімнату.