Глава 11
Жовтень 1899 р.
АНДЕРСЕН, ЯКИЙ МАВ безліч намірів, у день від’їзду між іншим запитав у Генрі про плани на найближчий час, куди, скажімо, він волів би поїхати, що хотів би написати, кого, можливо, чекав у гості, щоб не була порожньою кімната в Лемб-Хаусі, так швидко звільнена ним самим. Генрі трохи повагався, а потім, усміхнувшись, сказав, що сподівається наступні місяці присвятити спокійній праці над оповіданнями і що, гадає, йому пощастить не мати натхнення до написання нового роману аж до настання нового року.
Пізніше, коли Андерсен уже поїхав, він, чомусь, пожалкував про те, що не сказав йому, що, власне, чекає на гостей, на приїзд свого брата Вільяма, його дружини Еліс і Пеґґі — племінниці Генрі. А ще він пошкодував, що не розказав Андерсенові про свою з’яву на сцені після прем’єри «Ґая Домвілля». Йому так легко і приємно було грати роль успішного та впевненого в собі письменника. Генрі подумав, чи не могло б це на два чи три дні затримати Андерсена в Лемб-Хаусі, та вирішив, що навряд чи це б сталось, адже молодого скульптора не цікавлять колишні поразки, він зосереджений виключно на майбутніх тріумфах. Ясна річ, Андерсена спантеличила б участь Генрі в такому страшному та катастрофічному проекті, як «Ґай Домвілль», тож Генрі порадів із того, що не розкрив стулок своєї мушлі перед юним другом, доки той гостював у Раї.
Його вразила Андерсенова готовність, із якою він звинувачував свого батька та, особливо не добираючи слів, розповідав про свої близькі, але складні, стосунки зі старшим братом. Оскільки він сам не відповів взаємністю, нічого не розповівши про численні дивацтва Генрі Джеймса-старшого та про постійне Вільямове бажання боляче вколоти молодшого брата, бо вважав, що батько та Вільям, попри все, найперше заслуговують на його лояльність, Генрі не міг звинувачувати Андерсена, котрий, очевидно, вирішив, що господареві Лемб-Хауса немає чого сказати з цього приводу.
Під час їхніх розмов у Римі, а потім і в Раї, Андерсен кілька разів побіжно торкався теми великих статків родини Джеймсів, про що точилося чимало розмов у Ньюпорті. Генрі знав, що юного друга здивувала скромність його кімнати у римському готелі та відносно невеликі розміри Лемб-Хауса. Скульптор вважав, що Генрі пише задля задоволення свого бажання постійно друкуватись, а не для заробітку. Однак перед Андерсеновим приїздом фінансова тема була постійно в нього на думці, тісно переплівшись із власницькою зацікавленістю Вільяма родинними справами та Вільямовою ж потребою давати поради тоді, коли їх не потребували.
Лемб-Хаус, після смерті його власника, було виставлено на продаж удовою за дві тисячі фунтів. Можливість отримати право власності на обійстя викликала в Генрі нестримне бажання і змусила його до швидких дій, адже будинок міг дуже легко опинитися в чиїхось інших руках, і надала йому почуття дивного вдоволення від того що він зможе просто замкнути за собою двері, і ніхто не матиме права заглядати на його територію. Однак необхідно було швидко зібрати гроші, яких на той час у нього не було під рукою. Свої витрати Генрі покривав гонорарами й уважно стежив за тим, як йому платять за оповідання та серіалізацію. Його спадок і власний капітал так само, як і дивіденди від них контролювалися Вільямом. То була переважно рента, отримувана з деяких будівель у містечку Сиракузи, де він якось побував і сподівався не потрапити туди вдруге. Вільям, як це розумів собі Генрі, успішно та досить обережно керував тими грошима. Пишучи листа до старшого брата, він і на гадці не мав забирати частину грошей зі свого капіталу чи використати нерухомість у Сиракузах у якості застави, під яку міг би взяти позичку на купівлю Лемб-Хауса. Він був упевнений, що банкір досить легко дасть йому необхідну суму і що він швидко поверне гроші з гонорарів за свої публікації.
Оскільки Вільям збирався до Європи, Генрі написав йому, що квартира у Кенсингтоні, що її він перед цим на короткий час здавав, тепер стоїть вільна і він буде радий, якщо Вільям із родиною у ній оселиться перед приїздом до Лемб-Хауса. Запрошення Генрі було щирим, однак той дав зрозуміти, що бажає сам улаштовувати свої справи. Вільям Джеймс із Еліс, писав йому брат, спочатку поїдуть до Німеччини, де зупиняться в Наухаймі на курс лікування, а потім уже — до Англії. Було схоже, що він відхиляє запрошення пожити у квартирі Генрі.
Генрі написав йому до Наухайма про своє бажання придбати Лемб-Хаус. Потім, одначе, він зрозумів, що його лист містив занадто багато пояснень, і це мало такий вигляд, ніби блудний син звертається до свого батька чи, радше, молодший брат, схильний до розтринькування грошей, пише своєму старшому та мудрішому родичеві.