Він не просив у Вільяма ні поради, ні грошей. Оглядаючись назад, Генрі не розумів, навіщо, узагалі, написав про це Вільямові; треба було просто піти й купити Лемб-Хаус, попередньо проконсультувавшись лише з банківським управителем. Натомість, він написав листа, не подумавши, під впливом емоцій, і пізніше відчув на собі всі негативні наслідки цього вчинку. Вільям надіслав йому один за одним два листи. Тон першого був умовляльно-повчальним: Вільям виступав у ролі беззаперечного експерта з питань придбання та розміщення нерухомості, з банківських відсотків та необхідності бути непохитним і хитрим у перемовинах. А потім, зустрівшись у Наухаймі з кимось, хто колись бачив будинок, і відверто обговоривши з ним усю справу, Вільям написав удруге, висловлюючи власне переконання в тому, що ціна, яку просять, є цілковито невиправданою, і радячи Генрі перш, ніж удаватися до будь-яких дій, порадитися зі стороннім фахівцем, який тямить у подібних справах.
Отримавши друге послання, Генрі зібрався написати братові в кількох словах, що він тримає цю справу під особистим контролем і не потребує подальших порад. І взагалі, він буде дуже вдячний Вільямові, якщо той не обговорюватиме питання придбання Лемб-Хауса за обумовлену ціну, чи за будь-яку іншу, ні зі сторонніми, ні з ним самим, коли вони зустрінуться.
Він розпочинав листа кілька разів, а потім виявив, що, попри свій початковий намір дуже коротко та холодно написати, що все одно збирається купити цей будинок і тільки тому, що сам цього хоче, довго та багатослівно пояснює всі переваги Лемб-Хауса та прийнятність ціни, що за нього просять. У відповідь на коротку записку від зовиці Еліс, отриману невдовзі, у якій ішлося про те, що вона, заручившися згодою Вільяма, позичить йому свої власні гроші на придбання Лемб-Хауса, він наполягав, що не є якимось уже зовсім старим дідом. Він гордо повідомив їм обом, що взагалі не буде позичати жодного пенні, і підкреслив, що, хоч і висловлює свою глибоку вдячність Еліс за її щедру пропозицію, Вільям мусить знати, що Генрі вже прийняв рішення купити цей будинок і не змінить його, хай що собі брат думає чи вважає.
Генрі також зауважив, що сам він ніколи не ставив під сумнів Вільямову здатність до купівлі чи продажу, ніколи не давав йому фінансових порад і їх не просив. Потім він додав, що радісне передчуття від можливості отримати цей будинок дещо зблякло від Вільямових пересторог, але він упевнений, воно швидко розквітне знову. Генрі писав, що бажання придбати Лемб-Хаус є для нього особливо цінним і радісним, адже він іще ніколи нічого так не хотів і сподівається, що брат це зрозуміє.
Лист було закінчено вже пізньої ночі, і Генрі, не перечитуючи його, заклеїв конверт і залишив у передпокої, аби завтра зранку Бурджесс Нокс його відправив. Еліс — його зовиця — була щирою у своїй пропозиції, Генрі це знав, і Вільямові поради теж не мали на меті нічого злого, та вони обоє, може, і самі цього гаразд не усвідомлюючи, хотіли, аби він діяв за їхніми вказівками. Крім того, їм було б легше залишатися під його дахом, якби цей дім було куплено на запропонованих ними умовах.
Коли Вільям написав до нього знов і попросив вибачення за те, що погладив Генрі проти шерсті (а він назвав це саме так), то запропонував видати йому необхідні кошти з капіталу, розміщеного в Сиракузах, бо, за потреби, гроші з цього фонду можна досить легко вилучити. Це лише додало жару вогнищу образи, що було розпалене, коли Вільям навідріз відмовився від квартири у Кенсингтоні, а потім іще й поїхав до Німеччини перш, ніж заїхати до Англії. Вільям так пишався собою, тим, що він був практичним, мав родину, не писав белетристики, а читав лекції, був справжнім американцем, простим у побуті, прямим у суперечках, являв собою зразок грубої маскулінності, на противагу розніженому стилю життя молодшого брата. Його відмова скористатися квартирою у Кенсинґгоні, здавалося, не має жодного розумного пояснення.
Та Генрі, ведучи цю кореспонденцію, не взяв до уваги однієї обставини: він зовсім забув поцікавитися причиною перебування свого брата у Наухаймі. Хоча Вільям і писав, що має хворе серце, а він регулярно цікавився станом братового здоров’я, Генрі чомусь не думав, що Вільямові загрожує хоч якась серйозна небезпека. Однак, коли він на початку жовтня зустрів брата на станції після семирічної розлуки, то був просто шокований тим, як ослаб Вільям, хоча й нічим не виказав свого першого враження.
Вільям зійшов із потяга з виглядом людини, котра щойно збудилася з глибокого сну. Він не бачив Генрі, а стояв на пероні, чекаючи, коли дружина вийде з вагона, а потім почав видивлятися молодшого брата у невеличкій юрбі. Доки Бурджесс Нокс займався багажем, Вільям побачив Генрі й тієї ж миті скинув із себе старечу подобу і швидко рушив до нього, усім своїм виглядом виявляючи радісне збудження. Та Генрі бачив, як він спав із лиця. Коли вони обійнялись і підійшла Еліс, усі троє заповзялися керувати процесом укладання речей на возик. Вільям наполягав на тому, що понесе одну з валіз, Еліс не давала йому цього зробити, а Генрі казав, що на возику вдосталь місця і що Бурджесс Нокс є відомим у містечку атлетом, хоча з його вигляду цього й не скажеш. Зрештою, Бурджесс узяв валізу, поставив її на возик і рушив уперед.