— Генрі, я бачила в Лондоні вашу давню приятельку леді Ґрегорі,— сказала леді Волслі.— Вона має маєтності, що розташовані у глибокому тилу і каже, що в Ірландії немає ніяких порушень суспільних прав у жодній царині. Вона навіть почала вивчати кельтську мову і вважає, що в ній існує безліч красивих слів і виразів. А ще вона каже, що ця мова є набагато старішою, ніж навіть грецька й турецька.
— Мені здається, що мова називається гельською,— сказав Вільям.
— Ні, кельтською,— відповіла леді Волслі.— Леді Ґрегорі запевнила мене в тому, що то є кельтська, і я шкодую, що не знала про неї, коли була в Ірландії. Я б теж її вивчила і давала б вечірки, послуговуючись нею.
Вона усміхнулась до Еліс, котра теж послала їй теплу усмішку. Вільям, схоже, більше не збирався фліртувати з леді Волслі.
— Я неодноразово подорожував до Ірландії,— сказав він,— і вважаю, що Англія багато в чому мусить відповісти за те, в який спосіб здійснювалося тамтешнє врядування.
— Ах, я з вами абсолютно згодна,— відповіла леді Волслі.— Мій чоловік обговорював це питання особисто з королевою перед тим, як туди вирушити. І вони обоє дійшли висновку про те, що, коли змістити містера Парнелла[59] й нікого не поставити на його місце, будь-які феніаністичні змови[60] зникнуть самі собою. Вам слід поїхати туди зараз або поговорити з леді Ґреґорі. Я вірю, що Ірландія тепер зовсім інша.
— Чи бували ви у Сполучених Штатах,— поцікавилась Еліс.
— Ні, люба, ні. Але залюбки поїхала б,— сказала леді Волслі.— Мені кортить подивитися на Дикий Захід. От де я б із задоволенням побувала.
Гостя говорила з таким сумом, наче те, що вона там не бувала, є найбільшим розчаруванням усього її життя. Потім леді Волслі тепло всміхнулася Пеґґі, котра саме повернулася до їдальні.
— Генрі, я така рада, що ми купили цей стіл для обідів,— сказала леді Волслі.
— Леді Волслі надала мені неоціненну допомогу в умеблюванні Лемб-Хауса,— сказав Генрі.
— Мій любий, мусимо знайти більше коців,— сказала леді Волслі.— Ви просто не зможете пережити новорічних свят без кількох зайвих коців. Мене повідомили, що до Лондона прибула абсолютно унікальна партія, тож мушу піднятися нагору, щоб іще раз оглянути горішню вітальню і вирішити, які кольори знадобляться.
— Так,— погодився Генрі.— Перейдімо всі до горішньої вітальні.
Вийшовши до коридора, Генрі мало не зіштовхнувся з Хеммондом, із яким востаннє бачився в Ірландії, коли гостював у лорда і леді Волслі. Хеммондове лице змінилося: його очі тепер здавалися більшими та м’якшими. Він сором’язливо всміхнувся до Генрі й відійшов убік, даючи йому дорогу.
— Ах, звичайно,— сказала леді Волслі,— ви ж один одного знаєте. Я пам’ятаю.
Генрі провів усіх до горішньої вітальні, залишивши Хеммонда стояти в коридорі.
— Так,— сказала леді Волслі,— Хеммонд лишається з нами. Він є одним із охоронців лорда Волслі.
Леді Волслі знайшла собі стілець біля вікна, а Пеґґі й Еліс посідали на канапу. Вільям став біля камінної полиці, його лице було похмурим і сірим.
— Ми так сильно скучаємо за Ірландією, містере Джеймсе,— леді Волслі адресувала свої слова безпосередньо Вільямові.— Ми забрали із собою до Англії Хеммонда та двох садівників. І всі наші гості в них просто закохуються, бо Кейсі та Лірі — садівники — усіх звеселяють. Мені доводиться просити гостей, аби вони не звертали уваги на їхній шарм, хоча вони й не заперечують, але ці двоє так мило говорять.
Генрі тихенько вийшов із кімнати, доки брат не отримав можливості відповісти, і помалу рушив сходами вниз. Хеммонд і досі стояв у коридорі, начебто чекав на його появу.
— Я й не знав, що ви повернулися в Англію,— сказав Генрі.
— Так, пане. Я приїхав із його світлістю й іноді супроводжую у подорожах її світлість.
Його голос не розгубив ні дрібки колишнього тихого спокою, що неймовірно потішило Генрі.
— Дуже радий, що ви завітали до мого дому,— сказав Генрі.— Сподіваюся, вас не обійшли увагою.
— Ваш хлопець, пане, потурбувався, щоб мене добре нагодували.
Генрі продовжував дивитися на нього, тож Хеммонд звів очі й зашарівся. Тепер він видавався ще молодшим, аніж тоді, коли Генрі з ним познайомився в Ірландії, майже п’ять років тому. Юнак усміхнувся ширше, але не зробив жодного руху.
— Мені буде приємно показати вам сад і садову кімнату,— сказав Генрі.
— Правда, пане? — м’яко запитав Хеммонд.
— Звичайно, улітку там набагато ліпше,— сказав Генрі, заходячи до їдальні, а потім відчиняючи двері до саду. Повітря було холодним і сухим.— А ваша лондонська родина, як у них справи? — поцікавився Генрі.
59
Чарльз Стюарт Парнелл (1846—1891) — ірландський політичний діяч і землевласник. Із 1880 до 1882 року очолював Лігу гомруля. У 1882 р. заснував Ірландську парламентську партію і став її головою. Був лідером ірландських націоналістів і прибічників самоврядування Ірландії в парламенті Великої Британії. Зокрема, він підтримував ідеї земельної реформи, зменшення орендної плати для фермерів, відновлення ірландського парламенту, але був противником незалежності.—
60
Маються на увазі Феніанці — члени таємного товариства, які боролися за звільнення Ірландії від англійського панування.—