Генрі нікого не запрошував відвідати Лемб-Хаус і відхилив усі попередньо зроблені домовленості, та, коли Вільям побачив листа від Едмунда Ґосса, у якому той повідомляв Генрі, що буде у Гастинґсі, звідки міг би без зайвих зусиль зазирнути до Рая, то наполіг на тому, щоб запросити Ґосса на ланч, і кілька разів повторив, що буде дуже радий із ним побачитися після стількох років, тим паче, що є палким шанувальником роботи його батька.
І знову Еліс і Пеґґі виявили шалену активність, залучаючи й Генрі до нескінченних дискусій стосовно смаків Ґосса та того, як вони могли б їм догодити.
Еліс розробила цілу низку жартів над Бурджессом Ноксом, що починалися з якості його взуття, яке вона, начебто, не схвалювала, і закінчувалися довжиною його волосся, що, на її думку, було занадто коротко підстрижене. Бурджесс уже достатньо вільно почувався в її присутності, аби повідомити Еліс про те, що Ґосс багато разів гостював у Лемб-Хаусі й не мав жодного приводу для скарг, але слузі подобалася ця метушня й атмосфера гарячкових приготувань до події, що її Еліс і Пеґґі постійно підтримували в домі, готуючи вітальню, їдальню та Бурджесса Нокса до приїзду жданого гостя.
Генрі пояснив племінниці у присутності її батьків, від чого вони помітно повеселішали, що, хоча сам Ґосс не є видатною людиною, він уміє розпізнавати велич, коли її бачить, а крім того, він особисто знайомий із прем’єр-міністром, чийого попередника теж знав, як і знатиме наступного прем’єра та того, хто замінить його на цьому посту. Пеґґі зморщила носик і спитала, чи він — старий.
— Не такий старий, як я, люба,— відповів Генрі,— а я, напевне, дуже старий. Власне, говорячи про мене, варто казати давній. Тож, він не такий давній, як я. Але найважливішим, що треба знати про Ґосса, є те, що він любить Лондон більше, ніж власне життя. Тож, коли твій батько згадає про тиху радість інтелектуального життя в Бостоні, Ґосс його не зрозуміє. Чоловік, якого втомлює Лондон, утомився жити — це його гасло. Тож тобі, люба дівчинко, варто знайти таку тему, щодо якої наш гість і твій батько зможуть дійти згоди.
Після того як Вільям одужав, Лемб-Хаус перетворився на певну подобу клубу з багатьма правилами, що їх визначали Пеґґі та Генрі, іноді консультуючись із батьками дівчини, іноді — усупереч їхній думці. Правило номер один засвідчувало право Пеґґі, про що вони з Генрі попередньо домовилися, не дотримуватися дитячого розпорядку дня, а лягати спати тоді ж, коли й дорослі, адже її вже можна було частково вважати дорослою, та, головним чином, тому, що вона відкрила для себе Чарльза Діккенса, усього за кілька днів проковтнула його «Важкі часи» і тепер читала «Холодний будинок». Правило номер два дозволяло Пеґґі виходити з-за столу, коли вона доїсть головну страву, і забирати із собою десерт до будь-якої кімнати, у якій вона продовжуватиме читання. Правило номер три забезпечувало Вільямові безперешкодну можливість хропіти в будь-якому куточку будинку. Інші правила дозволяли Бурджессу Ноксу взуватись у що завгодно, а Еліс занурювати бісквіт у ранкову каву настільки глибоко, як вона захоче, тільки б нічого не потрапило на герцогинині коци, як їх називала Пеґґі. Вільям наполіг на встановленні правила, що дозволило б Генрі прочитати два товстелезних томи біографи Наполеона, не відчуваючи провини за згаяний час. У всі ці правила було втаємничено матір Еліс, яка жила в Кембриджі, щоб вона дала їх прочитати усім трьом братам Пеґґі, котрі перебували в неї на вихованні. Оскільки цього важливого листа мусили підписати всі, Еліс із Пеґґі довелося взяти на себе роль суддів у складному питанні розв’язання суперечності між Вільямом, який хотів поставити багато знаків оклику та зробити на берегах чимало малюнків, і Генрі, котрий волів усі ці прикраси звести до мінімуму.
Ґосс прибув із невеличкими презентами з Лондона й одразу ж проголосив себе найщасливішою людиною в Англії, бо вирвався з міста, що тепер, під час зимових свят, зробилося найбільш ненависним у цілому світі через надто легковажне світське життя та невимовний туман, частка якого, якимось чином, проникла й у черепні коробки тих, хто вважається найкращими мізками сучасності.
Вільям задоволено всміхнувся, а Пеґґі трохи спантеличено подивилася на Генрі.
— Я сказав племінниці, що ваша любов до Лондона перевищує любов до життя,— сказав Генрі Ґоссу.
— І це — найщиріша правда,— відповів гість.— Але це не робить честі життю.