Потім Ґосс повернувся до Вільяма, котрий стояв біля каміна й потроху цмулив свій херес. Його тон із веселого та чарівливого раптом перетворився на дуже формальний, коли він звернувся до Вільяма.
— Чи можна висловити моє величезне задоволення тим, що бачу вас знову? Я читаю вас уже багато років. Ми зі Стівеном Леслі маємо ту саму звичку читати вас із братом, що приносить нам однакове задоволення. Серед нинішніх письменників я дуже рідко знаходжу когось, хто писав би з вашою чіткістю, силою і заразом із такою, якщо можна так сказати, поетичністю.
Вільям усміхнувся, кивнув і сказав, що дотримується тієї самої думки про Ґосса. Еліс, здавалося, світилася від щастя, що знайшовся гість, який, напевно, не роздратує Вільяма. Вона всміхнулася до Генрі, на знак порозуміння.
Коли подали страви, Ґосс розказав їм про полеміку довкола молитовного дня, оголошеного з приводу поразки в битві з бурами[66]. Генрі помітив, що сам Ґосс уникає чіткого визначення власного ставлення до справи, а тільки переповідає почуту розмову Принца Валійського з лордом Рендольфом Черчиллем, містером Асквітом і містером Альфредом Остеном. Доки гість у подробицях знайомив їх із думкою кожної із перерахованих вище впливових осіб, значущим поглядом нагороджуючи кожного за столом, Генрі зауважив, що кожного разу коли Ґосс проголошував чергове відоме ім’я, Еліс дедалі більше хвилюється й дивиться на Вільяма якось дуже дивно, як ніколи до того, майже погрозливо.
— Так,— сказав Вільям, коли в розповіді Ґосса виникла невеличка пауза,— я писав у «Таймс» із цього приводу, але вони не спромоглися надрукувати мого листа.
— Вільяме,— урвала його Еліс.
— Листа до «Таймс»? — запитав Ґосс.— І на бік якої зі сторін ви стали?
Вільям завагався, а потім сфокусував погляд на якійсь точці посеред столу.
— Я написав, що приїхав до цієї країни з рідної мені Америки і що вбачаю певну суперечливість у призначенні молитовного дня, а також запропонував упровадження принципів, вироблених одним із перших переселенців до Монтани, котрі, на мою думку, зможуть усіх задовольнити.
— І в чому вони полягають? — поцікавився Ґосс.
— Нашому переселенцеві стрівся дуже великий і сердитий ведмідь гризлі, побачивши якого він упав на коліна й почав молитися такими словами: «Боженьку, я ні’оли ни просив тибе про допомогу і типер теж ни проситиму. Тільки будь таким ласкавим і ни помагай цьому клятому видмідю!». «Таймс», у своїй мудрості, не надрукувала мого листа.
— Сподіваюся, зворотньою адресою ти вказав прерію,— сказав Генрі.
— Своєю зворотньою адресою я вказав Лемб-Хаус, Рай,— відповів Вільям.
— Гадаю, саме в цьому полягає одна з найголовніших відмінностей між Сполученими Штатами та нашою країною,— сказав Ґосс.— Тут ми багато чого знаємо напевно, і те, що «Таймс» не надрукує такого листа, навіть не викликає сумніву.
— На краще для «Таймс»,— сказав Генрі.
— І набагато гірше для мого бідного листа,— відповів Вільям.
— Я впевнений, що чимало ірландських періодичних видань залюбки його надрукували б,— сказав Ґосс.— Вам не варто втрачати можливості й просто про нього забути.
— Лист не забудеться,— сказала Еліс.— Щойно Вільям переповів нам його вміст і пообіцяв мені ніколи більше не згадувати про нього жодній живій душі.
— Я цього не зроблю,— відповів Вільям.
— Можливо, ви могли б переказати зміст цього листа Принцу Валійському,— сказав Генрі Ґоссові.
Ґосс гостро на нього глянув.
— Мені цікаво, адже щойно почався новий рік і ви обоє — письменники, може, розкажете, що ховається у ваших шухлядах? — запитав Ґосс.
— Мій брат,— сказав Генрі,— збирається читати Ґіффордські лекції[67] в Единбурзі.
— Присвячені новій науці — психології? — запитав Ґосс.
— Присвячені старій науці — релігії,— відповів Вільям.
— Ви вже написали лекції? — допитувався Ґосс.
— Маю нотатки, думки та кілька сторінок, а ще — хворе серце,— сказав Вільям.— Тож це забирає час.
— Яку позицію ви обстоюватимете? — поцікавився Ґосс.
— Я вважаю, що релігію, у найширшому розумінні, неможливо зруйнувати,— сказав Вільям.— Я вважаю, що індивідуальний містичний досвід, у всіх його різноманітних проявах, є продовженням людської підсвідомості.
Генрі зробив знак Пеґґі, що, коли вона бажає залишити їх зараз і повернутися до своєї книжки, вона може це зробити. Мати дівчини кивнула на знак згоди. Племінниця перепросила, встала з-за столу та вийшла з кімнати.
— А що,— поцікавився Ґосс,— коли правдивість релігії буде спростовано?
66
Мається на увазі Друга англо-бурська війна та поразка британського війська у битві біля Магерсфонтейна 11 грудня 1899 року.—
67
Ґіффордські лекції — лекції з фундаментальних питань теології, читати які запрошували відомих фахівців з інших університетів.—