КОЛИ ВАЙЛДУ ОГОЛОСИЛИ ВИРОК і скандал, що стосувався лондонського дна, трохи вщух, стосунки Генрі та Едмунда Ґосса повернулися на колишні рейки, бо Ґосс, здавалося, знову став самим собою. Щойно Вайлда зачинили у в’язниці, він миттєво перестав поводитися, ніби член Палати Лордів.
Якось після полудня, коли вони сиділи в кабінеті Генрі та пили чай, мова зайшла про старий предмет їхніх розмов, що дуже цікавив Генрі. Ішлося про Джона Еддингтона Саймондса — Ґоссового друга по листуванню, що помер двома роками раніше.
— Із усіх, хто захоплено спостерігав за кожною деталлю його справи,— сказав Генрі,— ДжЕС, як називав його Вайлд, був би найбільш інтригуючою особою. Це могло б майже змусити його повернутися в Англію.
— Авжеж, він би зненавидів Вайлда,— додав Ґосс.— Стільки вульгарності та бруду[15].
— Так,— терпляче промовив Генрі,— але те, що вийшло на загальний огляд, захопило б його.
Саймондс мешкав переважно в Італії і писав із величезною, може, навіть надмірною, чуттєвістю про природу, мистецтво й архітектуру. Він став справжнім connoisseur[16] італійського світла та кольору, а також експертом із іншого, більш небезпечного, питання, що називав «проблемою грецької етики» — кохання між двома чоловіками.
Десять років тому Генрі та Ґосс так само жадібно обговорювали Саймондса, як тепер Вайлдів процес. Тоді Ґосс із меншою впевненістю спілкувався зі своїми владними знайомими, також існувало не вимовлене розуміння того, що розмови про Саймондса стосуються їх особисто, проте воно з роками потьмяніло.
Тож він припинив усі спроби пригадати свої відчуття, зупинившись на тому, що вона є особою зі сталими опініями та стійкими переконаннями, а коли Ґосс заглибився в розповіді про родинне життя Саймондсів, Генрі почав подумки змальовувати образ поетової дружини, наче портретист. Вона, за Ґоссовими словами, не схвалювала того, що писав її чоловік, адже заперечувала його захоплення Італією, що ним повнилися листи Саймондса; його гіперестетизм її лякав і, зрештою, вона зненавиділа чоловікову концепцію любові між чоловіками. Вона, сказав Ґосс, у вузьких межах кальвінізму почала шукати моральні цінності так само фанатично та хворобливо, як її чоловік — довершену красу. Ґосс зауважив, що подружжя лише дратувалося з інтересів одне одного і з часом місіс Саймондс почала мріяти про чернечу власяницю, як її чоловік — про грецьку любов.
Ґосс ліниво розмірковував про Саймонсів і не помічав, як близько до серця все це сприймає Генрі. У будь-якому разі історія так швидко й виразно склалася в голові Генрі, що він і не встиг би про це сказати Ґоссу. Він почав працювати.
Що коли б у такої пари був син — вразливий, розумний, чутливий до навколишнього світу хлопчик, якого обоє батьків дуже люблять? Яке виховання він би отримав? До яких поглядів на життя його б привчили? Генрі слухав Ґосса та ставив питання, з відповідей на які почав вибудовувати своє оповідання. Згодом початкові ідеї набудуть чіткості й завершеності, тож Генрі припинив думати про батьківські амбіції, коли мати хотіла, щоб син присвятив своє життя церковному служінню, а батько, щоб став художником. Натомість, Генрі вирішив зробити більш драматичним той факт, що мати, в бажанні врятувати душу дитини, всіляко оберігала сина від читання батькових творів.
Спочатку він серйозно розмірковував, чи не дозволити синові вирости галасливим невігласом, далеким від утілення материнських надій і батьківських бажань. Але потім, працюючи на самоті, коли поруч не було Ґосса з його розповідями, Генрі вирішив зосередитися виключно на хлопчикові, зробивши часові рамки оповідання драматично вузькими. А ще він введе до сюжету чужинця — американця, котрий буде захоплюватися творами батька, одного з небагатьох, хто здатен по-справжньому оцінити його письменницький геній. За задумом Генрі, батько міг бути поетом або романістом, може, і тим, і тим. Американця приймають дуже гостинно, він залишається з родиною на кілька тижнів, і за ці кілька тижнів дитина стає хворою та помирає. Американець усвідомлює дещо, чого не знає батько: уночі, коли хлопчик лежить хворий, мати потай приймає рішення, що синові ліпше померти. Вона сидить біля сина, тримає його за руку, але нічого не робить, аби зупинити його тихе згасання. Американець ніколи не розповідає про це письменнику, яким так захоплюється.
15
Ідеться про те, що Джон Еддингтон Саймондс (ДжЕС), будучи сам гомосексуалістом, не сприймав тілесного вияву кохання між чоловіками, особливо, коли йшлося про «любов за гроші». Гнаний суспільним осудом і власними естетично-сексуальними протиріччями поет, останні роки життя прожив в Італії.—