Аж ось Холмс раптом посунувся ближче до центру ліжка. Цей рух видався Генрі цілком усвідомленим бажанням, а не мимовільним порухом сонної людини. Генрі швидко, не даючи собі часу на роздуми, присунувся ближче до Холмса. Деякий час вони лежали так, не рухаючись і майже не дихаючи. Генрі відчував Холмсове дихання, його міцно збудоване тіло, але сам намагався дихати якомога глибше й тихіше.
Коли ж Холмс відсунувся від нього так само швидко, як і наблизився, Генрі зрозумів, що приречений пролежати без сну всю ніч, не в змозі викинути з голови чоловіка, котрий лежить поруч і, очевидно, нічого не усвідомлює, звиклий до тісних солдатських помешкань, де чоловіки сплять усі разом. Напевно, друг уже заснув. Генрі не розумів, радує це його чи засмучує, але теж бажав якнайшвидше поринути у несвідомість, аби до ранку вже ні про що не думати.
Однак, по якомусь часі він упевнився в тому, що Холмс не спить. Вони лежали спинами один до одного, і Генрі відчував напруженість другового тіла. Він чекав, усвідомлюючи, що Холмс неминуче поворухнеться, неодмінно станеться щось таке, що припинить цю довгу, мовчазну й небезпечну гру, в яку вони обидва зараз грають. Тепер Генрі знав, що Холмс так само розуміє, про що йдеться.
Тому він зовсім не здивувався, коли Холмс, нарешті, розвернувся до нього, притиснувся всім тілом і поклав одну руку йому на спину, а другу — на плече. Генрі знав, що рухатись не можна, але треба якось дати зрозуміти, що це не означає спротиву. Він лежав так само тихо, як і до цього, тільки дозволив собі розслабитись і зручніше влаштуватись у Холмсових обіймах, а ще заплющив очі та перестав стримувати дихання.
Він засинав, на короткий час прокидався, потім знову засинав. Коли ж прокинувся остаточно, кімната вже була повною сонячного світла. І, що дуже здивувало, Холмс, який теж не спав, не боявся подивитися Генрі в очі та знов до нього наблизитися. Чомусь, Генрі думав, про те, що сталося між ними, належало до нічних таємниць, до особливої приватності, яка виникає лише в темряві. Було зрозуміло, що вони ніколи не обговорюватимуть цього між собою, і жоден із них навіть словом не прохопиться про це комусь іншому, тому Генрі вирішив, що при світлі дня, усе буде зовсім інакше. А ще він знав, через що Холмсу довелося пройти на війні, що він на власні очі бачив смерть і страждав від глибоких ран, а також, і це було чи не найважливішим, у двадцять один чи двадцять два роки навчився бути безстрашним. Але Генрі не сподівався, що ця безстрашність у приватному житті сягне аж так далеко, та саме так і було, бо Холмс абсолютно не соромився того, що робив у цій найманій кімнаті ясного, сонячного ранку.
Об одинадцятій чоловіки вже були вимитими та вдягненими, їхні валізи — спакованими. Вони розплатилися з господарем і були готові з’явитись на очі сестрам Темпл. І знову всі сиділи на садових стільцях за будинком, плануючи візити та прогулянки. Коли подали чай і почалася розмова, Генрі почувався заглибленим у щось своє; те, що сталося, продовжувало жити в ньому, викликаючи постійне бажання, затьмарюючи всі відчуття, роблячи все інше другорядним і неважливим. Його накрило такою потужною хвилею, що чай, який він пив, здавався позбавленим смаку, і Генрі мусив собі нагадати, що все скінчилось, і почався новий день, і необхідно виконувати свої денні обов’язки.
Пізніше він помітив, що Мінні не брала участі у складанні планів, а майже весь час мовчала та видавалася незвично відстороненою. Генрі заговорив до неї, доки інші були зайняті сміхом і розмовами.
— Я не спала,— сказала вона.— Не знаю, чому не спала цілу ніч.
Генрі їй усміхнувся, з полегшенням усвідомивши, що цю відстороненість спричинили не вони з Холмсом.
— А ви спали? — запитала вона.
— Це було нелегко,— відповів Генрі.— Ліжко було страшенно незручним, але ми впоралися. Швидше, попри незручності, ніж завдяки їм.
— Знамените ліжко! — розсміялася Мінні.
КОЛИ ПО ОБІДІ приїхав Джон Ґрей, Генрі помітив, що Холмс, який при зустрічі з іншими солдатами втрачав левову частку свого військового блиску, тепер продовжував грати роль ветерана війни, а Ґрей йому підігрував і навіть намагався робити те саме. Їх відвели до старого фермерського будинку на відстані кількох миль від помешкання сестер Темпл, і дружнього вигляду молоденька фермерша показала юнакам їхні кімнати на горищі. Дощана підлога рипіла, ліжка були старими, а стеля — низькою, але плату просили помірну і фермер, який з’явився трохи згодом, запропонував свої послуги, якщо, бува, молодим джентльменам буде потрібно поїхати кудись по сусідству. І взагалі, він був готовий знайти для них усе, чого б вони не забажали, за найнижчими в Північному Конвеї цінами.