Після того повільно, день по дню Мінні робила свій вибір. Вона діяла обережно й помалу, щоб ніхто й гадки не мав про те, що діється. Однак приховане від Ґрея чи Холмса було помітним для Генрі, бо Мінні схотіла, щоб він це бачив. Вона обрала Генрі своїм ліпшим другом, своїм конфідентом, адже тільки йому довіряла повністю, із ним найвільніше про все говорила. Холмса, мабуть, теж для чогось вибрала, бо ніколи не обходила його своєю сонячною увагою, ніколи не ігнорувала його. Але Ґрея вона обрала через те, що на нього впливала найдужче, через те, що він найбільше її потребував. Вона не звертала уваги на його військові балачки, грубуваті, суто практичні коментарі, неоковирні дотепи. Мінні хотіла його змінити, і Генрі бачив, як вона делікатно домагається свого, жодного разу ні на чому не наполягаючи.
Одного дня, коли Мінні дала почитати Ґрею вірші Браунінга[22], він відмовився й попросив, аби вона прочитала їх уголос.
— Ні,— відповіла Мінні,— я хочу, щоб ви самі їх прочитали.
— Я не можу читати поезію,— сказав Ґрей.
Генрі та Холмс, а також дві її сестри мовчали. Генрі розумів, що цей момент є вирішальним у її боротьбі за те, щоб перетворити Ґрея на щось для себе прийнятне.
— Звичайно, можете,— сказала вона.— Тільки спочатку мусите забути про те, що ви читаєте і про те, що це — поезія, зосередьтесь на собі самому. Спробуйте відчути написане — і зовсім скоро ви станете іншою людиною, ваша молодість повернеться до вас. Але якщо ви наполягаєте, я прочитаю цей вірш уголос.
— Мінні,— втрутилася її сестра,— не будь такою суворою до містера Ґрея.
— Містер Ґрей збирається стати видатним адвокатом,— сказав Холмс,— а для цього йому слід навчитися захищатись. Інакше, як він захищатиме інших?
— Мені б дуже хотілося, щоб ви прочитали це вголос,— попросив Ґрей.
— А мені б дуже хотілося, щоб ви колись прочитали це самі, тихо й емоційно,— відповіла Мінні, беручи в нього книгу.
ГЕНРІ ПОЧАВ УЯВЛЯТИ нещодавно осиротілу спадкоємицю, котра має трьох шанувальників, молоду жінку, чия делікатна терплячість і розум ніколи не були достойно поціловані оточуючими. Він не хотів робити її такою ж вродливою, якою була того серпня Мінні; натомість, він зробив свою героїню позитивно простою, але з неперевершеною усмішкою, що часто освітлювала юне обличчя. Двох шанувальників він зробив військовими; третій, за іменем якого називалось оповідання — «Бідний Річард» — був цивільним, нервовим упертюхом, якого нерозділене кохання доводило мало не до божевілля. Річард обожнював Ґертруду Віттекер, але вона не сприймала його так само серйозно, як і двох солдатів Громадянської війни. Один із них — капітан Северн — був дуже серйозним і свідомим чоловіком, стриманим і поміркованим, не звиклим діяти без заздалегідь визначеної мети. А майор Латрелл, якого почасти було написано з Ґрея, був одночасно згідливим і нетерпимим. Усі троє почали боротьбу за руку та серце місс Віттекер. Урешті-решт, вона не вибрала жодного.
Він розпочав оповідання з того моменту, коли Річард помічає, що капітан Северн раптом змовкає майже так само безпомічно, як і він сам, бачачи, що міс Віттекер веде жваву бесіду з майором Латреллом. Те саме відбувалось і в Північному Конвеї, коли Генрі та Холмс щоденно спостерігали за тим, як Мінні намагається зробити Ґрея більш м’яким, більш свідомим власної душі, ніж солдатської форми, змусити його дослухатися до власних відчуттів і бажань, а не ховатися за безпечними й ретельно відцензурованими для вух леді розмовами на військову тематику. Спочатку Холмс думав, що Ґрей не подобається Мінні, і це його дуже тішило, але потім відчув, що Ґрей перемагає, і засмутився. Холмсові побоювання, здається, залишилися не поміченими Мінні та її сестрами, проте Генрі легко їх розпізнав і частенько обмірковував їхню природу, залишившись на самоті.
22
Роберт Браунінг (1812—1889), англійський поет вікторіанської епохи, увів у англійську поезію жанр монологу-сповіді.—