— Тоді нехай ці самозванці відчують гостинність Савойї. Певно, доведеться їх трохи катувати, щоб вони зізналися. Чи є в нас хтось, хто може… ну, ви розумієте… хто зможе зробити все, що необхідно?
— Гхм! Ні, ваша високосте. Коли виникає потреба, зазвичай ми запрошуємо ката з Ліона. Або з Мілана.
— Добре, пошліть за яким-небудь. І негайно сповістіть Вільє. Коли ці покидьки з'являться біля воріт, схопіть їх. Забийте у ланцюги і відправте до казематів, де вони зможуть вільно медитувати на свої гріхи. І ще, Ростане…
— Гхм?
— Нікому ні слова. Ми не хочемо розголосу щодо цих диверсантів, які надіслані каламутити воду у Шамбері. Ми допитаємо їх у п'ятницю, після показу Святої Плащаниці.
— Добре, ваша милосте. Гхм!
— Мій дорогий граф Лотар! Як я можу висловити вдячність Савойї за ваше втручання? Ви відвернули від нас страшне лихо!
— Ваша високосте, це надто щедра оцінка. А навіщо ж тоді друзі?
40. Репетиція
— Граф Лотар добре впорався, я вважаю, — сказав Дюрер, дуже задоволений собою.
Дісмас був не в гуморі, щоб співати дифірамби. Він був пригнічений через те, що не вдалося вмовити герцога Карла відігнати загін ловців ще до того, як вони дістануться Шамбері. Що, як вони, коли їх зупинять біля воріт Відлюдника, доведуть свої справжні наміри? Що, як вони мають при собі імператорський наказ зі справжньою печаткою, а не з печаткою архідиякона Святої часовні? Весь задум Дісмаса повалиться, як колись повалилися стіни Трої. В їхні двері постукають, і савойські охоронці потягнуть Дісмаса, Дюрера та інших до ваканцьового замкового підземелля, щоб вони отримали peine forte et dure[35] від ката, який прибуде з Ліона чи Мілана, щоб підробити у вільний час. І це не єдина проблема. Що замишляє Караффа? Який у нього план викрадення плащаниці? І є ще одна суща дрібниця — як підмінити справжню плащаницю Дюреровою.
— О зрадник, чиє ім'я всім відоме! — уїдливо промовив він. — Трохи занадто. Я б сказав: «О марнославство, твоє ім'я — Альбрехт Дюрер».
Дюрер відповів насмішкуватим поглядом.
— Бувши швейцарцем, ти, певна річ, не знайомий з театром та взагалі з високим мистецтвом. Тільки схід лавини для вас щось на кшталт драми. І, звісно, щорічний перегін корів із зимового стійла до літніх пасовиськ. Куди тим трагедіям Софокла та Есхіла до цих дійств?
— Так, драм у нас сьогодні було вдосталь. Я думав, ти вихопиш меча і з криками «Смерть Франциску!» стрибонеш у вікно до бісової матері.
— Я думаю, він гарно зіграв, — утрутився Маркус.
— Дякую, Маркусе, — сказав Дюрер. — Як зігріває те, що акторська майстерність недоступна не для всіх гельветів.
Дюрер попрямував у кухню.
— Вразлива натура? — спитав Маркус.
— Художник! — Дісмас знизав плечима.
Опівдні у двері постукали. Дісмас затамував подих, але це був лише один з людей Ростана з повідомленням про репетицію в Святій каплиці, яка має відбутися о четвертій пополудні.
— Репетиція?
— Завтрашньої живої картини, майстре Дісмас. «Тайна вечеря».
— А-а.
Дісмас цілковито забув про це на бурхливому тлі подій.
Він пішов і погрюкав у двері Дюрера. Той замкнувся, образившись на Дісмаса через відмову належно оцінити його останній прояв геніальності. Дісмас погрюкав сильніше. Дюрер відчинив, привітавши Дісмаса похмурим виразом обличчя. Дісмас передав йому послання.
— Тебе викликають на біс.
У призначену годину Дісмас, Дюрер та Магда з'явилися в каплиці. Всередині кипіла робота. На столах були розкладені костюми. Натовп робочих, які коловоротом підіймали сценічний задник — судячи з усього, це був нічний пейзаж Єрусалима, освітлений повним місяцем.
Дюрер пробурмотів:
— Який несмак…
Свята каплиця перетворилася на світлицю, у якій Ісус з учнями розділили пасхальну вечерю перед його страдницькою смертю. Щоб зробити каплицю більш затишною, високі стелі затягли тентом. Перед вівтарем установили великий дерев'яний стіл для Спасителя та дванадцяти апостолів. До кінця вечора один зі стільців опиниться порожнім — Іуда вислизне, щоб вчинити зраду.
Побачивши їх, підійшов Ростан, який виглядав змученим, але сповненим ентузіазму. Він уклонився графу Лотару.
— О, нарешті я бачу улюбленого учня Ісуса! Гхм!
— Вражаюче, — сухо відповів Дюрер, окинувши оком сцену.
— Його милість дуже вимогливі. Це ж лише жива картина.