Выбрать главу

— Що це?

— Кров. Кров святого Кипріяна.

— І скільки ваша милість бажає отримати за це?

Пихатість Тецеля була для Дісмаса скоріше сміховинною, ніж образливою.

— Вартість покупки склала п'ятнадцять гульденів. І як його милість добре знає, він не зобов'язаний купувати це. Коли на те пішло, то навіть будь-що з цього, якщо йому не сподобається.

— Годі, брате Йоганне, — дорікнув Альбрехт Тецелю. — Нічого такого. Ми раді вітати священномученика Кипріяна Карфагенського у нашому місті. Дісмасе, що там зі святою Агатою й іншою, як там її…

— Афра. На тому столі, ваша милосте.

— Ви бачите, Тецелю? Молодець, Дісмасе, молодець.

Альбрехт і Тецель підійшли до столу, щоб оглянути і оцінити.

Тецель підніс реліквії до світла.

— Незаймані мучениці. І обидві за часів Діоклетіана… — Альбрехт кивнув, не дочекавшись на висновок Тецеля.

Тецель поклав святині назад і потер підборіддя.

— За цю каблучку можемо пропонувати індульгенцію на десять років. Ну, може, на двадцять. Щодо шматочка Афри… — Він повернувся до Дісмаса і, роздратований потребою з'ясовувати те, що мало бути одразу розтлумачено, спитав:

— Звідки саме ця кістка?

— Колінна чашечка.

— Я не препаратор, — презирливо чмихнув Тецель.

Дісмас показав на власне коліно.

— Еге ж. Це, виходить, та сама кістка, на яку вона спиралася під час тортур.

— Можливо, — кивнув Дісмас. — Насправді ми не знаємо. Так, брате? Нам відомо лише те, що вона вчаділа, будучи прив'язаною до стовпа.

— Так-так-так, — зачастив Тецель, гидливо махаючи рукою. — П’ятдесят років, — звернувся він до Альбрехта.

Архієпископ і його постачальник дійшли до кінця столу, поступово оцінюючи кожну реліквію. «Пожертвувати таку-то суму за прикладання до такої-то святині, стільки-то років буде списано з вашого терміну перебування у чистилищі…»

Вони трохи затрималися біля рукояті меча, яким відтяли голову святому Маврикію. Альбрехт жестом запросив Пфефферкорна, агента Фуггера, приєднатися до обговорення.

У Фуггера була монополія на папські фінанси. Він навіть вів переговори між Альбрехтом і святим престолом про те, який відсоток з виторгу від продажу індульгенцій Альбрехт повинен віддавати. Також він займався іншими контрактами стосовно індульгенцій.

Наприклад, Папа Лев загилив дванадцять тисяч дукатів за ліцензію Альбрехтові на продаж індульгенцій за прикладання до мощей дванадцяти апостолів. Обурливо! Тисячу дукатів за апостолів'? Контр-оферта Альбрехта була — сім тисяч, сума міцно прив'язана до семи смертних гріхів. Вони зійшлися на десяти. Добалакалися до того, що сума встановлюється із розрахунку тисяча дукатів за одну з десятьох заповідей, загалом — десять тисяч.

Ціноутворення у галузі індульгенцій це, безумовно, складний та специфічний процес. Але, по-своєму, справедливий. Кожен повинен заплатити, щоб його гріхи були прощені, навіть королі і королеви. Та й архієпископи. Ці достойні люди мали платити двадцять п'ять золотих флоринів за індульгенцію. Абати, соборні прелати, графи, барони та інша знать — двадцять. Для нижчого дворянства — шість флоринів. Три для бюргерів і три для торговців. Для тих, у кого помірні доходи, — флорин. Оскільки наш Господь постановив, що царство небесне відкрите також і для бідних, ці нещасні можуть заробити його постом і молитвою.

Молитися — це ж не важко. Селяни можуть молитися в той час, коли працюють. А поститись їм навіть не потрібно, бо вони й так усе життя недоїдають.

Альбрехт, Тецель і Пфефферкорн завершили обговорення рукояті меча святого Маврикія. Тецель додав, що показав би її під час наступної процесії.

Дісмас не любив Тецеля, але віддавав йому належне як видатному (сказав би Шенк) — «персонажеві». Він займає не останні посади: великий інквізитор єресі у Польщі, верховний комісар індульгенцій германських земель Імперії. І, як годиться монаху-домініканцю, — діючий проповідник.

Тецель, за протоколом, мав прибувати у те чи інше місто на чолі урочистої процесії, несучи на вишиваній подушечці папську буллу щодо індульгенцій. Тим часом у центрі ринкової площі вивантажать, із гуркотом, важкий металевий сундук. І монах Тецель почне проповідувати, звертаючись до брязкоту монет. Він навіть склав вірш саме про це, який швидко став відомим:

Ледве-ледь монетка забряжчить, Душа з чистилища вмить полетить.