Мимоволі Дісмас подумав: «Ось воно як — бути євреєм серед християн».
На стіл поставили великий глиняний глечик з вином. Дісмас миттю впізнав маленький червоний хрестик на серветці, що його вкривала. Він узяв глечик і пішов навколо столу, наповнюючи келих кожного з апостолів. І отримав лише самотнє «Дякую» від герцога Карла.
Саме тієї хвилини Дюрер машинально підніс келих до вуст. Дісмас голосно закашлявся. Дюрер схаменувся і тільки зробив вигляд, що п'є.
У жаровні для ладану поблискувало розжарене вугілля. Дісмас підійшов до скрині, зачерпнув велику кількість мирри, перемішаної з Парацельсовими маковими кульками, і вивалив усе це на вугілля. Велика хмара диму піднялася і попливла каплицею.
— О, мирра! — замуркотів Герцог. — Найулюбленіший з усіх дарів волхвів. Хто б не хотів краще мати мирру, ніж золото?
Він смикнув носом.
— Це, напевне, з наших старих запасів. Отже, браття, починаємо!
Він підняв свій келих.
— За того, хто зібрав нас у цій світлиці.
Кожен випив до дна. Дісмас одразу встав і пішов по колу, наливаючи всім по вінця. І знову тільки Ісус подякував йому.
Дісмас додав ще маку до жаровні. Піднялася ще більша хмара, насичена опієм. Повітря у світлиці наче загустіло.
Він помітив, що очі у всіх присутніх оскляніли. Мова стала нерозбірливою. Підбадьорений, він знай собі підливав грибного вина і підсипав пахощів до жаровні.
Апостол Яків, син Алфеїв, сидів як укопаний і дивився на свічку перед собою. Кінчик пальця він тримав у полум'ї, остаточно його закоптивши і не відчуваючи опіку. Тадей, наче загіпнотизований, гладив по бороді апостола, що сидів навпроти, примовляючи, що це нагадує йому інтимні місця дружини. Варфоломій розламав свій прісний хліб на шматочки, поробив з них кульки і намагався ними жонглювати. Яків, син Зеведеїв, постукав по стільниці долонею і приклав вухо до того місця, шикаючи на інших апостолів, щоб не заважали слухати.
— Ось, — нарешті звернувся він до Варфоломія. — Чуєш?
Заінтригований Варфоломій сам почав гепати по столу. Симон Кананіт був зайнятий тим, що намагався витягти пальцями свій язик з рота, нерозбірливо щось клекочучи.
Герцог Карл плескав у долоні, намагаючись усіх заспокоїти. Але невдовзі, замість того, щоб почати промову, відволікся спогляданням власних долонь.
— Ге-ей ви-и всі,— нарешті проказав він. — Всі-і-і ви-и-и…
Він встав, звертаючись до апостолів:
— Во-о-ої-и-исти-и-ину-у кажу-у-у ва-а-ам…
Ніхто не звернув на нього уваги — всі були занурені у власні дослідження перетвореної реальності.
Тоді герцог Карл повалився на найближчого апостола, улюбленця Ісуса. Він мав досить сумний вигляд.
Матвій з усієї сили жбурнув свій келих об стіл і заревів:
— Господи!
— Ісусе! Що таке? — перелякано озвався герцог Карл.
— Це я той покидьок, який зради-и-и-и-ить…
Карл витріщився.
— Не маю найменшого уявлення. Чому? Ти хто такий?
— Ммматві-і-ій…
Декілька апостолів створили хор і грянули щось середнє між григоріанським хоралом і гавкотом зграї мисливських собак.
Дісмас добре уявляв, що зараз відчувають охоронці за дверима.
— Стоп! Сто-о-о-оп! — закричав апостол Фома. — Це ві-і-ін зрадник!
Він указав на Дісмаса і запустив у нього келихом, поціливши Дісмасові в лоба. Решта апостолів приєдналися. Дісмас тільки ухилявся від граду келихів, свічників і шматків хліба, виставивши вперед руки, щоб хоч якось захиститися. Карл почав хіхікати.
— Припиніть, хлопчики!..
Симон Кананіт схопив срібний релікварій з плащаницею і підняв над головою, збираючись розтрощити Дісмасові череп.
— Ннні-і-і! — наказав герцог.
Симон гепнув релікварій на стіл.
Дісмас подивився вгору. Під тентом пурхав кажан. Через дим з опієм він поводився дещо дивно. Декілька апостолів верещали, ховаючись під столом. Решта кидали тим, що опинялося під рукою, у кажана, який пурхав так само хаотично.
Герцог Карл сперся на Дюрерове плече, заплакав і сказав, що більше не хоче ніякої Тайної вечері.
Дюрер перелякано дивився на Дісмаса. Дісмас притискав серветку до лоба, щоб спинити кровотечу.
Дюрер поворушив губами: «Зроби щось!»