Дісмас підвівся, підійшов до дверей каплиці і тричі постукав.
Охоронці потихеньку відчинили двері.
— Що там відбувається? — спитав один із них.
— Глосолалія.
— Га?
— Говоріння різними мовами. Готові?
Дісмас повернувся до Дюрера, який гладив по спині герцога Карла, щоб заспокоїти, і дав йому знак. Той вказав на двері і заревів щосили:
— Дивись!
Умить стало тихо.
Дісмас шепнув Конраду і Наткеру:
— Добре. Хлопці, давайте. Пам'ятайте, пливіть, як хмаринки.
Конрад і Наткер прослизнули крізь прочинені двері. Обидва були у білих ангельських вбраннях, пошитих Магдою.
Видіння мало заспокійливий ефект. Карл спостерігав за ним, лежачи на плечі Дюрера. Апостоли повитріщалися і мовчки повідкривали роти. Андрій Первозваний знепритомнів.
Дісмас сховався за спинами Конрада і Наткера. Тим часом ландскнехти наблизилися до столу, мелодійно промовляючи євангельські слова:
— І третього дня Магдалина прийшла до порожньої могили, зазирнула всередину і побачила там двох янголів!
Конрад і Наткер «підпливли» до релікварію.
Конрад відкрив кришку і вийняв звідти Святу Плащаницю. Він театрально підняв складену святиню, щоб її всі побачили.
Дісмас стурбовано спостерігав, як Конрад і Наткер дихають ротом, тоді як він суворо наказав обом ні в якому разі цього не робити. У Конрада вже оскляли очі. Наткер незграбно вовтузився, заплутавшись у власному вбранні, під яким була захована Дюрерова плащаниця. Дісмас щосили закашляв, ледь не розірвавши власний стравохід. Це кхе-кхе-кхе висмикнуло обох янголів з наркотичного трансу. Але Наткер все ще продовжував копирсатися у пошуках підробленої плащаниці.
Нарешті він її дістав і вже збирався вкласти у релікварій, як до нього повернувся Конрад. Його лікоть зачепив релікварій і зіштовхнув його зі столу на підлогу. Він приземлився, важко брязнувши. Дісмас заплющив очі і перестав дихати.
Конрад, між тим, блаженно посміхався, наче скидання релікварію на підлогу було частиною стародавнього ритуалу, ознаменованого з неба. Разом із Наткером вони щезли під столом.
Але за мить з'явилися знов і випросталися. Конрад підняв релікварій і поставив на стіл. Дісмас побачив, що кришка вже закрита. Наткер щось шарпав під рясою. Здається, підмінили. Наткер кивнув Дісмасу.
Два янголи полетіли, немов хмаринки назад, до дверей з каплиці. За мить вони щезли. Зроблено. Звершилося. І слава Богу.
Карл і ті апостоли, які лишилися притомними, мовчки витріщалися.
Дісмас дав знак Дюреру: я пішов. Настав час для Іуди зайнятися своїми мерзенними справами.
Дюрер подивився на нього приголомшено: не кидай мене. Карл припинив ридати і повертався до чуття, поклавши голову на плече Дюреру і втупивши у скатертину відсутній погляд.
Дюрер повинен був відбути свій жереб до кінця.
Дсмас тихенько вийшов через ті двері, що вели на балкон, і сказав охороні:
— Я — Іуда. Повинен піти та зрадити Господа. Лишаю двері відчиненими — там досить душно.
— Його високість любить ладан. І до нас також трохи достає.
Він наморщив носа у бік табору на площі.
— Ох і смердять ці паломники!
45. Між нами все скінчено
По дорозі до апартаментів архідиякона Дісмас ледь стримував себе, щоб не зірватись на біг. Єдине, про що він думав, — якнайшвидше забрати плащаницю у Конрада і Наткера і віднести її Караффі.
Він піднявся сходами. Картина, яку він побачив, тяжко вразила його.
У центрі покою стояв Караффа, тримаючи складену плащаницю. Кімната була заповнена його людьми, всі з мечами наголо.
Наткер лежав на спині у калюжі крові. За ним хитав головою Конрад. Очі у Наткера були розплющені і порожні.
— Він би не віддав їм її, — скрушно проказав Конрад.
Заговорив Караффа:
— Як я вже вам казав у замковому дворі, майстре Дісмас, я не гаю часу. Особливо на суперечки з покидьками.
Караффа дав знак своїм людям. Вони схопили Дісмаса, зв'язали йому за спиною руки і кинули на підлогу.
— Ви отримали те, за чим прийшли, — сказав Дісмас. — Відпустіть дівчину. В нас була домовленість.
— Так. Але я служу моєму господарю, а йому дуже сподобалася ваша монахиня. Тому наша домовленість, як ви це назвали, більше не дійсна. На превеликий жаль.
Караффа обмацав свою здобич, погладжуючи її, як кота.
— Вітаю вас, майстре Дісмас. Уявляю, як здивується завтра герцог Карл, коли відкриє порожній релікварій. Хотів би я на це подивитись. Але нас кличе Париж.