Фалько вклонився і вийшов, забравши з собою двох людей. П'ятеро супутників Караффи лишилися у покої.
— Тепер, — сказав Караффа, — зробимо і свою живу картину. Як ми назвемо її?
Він присів навпроти Конрада, посміхнувся і одним рухом перерізав йому горло.
Почулося булькання. Голова Конрада повисла.
— Назвемо її «Ландскнехт із перерізаним горлом».
Караффа встав і витер кинджал.
— Продовжимо за рангом, від нижчого до вищого. Отже, тепер… Хм…
Караффа направив кинджал на Дісмаса, тоді на Дюрера, тоді знову на Дісмаса.
— Добрий злодій? Чи видатний германський художник?
Він присів поруч з Дісмасом і промовив глузливим тоном, що скидався на химерне вибачення:
— Гадаю, тепер ваша черга, майстре Дісмас. Звісно, видатний художник стоїть на щабель вище за злодія.
Раптом заговорив Дюрер:
— Ви передали своєму хазяїну підробку.
— Що ви маєте на увазі?
— Плащаницю. Це копія. Я її зробив.
Караффа здивувався.
— Не можна брехати, особливо перед зустріччю з Богом.
— А я і не брешу. Це свята правда.
Караффа застиг, його обличчя спохмурніло.
— Що ви верзете?
— Саме для цього я тут, — вів далі Дюрер. — Дісмасу був потрібен хтось здатний зробити копію плащаниці. Щоб підмінити нею справжню. Але нам так і не вдалося це зробити. Ту, що ви дали слузі, створив я.
Караффа витріщився. Потім затряс головою.
— Я не вірю жодному слову!
— Добре. Тоді лишайтеся і завтра опівдні побачите з цього вікна справжню Святу Плащаницю з Шамбері.
Караффа мимоволі кинув оком на вікно.
Дісмас сказав:
— Як ви гадаєте, що скаже ваш господар, Караффа, коли дізнається, що ви його обдурили?
Караффа присів і приставив лезо до Дісмасового горла.
Дісмас продовжував:
— Ваш володар уже наполовину збожеволів через сифіліс. Він вважає, що плащаниця зцілить його. Коли ж він почує, що справжня плащаниця висить на балконі… а ще почує про зцілення на площі, як він відреагує?
— Що за зцілення? — прогарчав Караффа.
— О, ще й які! Я власними вухами чув, як герцог Карл і його мажордом це обговорювали. Коли виставляють плащаницю, завжди відбуваються дивовижні зцілення. Дуже корисно для подальшого бізнесу. Чим це обернеться, коли Лоренцо почує про це і зрозуміє, що ви його надурили? Коли він усвідомить, що плащаниця, яку він притуляв до свого враженого хворобою тіла у надії чудесного зцілення — підробка? І що його виставив дурнем власний управитель?
Караффа притис лезо до горла Дісмаса. Потім підвівся, знову підійшов до відчиненого вікна і визирнув. Балкон каплиці був навпроти, на відстані менше, ніж сто футів.
— Припустимо, ви кажете правду. І вони вивісять плащаницю з балкона. Припустимо, відбудуться зцілення і мій господар дізнається про них. Яке це має значення? Мені досить сказати йому, що Карл був настільки пригнічений порожнечею у релікварії та втратою дорогоцінної святині, що вивісив копію, щоб уникнути розголосу і приниження. Хто з натовпу здатний відрізнити справжню плащаницю від копії?
— Ваш господар повірить, що підробка зцілює хворих людей?
— Ще одне слово, рейзелауфере, і я виріжу тобі язик.
«Рейзелауфер, — подумав Дісмас. — Він знає про мене все. Але звідки?»
— Послухайте мене, Караффа, заради вашого ж блага. Що подумає герцог Урбіно, коли почує, що якісь паломники-сифілітики зцілилися від плащаниці з Шамбері? А він почує. Така новина дійде до нього швидше за кінного гінця.
Караффа встромив кинджал у його щоку.
Рот Дісмаса наповнився кров'ю.
Караффа повернувся до вікна і знову витріщився в нього. Потім промовив, наче до себе:
— Ідеальна точка огляду…
Дісмас виплюнув кров, зціпивши зуби від болю.
— Так, — продовжував Караффа собі під ніс. — Просто ідеально.
Його погляд перемістився з балкона на площу внизу.
— Надто багато паломників.
Він утягнув носом повітря.
— Їм потрібні не зцілення, їм треба помитися.
Караффа повернувся і оглянув покій.
— Це апартаменти архідиякона. Майстер Ростан казав мені, що їх тимчасово конфіскували для несподіваних гостей.
Він подивився на тіла Наткера і Конрада.
— Однак, який безлад! Це скоріш нагадує скотобійню, аніж резиденцію архідиякона. Хоча, коли ми закінчимо, безлад буде ще більший.
Він хмикнув.
— Дивний збіг: архідиякон помре від арбалетної стріли, випущеної з його власного вікна. Справжня гармонія!