Караффа віддав кілька наказів старшому зі своїх людей. Сільвіо і Пелуччо мають принести сюди свої арбалети, тоді як Андіно, Сінцо і Пауло повинні зайнятися виготовленням вибухівки. Знадобиться щонайменше дюжина зарядів.
Чоловік вийшов.
— Що ви збираєтеся робити, Караффе? — спитав Дісмас.
— Готуватися. Бо я вам повірив, майстре Дісмас.
Караффа висунувся з другого вікна, щоб подивитися з іншого боку на балкон навпроти.
— Під час показу архідиякон і двоє єпископів тримають її за краї, звішуючи з балкона. Звідси Сільвіо і Пелуччо легко поцілять. Вони збивають сокола на льоту на висоті двохсот футів. Я бачив це на власні очі. Архідиякон, зазвичай, посередині. Тож, Сільвіо вб'є архідиякона, Пелуччо — священика. Другий священик, гадаю, швидко втече з плащаницею. Тож, плащаниця тільки майне. Цього часу недостатньо, щоб відбулись чудесні зцілення. Тоді Андіно і ті двоє почнуть кидати вибухівку у натовп паломників. Бах! Бах! Бах! Зчиниться хаос. Це буде виглядати як частина плану викрадачів — надати можливість поплічникам, які мали піймати плащаницю, що впаде згори, втекти з нею. Але, на жаль, вона не впаде. Як вам мій план, рейзелауфере? Все найкраще ще попереду!
— Убивство священиків і паломників. Вам буде про що поговорити із сатаною.
Караффа розсміявся.
— І це каже той, хто збирався вкрасти погребальну плащаницю Спасителя! Що ж до сатани, то я з ним уже давно заприятелював. Убивати паломників, звісно, недобре. Але це необхідність. Та це вбивство не є метою. Вибухівка на площі — лише привід. Більш потужний вибух відбудеться тут, у цьому покої. Нещасний випадок, необережність змовників, чиї тіла — тобто ваші — будуть згодом знайдені. Цей порох такий непередбачуваний! Гадаю, після такого галасу герцог Карл ще довго не виставлятиме свою дорогоцінну святиню. Принаймні, до кінця життя мого хазяїна. Який, здається, скоро настане. А зараз я вас залишу. Треба відвідати сестру Гільдеґарду, перевірити, чи легко їй дихається у сундуку.
— Зачекайте, — сказав Дісмас.
— Ні, майстре Дісмас. Між нами все скінчено.
— Як ви дізналися…
Караффа вагався. Нарешті він знизав плечима.
— Якщо це зробить останні години вашого життя ще більш неприємними, то чому б і не розповісти? Папа Римський, якому мій господар дуже завдячений, доручив йому здобути для нього плащаницю з Шамбері. Через те, що шлях до Парижа лежить через Шамбері, нагода з'явилася сама собою. Між тим, кардинал Майнцький довідався про наш план — у Ватикані ж повно шпигунів. Але через те, що мій хазяїн — племінник Папи, нас інформують краще за інших. Тож нам стало відомо, що Альбрехт написав листа Леву, в якому пропонував здобути для нього плащаницю в обмін на звільнення його від сплати п'ятдесяти відсотків виторгу за індульгенції. Він також повідомив, що послав за нею кращого викрадача реліквій у Європі, і додав, що ми можемо впізнати його по руках. Лев навіть не відповів кардиналові. Навіщо відмовлятися від купи грошей? До того ж, ми вже отримали всю потрібну інформацію. І ось ми тут… А зараз я мушу йти, бо сестра Гільдеґарда, чи як там ви її називаєте, точно задихнеться.
46. Сідайте, панове
Дісмас і Дюрер сиділи, спираючись на стіну, поруч із закляклими тілами Наткера і Конрада.
Кров з рани на щоці Дісмаса безупинно сочилася до рота, змушуючи його постійно плюватися.
Люди Караффи не дуже пильно наглядали за зв'язаними бранцями. Хазяїн пішов, можна трохи розслабитися. Один з них знайшов пляшку вина. Інший, шукаючи здобич, натрапив на етюдник Дюрера.
— Ти художник?
Охоронці були вражені портретом Магди.
— А є такий, де вона без одягу? Я б хотів на це подивитися.
Вони розреготалися.
Дісмас пробурмотів:
— Не зважай, вони тебе провокують.
Солдати почали роздивлятися папку з малюнками і гравюрами Дюрера. Вони гортали сторінку за сторінкою, аркуш за аркушем. Ось краєвид гірського масиву Бож, ось Шамбері, далі — герцог Карл на троні, Лоренцо Медічі, герцог Урбіно — блідий під гримом, наче перед смертю.
Дюрер спитав:
— Вам подобаються мої роботи?
— Наші художники кращі.
— Хтось малював твій портрет?
— Навіщо?
— Щоб хто-небудь пам'ятав тебе після смерті.
— Хто? Ті дівки, яких я трахав? Вони і так пам'ятають.
— А після того, як і вони помруть?
— Кого це хвилює?
— Мої портрети роблять людей безсмертними.