— Але…
— Зачини двері на засув, Нарсе. Швидко!
Дісмас повернувся до інших.
Маркус готував арбалет. Потім він сказав:
— А якщо вони повернуться, то всі п'ятеро одночасно?
Дісмас зітхнув.
— У нас перевага. Раптовість.
— З такої відстані бовт може пройти крізь двох, навіть крізь трьох людей. Одного разу було чотири. Але то пощастило.
Дісмас сказав:
— Якщо мене вб'ють, переконайся, що Нарс доставить донесення майстрові Ростану. Це єдиний вихід.
— А він повірить?
— Це дійсно єдиний вихід. У Караффи тридцять солдат. Нас четверо. Присягайся, що ти це зробиш, Маркусе.
— І якого дідька мене занесло до Шамбері. Я б зараз гуляв золотою бруківкою.
— Твій корабель потрощила б перша-ліпша буря. Або ти б помер від нескінченного блювання. Присягнися!
— Так, добре.
47. Це б не завадило
Чоботи, вгору сходами.
Дісмас стояв біля дверей, притулившись спиною до стіни і стискаючи кинджал і меч. Анкс розташувався навпроти. Маркус заховався за перевернутим столом у дальньому кінці покою, обличчям до входу.
— Нас не підстрель, — прошепотів Дісмас.
Кроки наближалися. Якщо судити по звуку, гостей було п'ятеро.
У Дісмаса калатало серце. З рани на щоці юшила кров.
Вони вже на сходовому майданчику.
Люди Караффи розчахнули двері і ввалилися до кімнати. І остовпіли.
Дісмас і Анкс атакували їх і штовхнули до Маркуса. Маркус піднявся з-за стола і вистрілив. Арбалетний бовт пройшов крізь горло першого вояка, потім крізь груди того, хто стояв за ним, і застряг у стіні. Анкс швидко упорав двох, Дісмас одного — останнього. Це зайняло лише декілька секунд. Апартаменти архідиякона тепер дійсно перетворились на скотобійню, завалену одинадцятьма мертвими тілами.
Маркус та Анкс зібрали зброю вбитих. Добрий врожай: два арбалети і два ящики з пляшками, набитими порохом.
Їх було з дюжину, ґноти стирчали з корок. Одна була більша за решту — напевно, саме цю вони планували підірвати в апартаментах архідиякона і «ненароком» убити «викрадачів плащаниці», зірвавши їх «підступну змову».
— Обережніше з цим, — сказав Дісмас.
— Оцю, — сказав Анкс, оглядаючи найбільшу, — я підпалю і встромлю в його італійську дупу.
Дісмас пішов до кімнати Дюрера.
— Нарсе, відчиняй.
Двері повільно прочинилися, утворивши невеличку щілину, крізь яку Дісмас побачив Дюрера з мастихіном у руці.
— Усе?..
— Так, скінчилося.
Дюрер видихнув і розчахнув двері.
— Вдягайся, — сказав Дісмас.
Він лишив Дюрера вовтузитися із гардеробом і повернувся до решти.
Маркус сказав:
— Що як майстер Ростан не погодиться?
— Тоді, Маркусе, ми помремо.
У Дісмаса раптом підкосилися ноги. Маркус підхопив його і посадив у крісло.
— Треба зупинити кровотечу.
Маркус пішов у кухню і швидко повернувся з розжареною кочергою. Тоді покликав Анкса:
— Потримай його!
Анкс затис, наче лещатами, Дісмасову голову. Маркус торкнувся кочергою дірки на щоці приятеля. Дісмас відключився і прийшов до тями від запаху смаженого м'яса.
Маркус простягнув йому долоню: на ній лежали декілька Парацельсових макових кульок.
— Від болю.
Дісмас потрусив головою, відмовляючись.
Вони почули гуркіт коліс екіпажу і цокіт копит по бруківці. Дісмас обережно визирнув у вікно: Караффа.
За блакитною каретою тяглася ще одна — з великим сундуком, прив'язаним до позадків. Дісмас порахував вершників. Тридцять. Охоронці Караффи, його truppa elite[38].
Дісмас пішов до кімнати Дюрера. Художник, одягнений, сидів за столом, перед ним лежало донесення. Він був блідим і жалюгідним.
— Пора, Нарсе. Ти знаєш, що казати.
— Так, — відповів Дюрер. — А якщо Ростан відправить мене у підземелля, тоді що казати?
— Ну, він порядний літній чоловік. А герцог — це Карл Добрий. Ти можеш апелювати до їхнього християнського милосердя. Запропонуй послуги двірського художника. Хтозна, може ти станеш найвидатнішим майстром Савойї.
Дюрер узяв донесення. Воно було запечатане, як і перше, печаткою архідиякона.
Двоє чоловіків ніяково дивилися один на одного, знаючи, що це, напевне, їх остання зустріч.
— Бережи тебе Господь, Нарсе.
— Це б не завадило.
Біля дверей Дюрер повернувся.
— Дісе.
— Так?