— Їдуть!
Шестеро, широко розтягнувшись півколом.
Наступної миті Маркус вибив з сідла одного вершника.
Дісмас підпалив ґноти обох пляшок. Потім кинув їх, одну за одною. Ще двоє впали під градом осколків.
Десять.
Маркус випустив останній болт.
Дев'ять.
Двоє інших нападників дісталися до каменів. Маркус захищався арбалетом. Дісмас кинувся під коня, що насувався на нього, але, коли хотів піднятися, заплутався в його задніх ногах. Кінь упав на нього.
Він відчув, як страшенний тягар вичавив з нього все повітря. Його очі вирячились, наче от-от вистрибнуть із черепа.
Кінь сіпнувся і вдарив його копитом.
Стало темно.
50. Що за стукіт?
Дісмас розплющив очі. Він дивився просто на небо. Воно було чисте, яскраво-блакитне. Потім в його поле зору потрапив Караффа. Він відчув сильний удар між ніг і застогнав. Хотів закрити пах руками, але не зміг ними поворухнути.
Далі почувся звук молотка. Що за стукіт?
Коли він знову розплющив очі, Караффа вже пішов. Дісмас озирнувся. Поруч був Маркус, оголений до пояса, руки й ноги прив'язані до стовпів. А, ось чому і його власні руки не працюють…
Інший голос, жіночий. Причитання. Плач.
Він підняв голову.
Магда. Жива, слава Богу. Припнута чимось до колеса карети Караффи.
— Магдо!
— Дісмасе!
Знову з'явився Караффа, черговий удар у пах. Дісмас почав хапати повітря. Знову звук молотка. Вони що, труни для них обох роблять?
Дісмас витягнув шию, щоб подивитися, звідки той стук. І побачив двох чоловіків. Вони чомусь стукали по брусах на мосту. Лагодять міст? Але для цього достатньо лише повернути бруси на місця. В цьому ж і полягає основна ідея таких мостів — зйомні бруси…
Він не в змозі ясно мислити, але в змозі це зрозуміти. Дісмас раптом згадав, як на нього впав кінь. Можливо, від цього щось зсунулося у нього в голові.
Знову він почув голос Магди. Вона молилась. За нього.
Над Дісмасом знову нависло обличчя Караффи. Вже не розлючене. Він посміхався. Непривітно, але все ж таки посміхався.
— Майстре Дісмас, ви очуняли? Це добре. Ви не маєте цього проспати. Ми б цього не допустили. Нізащо.
— Магда…
— Вона отам. За хвилину ви будете бачити її краще. Так… Вам щось принести? Може, випити? Оцту з жовчю, наприклад?
Оцет з жовчю. Щось дуже знайоме… Дісмас не міг згадати, звідки.
Стукіт припинився. Один з людей Караффи щось сказав хазяїну. Караффа нахилився до обличчя Дісмаса.
— Усе готово. — Він чомусь указав на руки Дісмаса і розсміявся. — В тебе вже є дірки у руках. І в ногах. Але ми зробимо нові. А потім ти отримаєш власну плащаницю.
Дісмас відчував мотузку на своїх плеснах. Його схопили за плечі і поволокли по землі. Він спробував повернути голову, щоб краще бачити. Маркуса теж тягли.
Поряд на камінні лежали два хрести, зроблені з брусів моста.
— Я хотів зробити ще й третій, — сказав Караффа. — Для сестри Гільдеґарди. Тоді б у нас було три розп'яття, як в Євангелії. Але вона надто подобається моєму господарю. І через те, що мій господар вже й так буде засмучений через сьогоднішній показ у Шамбері плащаниці одного розп'ятого, ми не станемо гнівити його ще однією розп'ятою… Бачите, я знову пожартував! Як ви на мене добре впливаєте, майстре Дісмас. Тож, буде тільки двоє розп'ятих. Добрий злодій і поганий злодій.
Караффа наблизив своє обличчя майже впритул до Дісмасового.
— Але я не думаю, що ви опинитеся у раю ще сьогодні.
Він віддав наказ. Дісмаса і Маркуса поклали на хрести. Маркус пручався, корчився і поливав солдатів найбруднішою лайкою.
Дісмас нічого такого не робив, хоча не міг зрозуміти чому, бо знав, що зараз станеться.
Він знову підняв голову, щоб побачити Магду. Її тезка, Магдалина, тоді, п'ятнадцять століть тому, була на Голгофі, щоб засвідчити і втішити. Бідна Магда, вона гірко плаче… Він крикнув їй:
— Магда, не плач і не дивись на це. Я чекатиму на тебе на небесах!
Він відчув, як його руки розтягнули на хресті, а плесна притисли до деревини. Він відчув як щось жагуче та гостре проштрикнуло долоні.
Один з людей Караффи сказав іншому:
— Якщо ти вдариш мене по пальцях молотком, я тебе вб'ю.
— Диви, він посміхається! Чого ти посміхаєшся, шматок германського лайна? Ти що, не розумієш, що ми тебе зараз розіпнемо?
— Ну, — сказав Дісмас, — розумієте, зі мною це вже робили раніше. Не так уже це й погано, коли звикаєш.