— А що ви про це думаєте? — сумно проказав Альбрехт.
— Ця плащаниця більш тонкої роботи, ніж решта тих «справжніх» плащаниць, що я вивчав. На більшості з них ще навіть фарба не висохла. А це може бути та сама справжня плащаниця. І все ж таки у мене є великі сумніви.
— Чому?
— За часів нашого Господа у євреїв був звичай загортати покійників у два полотна. Тіло в одне, а голову в інше. Це навіть згадується в Євангелії від Іоанна. Плащаниця з Шамбері — цільний кусок. На ній відбиток всього тіла, від голови до пальців ніг.
— Євангеліє від Іоанна не є безапеляційним вироком, — скривився Альбрехт. — Я думаю, ви помиляєтеся, Дісмасе.
— Знання вашої милості перевершують мої. Я можу покластися тільки на свій досвід у торгівлі реліквіями. І на ось це. — Дісмас тицьнув на свій ніс.
— Чи продасть герцог Савойський плащаницю?
Дісмас похитав головою.
— Навряд чи. Це ж справжній монетний двір. Я маю на увазі, — ніяковіючи, додав він, — надійне джерело доходів. Савойський дім не багатий. Герцогу постійно потрібні гроші. Він виставляє її на постійній основі. Туди приходять паломники. Навіть королі і королеви.
Альбрехт знову втупився у вікно.
— Його називають Карл Добрий. Чому? Що в ньому доброго?
— Люди кажуть, що він справді добрий. Піклується про бідних і не гнобить своїх підданих. У нього не буває легких часів. Король Франції постійно намагається захопити його володіння.
— Тоді треба його називати Карл, Що Постійно Відбороняється, — сказав Альбрехт. — Вашого «дядечка Фрідріха» прозивають Мудрим. Цікаво, він справді такий мудрий?
— Ну, він освічена людина, звичайно. Знає три мови на додачу до латини та грецької. Будує великий університет. Кажуть, його магістр богослов'я — великий вчений. Августинець на ймення Лютер. Праведна людина.
— Я знаю п'ять мов на додачу до латини і грецької. Фрідріхового діда називали Фрідріх Лагідний. Його брат був Йоганн Твердий. Його племінник — Йоганн Великодушний. Хто призначає ці імена? І там ще був якийсь проблемний кузен. Як його звали? Георг Бородатий?
Альбрехт грайливо посміхнувся.
— А мене як будуть звати, Дісмасе?
— Альбрехт, кардинал Бранденбурзький. Може, колись навіть його святість Папа Альбрехт.
— Німецький Папа? Скоріше судний день настане, аніж таке станеться. Але давайте повернемось до плащаниці. Якщо в Євангелії від Іоанна дійсно йдеться про два шматки полотна — хоча не схоже на євреїв, щоб вони платили ще й за другий, — то плащаниця з Шамбері, безперечно, підробка.
— Це і моя думка. Так.
— Тоді, виходить, десь існує справжня плащаниця?
Дісмас наморщив лоба.
— Н-ну… Це можливо. Але… є питання. А чи не сумнівно те, що наш Господь залишив нам на згадку такий сувенір?
— Ні. Це може бути доказом, що він дійсно воскрес із мертвих. Знайдіть її для мене, Дісмасе. Знайдіть її, і я зроблю вас багатим. Ви знаєте, що я ваш найкращий клієнт.
— Про такого клієнта, як ваша милість, можна тільки мріяти.
— Не можна осягти неосяжного. Перебирайтеся до Майнца, Дісмасе. Працюйте винятково на мене. Заради Бога, Фрідріх має достатньо кісток. Його замок уже схожий на склеп. Перебирайтеся до Майнца — і ви не пожалкуєте.
Дісмас уже чув цю пісню багато разів.
— Щедрість вашої милості поза межами розуміння для такого жалюгідного створіння, як я.
— Ви випробовуєте моє терпіння, Дісмасе. Йдіть до Віттенберга. Йдіть до свого «дядечка Фрідріха».
Альбрехт підвівся і простягнув руку для поцілунку. Виходячи, Дісмас запитав:
— Кого палять?
Альбрехт уже щось дряпав на пергаменті і навіть не підвів очей.
— Що?
— Я бачив, стовп обкладають хмизом. На площі. Кажуть, вже багато кого попалили.
Альбрехт продовжував писати.
— У нас був ще один спалах чуми. Дрогобард наполягає на спаленнях. Це покращує дисципліну. Євреїв у нас майже не лишилося, тож переважно палимо відьом. А їх у нас, слава Богу, досить. Щасливої дороги, Дісмасе. Будьте обережні у Тюрінзькому лісі. Нам доповіли, що мають місце випадки розбою. Переказуйте вітання Фрідріху Мудрому.
4. Фрідріх
Дісмас волів би їхати до Віттенберга через Нюрнберг, щоб покласти зароблене на депозит у свого банкіра — майстра Бернарда, переодягтися і завітати до Дюрера. Але наближався День усіх святих, тому часу майже не було. Це найважливіше свято року для Фрідріха. Його галереї з реліквіями цього дня були відкриті для публічного перегляду. Дісмас мав придбання з Базеля, які треба було підготувати для показу.